Пиріг баби Каті: непроста доля і простий рецепт із далекого минулого

Шановні колеги! Вітаючи вас зi святами, хочу долучитися до рубрики «Традиції» на сторінці «Смачне життя» — цього разу з різдвяним рецептом.

Дуже цікава публікація з великодніми розповідями трьох жінок з Полтавщини спонукала мене, ужгородську полтавку (народилась у Полтаві, виросла в Ужгороді), розповісти про мою прабабусю Катерину Ісааківну Фенич.

Справжня берегиня дому

Ми завжди вважали бабу Катю добрим ангелом нашої родини. Вона була вправною кравчинею (що видно з її вбрання на старому фото).

Чоловік Максим, тесля, загинув після революції 1917-го, на виконанні трудової повинності — заготівлі дров.

З лісу не повернулося кілька чоловіків з тієї бригади, тіл не привезли, нічого не повідомили — люди канули в безвість.

Син Андрій загинув на Другій світовій, під час німецької окупації померла невістка Наталя, а в 1956-му — дочка Марія.

Приїжджаючи малою з мамою — вчителькою — на зимові канікули, я дивувалась, що в Полтаві на свята ставлять не смерічку, як у нас, а сосну.

Зачаровано роздивлялася старовинні ялинкові прикраси з товстого скла: червонобокі яблука та груші, спіралевидні бурульки (деякі дотепер зберігаються в родині правнуків у Полтаві, жовта канарка — в нас).

Паски прабабуся святила у Свято-Миколаївській церкві неподалік від дому — храмі козацької доби, згодом напівзруйнованому, тепер відродженому.

Замішувала тісто на 50 жовтків (з опублікованих рецептів я дізналася, що це — паска козацька) і пильнувала, щоб під час випікання ніхто не відчиняв двері.

Печей в оселі було дві: одна, зовнішня, на кухні, друга — в стіні бабиної кімнати. Отам у духовці й випікалися паски...

Максим і Катерина Феничі з донькою
Марійкою.

Мій день народження часто припадає на Великдень, й один з найяскравіших спогадів дитинства: з полтавської посилки дістають паску, спечену спеціально для мене, прикрашену... льодяниками монпансьє, вліпленими в тісто зусібіч.

Тоді не було всіляких присипок і спеціальних прикрас, не люблю я їх і тепер, наслідуючи львівську кулінарку Ольгу Вербенець: паска — це великодній Хліб, а облитий поливою «куліч» — пасхальний десерт. До того ж на Закарпатті є традиція випікати несолодкі паски.

Мама ділилася спогадами дитинства: день народження баби Каті був єдиним днем у році, коли їй дозволялося не йти до школи. Зранку приходила бабина подруга молодості баба Юля, і вони починали поратися біля печі, а мала спостерігала, насолоджуючись атмосферою того, що Оксана Забужко назвала поезією побуту.

Сама мама готувати стала вже тут, на Закарпатті. Та інколи пекла пісний «виливний» пиріг на олії й кефірі або сироватці. Його подають на Святвечір, підходить і на «бабин вечір» («голодну кутю» 18 січня).

«Виливний» пиріг на олії та кефірі

Навіть у приготування простих страв кожна господиня вносить свою «родзинку». У баби Каті, приміром, традиційний різдвяний борщ iз квасолею та грибами вирізнявся картоплею: її треба було нарізати уздовж великими скибками, обсмажити і лише тоді класти в каструлю.

У приготуванні різдвяного пирога була традиція — розрізане навпіл тісто змащувати саме смородиною, протертою з цукром, або смородиновим варенням, а зверху притрушувати цукровою пудрою.

От у такому «класичному» вигляді я й представила пиріг на нашому етноклубі, додавши й свою «родзинку» — присмачила його корицею і ваніллю.

Завідувачка бібліотеки, де проходила зустріч, присвячена різдвяним традиціям, приготувала пампушки та гриби з капустою. Студенти, що завітали всією групою, після частування натхненно розповідали про різдвяні звичаї своїх районів. Вечір удався! У мене просили рецепт...

А він простий: 500-600 г борошна, склянка кефіру (сироватки), 100-150 мл олії, 75-100 г цукру, дрібка солі (обов’язково!).

Коли нема посту, додаємо яйця. Тісто швидке в приготуванні й легке у споживанні, смачне і щадне для тих, хто на дієті. Стару мамину піч «Чудо» використовую як круглу форму; вона має отвір посередині, тож пиріг виходить іще й гарним — у формі вінка.

Викладаючи його на таріль, у середину отвору можна поставити крихітну вазочку з ялиновими гілочками або букетиком квітів.

Та «родзинка» цього пирога в тому, що він є універсальним. Окрім солодких варіантів, коли до тіста додають свіжі фрукти і ягоди, сир, горіхи, родзинки, мак, кокосову стружку, тертий гарбуз, ягоди з варення або варення чи джем (здається, кондитери таке тісто називають важким бісквітом), пропоную варіант солоний: до тіста додаю дрібно посічені капусту, варене м’ясо, бринзу, терті моркву, петрушку, селеру, кольрабі, присмачивши різними прянощами. Борошно теж варіюю: до звичайного додаю цільнозернове, кукурудзяне.

Одного разу мене запитала сусідка: «Що це так пахне на весь під’їзд?» А це мій пиріг із весняною зеленню: дрібно посіченими і злегка спасерованими шпинатом, зеленою цибулею, петрушкою, кропом, молодою кропивою...

Отак живе й поширюється серед родини і знайомих пиріг баби Каті. А головне — молоде покоління полтавців нашої родини почало складати сімейну хроніку.

Наталя ДЯЧЕНКО, коректор, постійна читачка
м. Ужгород