Богданівський яр скорботи: 80 років тому на Миколаївщині почалося масове знищення євреїв

Упорядковуючи родинний архів, знайшла конверт із написом «Богданівка».

У пожовтілих від часу вирізках із газет 1950-х років йшлося про масові розстріли, як тоді писали, мирних радянських громадян.

Саме за селом Богданівка, що на річці Південний Буг у Миколаївській області, 80 років тому, 21 грудня 1941 року, почалось жахливе за своєю жорстокістю знищення зігнаних у гетто євреїв.

Розповідь бабусі

Згадала, як нас, школярів, водили сюди на екскурсію. Милувались мальовничими скелястими берегами, бавились. Повернувшись додому, захоплено ділилась враженнями з рідними. Бабуся сумно зауважила: «Там кожен метр землі просякнутий людською кров’ю...» Тоді я вперше почула про ті жахливі події. Учителі нам цього не розповідали.

Від бабусі дізналась, що пізньої осені 1941-го селом гнали довгі колони виснажених стариків, жінок, дітей. Деякі матері залишали малих, сподіваючись, що їх хтось врятує. Вдавалося це рідко.

Знайшла таке немовля в бур’яні обабіч шляху моя тітка Ганна Яківна Ізуїт. Дівчинка була вкрай виснажена, все тільце вкрите виразками. Думала, що не виживе, та вдалось вилікувати, ховаючись від сусідів, з труднощами знаходила молоко для дитини.

Утім одного разу, певно, почувши дитячий плач, до хати завітав сусіда-поліціянт. Навколішки благала нелюда не забирати дитину. Не вмовила... Ще й постійно погрожував донести на неї німцям.

А зубну лікарку з Доманівки, приятельку своєї дочки, мій дідусь Артем привів до хати. Довго переховувала її бабуся на печі, а потім вона ще й працювала — нікому було зуби лікувати.

Гребля для затримання потоку... крові

Вісім десятиліть тому приречених пригнали до колишнього радгоспу «Богданівський», де окупанти створили конц­табір для євреїв з Одеси, Бессарабії, Вінниччини, Буковини. У свинарники з прілою соломою на землі, де раніше було 200 свиней, загнали понад 2 тисячі в’язнів. Але велика кількість їх залишалась просто неба.

У середині листопада 1941 року кількість утримуваних сягала 55 тисяч. Нещасні були повністю позбавлені їжі та води. Щодня від голоду та хвороб помирали сотні людей. Тих, хто тікав з табору, арештовували, били, розстрілювали.

Із міста Первомайськ 20 грудня прибув каральний загін, і вже наступного дня почались масові знищення. Що­дня розстрілювали великі групи людей. Лише три дні, на різдвяні свята, нелюди «відпочивали».

Плануючи подальшу страту десятків тисяч людей, карателі примусили змучених, голодних в’язнів за ці три дні збудувати греблю 12 метрів завдовжки та майже 2 метри завширшки з гранітних брил, мерзлої глини та очерету. Призначення греблі полягало в тому, щоб затримати потоки крові, що стікатимуть схилами яру.

Заарештовані в різні часи виконавці цієї кривавої розправи над мирними ні в чому не винними людьми в своїх показах цинічно розповідали про техніку вбивств. Перш ніж померти, в’язні повинні були акуратно скласти одяг і всі цінності.

Групи по 15-20 осіб гнали до краю прірви, ставили на коліна і давали залп. Вбиті і тяжко пораненені падали в яр, на дні якого палали багаття. Маленьких дітей і кволих кидали у полум’я живими. Горіло цілодобово...

Приречені годинами, з ранку до вечора, стояли роздягнуті на морозі, чекаючи страти. Очевидці розповідали, що в багатьох матерів діти замерзали на руках. Але ні сльози, ні крики нещасних не діяли на вбивць.

В публікації обласної газети про трагічні події в Богданівці наводяться записи свідчень одного з убивць. «Громадяни плакали, благали нас пощадити їх. Матері пригортали дітей. І взагалі цілі сім’ї  так міцно тримались один одного, що, здавалося, вони зв’язані. Були такі випадки, коли мати падала в яму вбитою, а дитина була тільки поранена і ще довго кричала серед трупів, що безперервно навалювались на неї, поки не вмирала».

Під час масових розстрілів у січні 1942 року 2 тисячі людей, що відмовились виходити зі свинарників на розстріл, були спалені разом із сараями.

До 15 січня 1942 року число жертв Богданівського яру вже доходило до 52 тисяч людей. На цей час із голтянської префектури (м. Первомайськ) надійшов лицемірний наказ припинити розстріли. Утім до 1 лютого було знищено ще 2 тисячі людей.

Архіви свідчать

У Доманівському районі було знищено понад 120 тисяч мирних жителів. Одними з основних організаторів масових розстрілів були полковник Ізопеску, префект Голтянського повіту, військовий суддя Манеску, начальник жандармерії в селі Богданівка Меліонеску. Відомі імена виконавців цього страшного злочину — румунські жандарми та есесівці на чолі з оберштурмфюрером Рудольфом Гартунгом.

У газетних публікаціях 1950-х знаходимо й імена активних прислужників окупантів, місцевих жителів, що заради збагачення стали жорстокими вбивцями.

При комендатурах деяких сіл були організовані поліцейські формування, загони самооборони — «Зельбстшутц», які ніби мали здійснювати охорону від партизанів. Насправді ж стали жорстокими виконавцями наказів окупантів. Допомагали карателям і сформовані так звані юденкоманди.

Мав постати перед судом Іван Сливенко, призначений жандармським комендантом Меліонеску начальником поліції села. Саме він заборонив в’язням гетто добувати у ближніх селах продукти харчування і навіть брати воду з криниці.

Масові розстріли відбувались не лише у Богданівці. Згідно з документами Державного архіву Миколаївської обл., на околицях Миколаєва, у Вознесенському, тодішньому Веселиновському, Мостівському, Баштанському та інших районах, знищено десятки тисяч єврейського населення.

Моторошно читати документи з переліком тих населених пунктів та свідчень жахливих стаждань жертв Голокосту. Після роботи комісії з розслідувань злочинів окупантів у 1944 році настали довгі роки забуття.

Вшановувати пам’ять загиблих у Богданівському яру компартійна влада не поспішала. В поодиноких публікаціях ті події зображували з пануючих на той час ідеологічних позицій.

Приміром, у передмові до надрукованих у газеті «Радянська правда» кількох глав повісті про розстріли у Богданівці анонсується і показ «...зрадницької, прислужницької ролі агентів сіонізму та українських буржуазних націоналістів».

Місця пам’яті

Останніми роками на стражденну богданівську землю часто приїздять делегації з різних куточків України та зарубіжжя, щоб вшанувати жертв Голокосту.

У 1991 році тут був встановлений пам’ятний знак за сприяння колишнього в’язня табору Якова Маніовича. У жовтні 2017 року після мітингу-реквієму біля нього була висаджена Алея пам’яті зі 127 дерев. Саме такій кількості із 55 тисяч розстріляних тут вдалося врятуватись.

Традиційним стало і проведення «круглих столів», присвячених висвітленню Голокосту на території колишньої Трансністрії за участі українських учених, журналістів, представників єврейської спільноти зі США, Ізраїлю, колишніх в’язнів.

У вересні цього року відбувся велелюдний мітинг, присвячений вшануванню жертв Голокосту та 80-річчю масової страти євреїв у Богданівському яру, на якому був присутній перший секретар посольства держави Ізраїль Костянтин Блюз, закордонні гості, зокрема і колишній в’язень Богданівського гетто М. Биков, нині президент Нью-Йоркської асоціації діаспор світу, один зі 127 дивом уцілілих від розстрілу, тоді півторарічний малюк.

Роки не стерли пам’ять про Богданівську трагедію. Велику роботу для її збереження проводить місцева громадськість. Так, Богдан Грицевич, громадський діяч із Южноукраїнська, досліджує Голокост на Миколаївщині, є одним з ініціаторів встановлення пам’ятних знаків жертвам нацистських злодіянь.

Активним організатором та учасником пам’ятних заходів у Богданівці є колектив ЗОШ I-III ст., очолюваний Олексієм Поспєловим, істориком за фахом. Учні не тільки доглядають  пам’ятні місця, а й проводять дослідницьку роботу.

У школі є факультатив «Історія Голокосту», в рамках якого вчителька історії Людмила Поспєлова та її учні збирають свідчення очевидців, працюють з архівними матеріалами, документами, беруть участь у «круглих столах», налагодили співпрацю з пошуковцями з України та зарубіжжя, проводять екскурсії для гостей, відвідують музеї Голокосту в інших містах.

На ХI Всеукраїнському конкурсі учнівських робіт «Історія і уроки Голокосту» була представлена і робота учениці Ганни Шкурченко «Голокост. Дорога на вірну смерть».

Громадськість села Богданівка має надію, що нарешті багатотисячним жертвам Голокосту в їхньому краї буде споруджений достойний меморіал, цікаві, оригінальні ескізи якого вже розробили скульптори та архітектори.

Зоя ШАЛІВСЬКА