Розсошенська тяганина переросла у фальсифікації,

В «Україні молодій» 8 грудня 2020 року було надруковано мій матеріал «Гітлерівці мучили, енкаведисти домучували: історія Миколи Кузьменка з Полтавщини», де йшлося і про цю світлу людину, в’язня нацистських концтаборів, і про спільну українсько-німецьку ідею створити на території садиби цього ветерана Другої світової у селі Розсошенці під Полтавою Будинок пам’яті і примирення.

Першим кроком до реалізації ідеї було відкриття меморіальної дошки Миколі Кузьменку. Але в жовтні 2017 року вона таємничо зникла зі стіни будівлі.

Звідтоді й триває непоясненна тяганина у Розсошенцях: працівники виконавчої служби роками не виконують рішення Верховного Суду, а позивачі так само роками не могли нічого дізнатися про хід розслідування кримінальної справи про зникнення дошки.

На жаль, цирк у Розсошенцях, що є наругою над пам’яттю народу і законом, не припиняється, а останнім часом навіть перевершує попередні «вистави» алогізмом і брехнею.

Тож змушена знову привернути увагу влади і громадськості до того, що коять наші доблесні «правопохоронці».

Україна потрапила в ганебну ситуацію через бездіяльність правоохоронних органів

Коротко про суть справи. 29 жовтня 2009 р. у селі Розсошенці на садибі по вулиці Панаса Мирного, 11 представників влади і громадськості урочисто встановили меморіальну дошку колишньому в’язню нацистських концтаборів, активному учасникові руху за взаєморозуміння і примирення між німецьким та українським народами Миколі Йосиповичу Кузьменку.

Також розпочалися підготовчі роботи з організації Будинку пам’яті і примирення, музею. Серед ініціаторів цієї благородної справи — син Миколи Йосиповича Юрій Кузьменко і донька Любов Бобошко.

Але в 2016 році певне коло осіб на чолі зі старшим братом Юрія Григорієм Кузьменком розпочало активні дії, спрямовані на саботаж, повне захоплення приміщення, де висіла меморіальна дошка, і пряме перешкоджання в роботі з організації Будинку.

У жовтні 2017 р. урочисто відкрита дошка зникла зі стіни. Було порушено кримінальну справу, але Любов Бобошко, котра є співвласницею флігеля, на стіні якого висіла дошка, і її представник Юрій Кузьменко роками не могли добитися від правоохоронців відповіді на питання, де дошка, а також виконання рішення Верховного Суду України від 15 серпня 2018 р. про забезпечення пані Любові як співвласниці доступу до флігеля.

Тим часом німецька сторона, передусім активісти гуманітарного об’єднання Контакти — Kontakte, цікавилися, як відбувається у садибі Миколи Йосиповича Кузьменка процес увічнення пам’яті колишнього в’язня та створення Будинку пам’яті і примирення. Про цю ідею схвально говорили навіть під час слухань у Бундестазі Німеччини.

«А у відповідь можна було тільки розвести руками, — з болем говорить Юрій Кузьменко. — Україна потрапила в ганебну ситуацію через елементарну бездіяльність правоохоронних органів. Підривається авторитет держави на міжнародному рівні. Втрачається підтримка такої ключової держави Європи, як Німеччина. Справа набуває широкого розголосу і сприймається як свідчення неефективності всієї вертикалі влади в державі...».

Рекорд №1: рішення Верховного Суду не виконували понад три роки і, зрештою, «спустили в унітаз»

Здавалося, не було нічого простішого для виконавчої служби, як усунути перешкоди в доступі Любові Бобошко до приміщення, співвласницею якого вона є!

Однак коли відповідач Григорій Кузьменко під час проведення виконавчих дій 11 серпня 2020 року заявив, що в нього ключів немає, виконавці виявили безпорадність. А потім 8 вересня 2020 року пані Любов Бобошко одержала повідомлення про те, що виконавчі дії будуть проведені 16 червня (?!) того ж року...

Юрій Кузьменко як представник Любові Бобошко звертався в усі інстанції, щоб добитися врешті виконання рішення Верховного Суду. Цьогоріч головний дер­жавний виконавець Полтавського відділу Державної виконавчої служби у Полтавському районі Юлія Тіхомірова призначила виконавчі дії на 19 квітня 2021 р.

Та коли Юрій Кузьменко того дня зранку зателефонував у виконавчу службу, щоб уточнити, чи нічого не змінилося, йому відповіли, що Юлія Володимирівна в суді і вона йому зателефонує.

Не зателефонувала, не відповіла того дня на жоден дзвінок пана Юрія. Запам’ятаймо цю дату — 19 квітня, бо маємо новини, від яких голова йде обертом.

Нещодавно Любов Бобошко одержала від Полтавського відділу Державної виконавчої служби в Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) постанову, датовану 5 жовтня 2021 року, про повернення виконавчого документа стягувачу, тобто їй.

У цій постанові пані Тіхомірова повідомляє про те, що ні 19 квітня, ні 2 вересня цього року перевірити виконання рішення суду не вдалося, бо не з’явилися ні боржник, ні представник боржника (тобто відповідач Григорій Кузьменко, який позбавив сестру доступу до її законної власності).

Ось так. Чудово! Помер, наприклад, батько, залишив будинок у спадщину синові й доньці. Синок ключики забрав і сестру на поріг не пускає. Сестра виграла суд.

То й що з того? Захланному братові треба просто сказати, що ключів у нього немає, вони в чоловіка квартирантки, яка мешкала в будинку кілька років тому. І все! А далі просто не з’являтися на місце виконання слідчих дій. І пані Тіхомірова тихенько «спустить справу в унітаз».

Та коли йдеться про тяганину в Розсошенцях, виконавчій службі довелося натискати на кнопку унітаза двічі.

Днями Любов Бобошко одержала від пані Тіхомірової датовану 29 жовтня постанову за №29479 про виправлення помилки у процесуальному документі.

У цій постанові стверджується, що в постанові від 5 жовтня 2021року було допущено помилку в тексті. Та яку!

Якщо вірити пані Тіхоміровій, то на призначені дати не з’являвся зовсім не відповідач-правопорушник (за термінологією виконавчих документів, боржник), а стягувач Любов Бобошко та її представник Юрій Кузьменко.

Ось як про це говориться: «...Внести ви­правлення до документа... і вважати вірним. Згідно з актами Державної виконавчої служби від 19.04.2021 та 02.09.2021 перевірити виконання рішення суду... не вдалось, так як ні стягувач, ні представник стягувача, які були належним чином завчасно повідомлені про дату та місце проведення виконавчих дій, не з’явились, чим перешкоджали виконанню рішення суду».

19 квітня — це той день, коли головний судовий виконавець Тіхомірова збезвістилася в суді і всі спроби Юрія Кузьменка додзвонитися до неї були безрезультатними.

А щодо 2 вересня, то пан Юрій повідомив тоді Юлії Володимирівні, що захворів (мав ускладнення після ковіду), вона подякувала йому, що подзвонив, і погодилася перенести дату проведення виконавчих дій...

І ось тепер на стягувача пані Тіхомірова перекладає вину за те, що протягом трьох із гаком років не спромоглася забезпечити виконання рішення Верховного Суду і змусити боржника впустити до флігеля співвласницю-сестру!

Постає питання: чому виконавча служба влаштувала цю тяганину і, зрештою, зробила все так, щоб правопорушник опинився у виграші?

Хтось пояснюватиме такі дії некомпетентністю чи перевантаженістю судових виконавців, але чим далі, тим менше віриться в такі версії. Бо ж не на дні й місяці затягнулося виконання рішення Верховного Суду, а на понад три роки!

Рекорд №2: постанову про закриття кримінального провадження позивач одержав через 3 роки,
1 місяць і 10 днів

Цьогоріч 26 жовтня Юрій Кузьменко, який три роки безуспішно намагався отримати відповідь на запитання, хто зняв меморіальну дошку, де вона і коли буде повернута на її законне місце, одержав зі слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області листа, датованого 30 червня 2021 року, з копією про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017170300001347 19.12.2017 року.

Незрозуміло, де ходив чи лежав лист чотири місяці (а може, дата 30 червня фальшива?).

Так само незрозуміло, чому постанову від 15 вересня 2018 року заявник одержав лише через 3 роки, місяць і десять днів.

Які ж мотиви були у старшого слідчого СВ Полтавського РВП ПВП ГУ НП в Полтавській області капітана поліції.

Т. С. До­рошенка щодо закриття кримінальної справи? (До речі, на початку постанови про закриття кримінального провадження Т. С. Дорошенко — капітан, а внизу, де його підпис, — старший лейтенант.

Сам себе понизив у званні після того, як не впорався з розсошенським «беспрєдєлом»?). Слідчий, виявляється, прийняв версію,що меморіальну дошку зняли через ремонтні роботи і помістили до приміщення літньої кухні (тобто того ж флігеля, як його звикли називати в родині).

Насправді якісь добудовчі роботи Григорій Кузьменко вів вряди-годи, і триманню дошки під замком немає жодного виправдання. Якби до флігеля був доступ у сестри-співвласниці та її представника, вони б побачили меморіальну дошку і повернули її на місце.

У цій постанові насторожують такі рядки: «Оскільки в даному випадку виключається факт крадіжки, до того ж, згідно зі ст. 11 КК України, не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі...».

Як бачите, є дуже простий спосіб уникнути покарання за осквернення пам’яті видатних людей, вшанованих меморіальними дошками. Заявіть, що ви ремонтуєте стіну, де висить дошка, чи близьке вікно, затягніть її до себе в помешкання — і ви вже не крадій...

Чи заподіяла чотирирічна відсутність меморіальної дошки, яка увічнює пам’ять в’язня гітлерівських концтаборів, учасника руху за порозуміння і примирення між німецьким і українським народами Миколи Йосиповича Кузьменка, «істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі»? Ще й як заподіяла! Державу принижено в очах міжнародної спільноти.

Поважним посадовцям і громадським активістам, котрі урочисто відкривали дошку і виношують плани створення Будинку пам’яті, скрутили велику дулю. А в Любові Бобошко практично відібрано законну приватну власність...

Документи, які отримали у жовтні цього року Любов Бобошко та Юрій Кузьменко, на мою думку, засвідчують, що розсошенська тяганина переросла у фальсифікації.

Чим же викликане таке запобігання правоохоронців перед злом і нищення добра? Хто чи що стоїть за цим? Якийсь покровитель правопорушника? Хабар? Не знаю відповіді на це запитання. Знаю лише, що зрештою все буде за народним прислів’ям: брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся...

Ганна АНТИПОВИЧ (Дениско), заслужена журналістка України
Полтава