«Гибнут люди как собаки»

Минають роки.

Змінюються пануючі ідеології, скидають із постаментів вождів, вітри історії змітають обривки гасел та закликів. У цьому вирі губляться людські долі, часто понівечені, розчавлені...

Драматична українська історія 20-х років минулого століття: більшовицька революційна стихія, розруха, жахливий голод, криваві репресії. Рубали ліс — летіли друзки... Поступово стираються з пам’яті поколінь ті події.

Та, на жаль, іще чимало людей залишаються в полоні комуністичної ідеології, сумують за «вєлікой страной, гдє всьо стабільно, дешовая калбаса і вкусноє мороженоє».

В архівах зберігаються справи тих, кому судилось стати «друзками» під ногами більшовицьких тиранів. Замовивши у Чернігівському архіві кримінальну справу репресованого конотопського просвітянина Стеценка В. І., — отримала і справу його повного тезки з Середино-Будського району, заарештованого у зловісному 1937-му.

То чим же завинив 28-річний вчитель із Гаврилової Слободи перед радянською владою? Та ще й за ст. 54-10 КК УРСР «за пропаганду та агітацію, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади...»

Як сказано в постанові про його обшук та арешт, нач. С.-Будського РО НКВД (тут і далі абревіатура збережена) ст. лейтенант Кухаренко «нашел, что Стеценко В. И. подозрительная личность, точного места рождения не указывает, подделал документы об окончании с/х института, высказывает антисоветские разговоры».

Тож учителя посадили до в’язниці й почали допити. Підробка документа далі не була головним «гріхом» у так званому меморандумі, складеному слідчим, бо підкреслено саме таке: «Стеценко допустил среди учащихся антиколхозную организацию и ученики выучили антисоветские песни. Встань-ка, Ленин, оглянись, как колхозы разрослись. Гибнут люди как собаки».

Як пояснював Василь, хтось чув ці вірші від першокласника.

А ще ніби він говорив селянам, що «освобождение с/советов от взымания всех видов налогов потому, что во всех с/советах сидят одни жулики». Саме тоді голову та секретаря місцевої сільради ув’язнили за розтрату сільрадівських коштів.

Згадали, що і цукерки школярам «неправильно» роздав, «чем дискредитировал принцип роздачи подарков в школе», і «находящуюся в Гаврилово-Слободской школе литературу контрреволюционного характера вместо сдачи в РОНО сдал в брухтутильсырье». (Цікаво, книги яких авторів віднесли у 37-му до антирадянських?)

І зовсім безглуздим було звинувачення: «Стеценко подозрительная личность, живет холостой жизнью». Звичайно, взяли до уваги й те, що батько Василя відмовився вступати до колгоспу та був заарештований у процесі про вбивство Кірова, хоча зразу ж і помер — допитувати кати вміли.

Та, напевно, в районі був виконаний план з викриття ворогів народу, бо співробітник УГБ УНКВД Вакуленко прийняв постанову про припинення справи за недостатністю зібраних матеріалів. Але чи закінчилась ця справа звільненням Василя, ми не знаємо, бо подальша доля його не відома.

Чи дозбирували, вибивали ще додаткові докази? Адже у висновках при розгляді Василевої справи про реабілітацію від 22.01.1997 р. зазначено, що немає даних про його звільнення. Відсутні й дані про родичів Василя Стеценка.

Згідно зі ст. 1 Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 р., Василь Стеценко був реабілітований у зв’язку з відсутністю складу злочину.

Зоя ШАЛІВСЬКА
Конотоп