Роздуми з нагоди 313-х роковин Батуринської трагедії. Чому незнання історії шкідливе для вашого здоров’я

Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко нещодавно повідомив: «Суто фактор вакцинації за останні 4 місяці в Україні вже врятував 2,5 тисячі життів. А це розмір населення міста Батурин».

Асоціація, можливо, і не усвідомлена, але абсолютно не випадкова.

Сучасна «лихоманка вакцинофобії», як і більшість проблем людства, насправді викликана незнанням історії. У розслабленому світі, захищеному від більшості епідемічних небезпек минулого, так легко боятися більше не хвороби, а вакцини від тієї хвороби.

Та більшості з тих, хто зараз боїться вакцинації, просто не було б на світі, якби не вакцини від віспи, сибірської виразки, сказу, черевного тифу, поліомієліту, правця, дифтерії, кашлюка, кору, паротиту, гепатиту, малярії та багатьох-багатьох інших цікавих варіантів померти або стати інвалідом.

Навіть у боротьбі з холерою, що в цілому була переможена гігієнічними заходами, допомогла вакцинація.

Так само і загрози суспільному спокою багаторазово збільшуються через незнання історії.

Чим насправді було «прорубування вікна в Європу» Росією?

13 листопада (2-го за юліанським календарем) Україна вкотре звертатиметься до одного з найболючіших своїх історичних уроків — знищення російськими військами гетьманської столиці — Батурина.

Трішки передісторії. В середині XVII століття народилася Українська козацька держава. Тодішній монархічний світ та суспільство вимагали традиційної легітимності: влада не могла бути здобутою, навіть якщо ти тричі геній, яким був Богдан Хмельницький.

Треба було шукати сюзерена. Ним урешті-решт став цар московський. Але багато десятиліть цар був обмежений договорами з українською державою та не міг хазяйнувати тут як у себе вдома.

Українській державі, часто через кров, але вдавалося давати відсіч зазіханням царя, до того ж він тоді ще видавався меншим злом — майже нічого з московських порядків в Україні насадити не вдалося аж поки козацька держава не була повністю зруйнована у 1780-ті.

Першу ґрунтовну спробу знищити українську козацьку державу зробив цар Петро І. Він тоді якраз заходився організовувати безперебійне постачання в Європу конопляного прядива (російською — «пєнька») — основи тодішнього експорту Москви.

Втім тогочасна проблема була складнішою. Спочатку треба було захопити чужі землі на узбережжі Балтики, а тільки потім починати тягнути звідти «пєнькопровід» до Європи.

«Батуринське розп’яття». Олександр Мельник, 2007 р.

Пізніша російська пропаганда наполягатиме, що то було «прорубування вікна в Європу», та розповідатиме, що війна зі Швецією була оборонною, мовляв, Швеція душила Росію та загрожувала їй. Знайома історія.

Взагалі, якщо довіряти російському підручнику історії, то виходить таке, що малесеньке Московське князівство (менше сучасної Московської області) спромоглося розростися до 1/6 частини суші, ведучи винятково оборонні війни.

Мабуть, просто пощастило... І от укотре вже цар обороняється під Ригою, під Вільнюсом, під Варшавою, ... під Штральзундом, навіть у районі Гамбурга побували тоді російські сили «мєстной» самооборони.

Коли цар вирішив захопити українську державу по-справжньому

Але ж для такого масштабного комерційного проєкту потрібні неабиякі ресурси. Тоді цар і вирішив захопити українську державу по-справжньому. У перші роки XVIII століття Петро І розгорнув з цього приводу широку діяльність.

Цар та московські урядовці розпочали активніше втручатися у політичні та адміністративні прерогативи українського гетьмана та козацької старшини. Вперше цар зазіхнув на адміністративний устрій козацької держави — тоді утворилася «Київська губернія», яка з часом мала замінити собою гетьмансько-старшинську вертикаль влади.

Без будь-яких спроб збереження «законності» цар почав свавільно керувати повсякденною економічною, фінансовою та майновою діяльністю українського держапарату. Петро замахнувся навіть на «реформування» козацького війська.

Безкінечні походи українських воїнів за тисячі кілометрів від власного дому вкладались у загальну політику Петра зробити Україну звичайною частиною імперії, а українців — такими ж слухняними, як і власні холопи. Ця політика впроваджувалася тими самими «царьовими холопами» — рівень свавілля московських воєначальників та навіть солдатів щодо українців зріс небачено.

І царська політика в Україні, і «звєроподобноє рвєніє» представників «братнього народу» повною мірою сконцентровані у словах одного московського офіцера, відображених у тогочасному документі: «Полно вам блядины дети, хохлы свои вверх поднимать! Уже вы у нас в мешке».

Під розповіді про православну єдність імперія бажала розширюватися, царі потребували «вєлічія», а це вимагало все більше і більше гарматного м’яса.

І якщо власне російський народ для царів був не більш ніж витратним матеріалом та більшу частину своєї історії загалом не мав нічого проти такого ставлення до себе, то український народ зазвичай не погоджувався з подібною долею.

Гетьман Мазепа почав шукати шлях до порятунку української держави, а відповідно, й українського народу. Та сама доля прискорила хід подій.

Влітку 1708 року московські окупанти вкотре отримали розгром у Європі, після чого шведський король Карл XII рушив на Москву. Знову типово російська історія. Як полюбляють росіяни згадувати про те, що Суворов перейшов через Альпи: «Молодєц, Суворов! Чудо-багатирі!».

А за 13 років згоріла Москва. Чого б це?! Тут росіяни скажуть, що «нас просто нє любят! Єто фсьо русофобія!» І ось черговий акт «русофобії» — король iде добивати агресора. Йде Карл ХІІ, звісно, найкоротшим шляхом — через Білорусь.

Цар відступає, але за собою залишає справжню пустелю — селян розганяють по лісах. Карл ХІІ не наважується йти пустелею та завертає до України. Тепер Петро І віддає наказ Мазепі: знищити українську економіку, щоб нічого не дісталося шведам, і воювати разом «за общєє дєло, как дєди ваєвалі»!

Принагідно привернемо увагу читача до того незаперечного історичного факту, що абсолютно всі (!) випадки, коли наші предки обороняли свою землю разом з росіянами, починалися із загарбницьких дій Москви. Тобто Росія спочатку розв’язувала війни, в яких українці мали гинути, а згодом роспропаганда пропонувала пишатися спільною героїчною боротьбою!

Знайшовся «єрмачук»

Іван Мазепа відмовився мовчки руйнувати Україну на догоду забаганкам чергового «імпєратора галактікі». Розпочалася нова російсько-українська війна.

4 листопада 1708 року гетьман рушив назустріч шведському королю, залишивши в тилу Батурин як майбутню зимову квартиру для армії союзників. Сім тисяч воїнів мали у випадку нападу росіян захищати місто. Керував гарнізоном сердюцький полковник Дмитро Чечель.

10 листопада до Батурина підійшов 20-тисячний російський корпус. Та розпочали росіяни, як завжди, «гібридно» — зі спроби відкрити ворота Батурина зсередини.

Вже достеменно знаючи про виступ гетьмана Мазепи, керівникам оборони було направлено послання: «Понеже ведомость имеем о зближении неприятельском (шведів. — Ред.) к Батурину, того ради для лутчаго отпору прибавить (в Батурин) полк великороссийской пехоты. И того ради надлежит господину полковнику Чечелю немедленно великороссийских людей впустить».

Відпрацьована схема: раптом знайдеться якийсь «єрмачук»?

Пам’ятник жертвам Батуринської
трагедії 1708 року на території
Цитаделі.
(Автори Анатолій Гайдамака
та Микола Обезюк).

Відповідь оборонців логічно була такою ж гібридною та мала наступний сенс: «Дорогі великоросійські люди, ми вас дуже поважаємо, а особливо поважаємо вашого царя, але пустити в місто ніяк не можемо.

По-перше, гетьман нам про це нічого не казав, а по-друге, можемо пустити вас тільки за три дні. У нас карантин!» І нехай читач дуже вже не сміється, хоча наведені слова не є дослівною цитатою, та іронічно-знущальний стиль відповіді оборонців Батурина передають вповні. Українці завжди вміли сміятися в обличчя небезпеці.

Потрібно було виграти час — дочекатися Мазепу та союзників. Приблизно добу обидві сторони вправлялися у кмітливості, та дуже швидко росіяни скинули маску гібридності, атакувавши Батурин. Більше доби йшли бої на стінах. Штурм вдалося відбити.

Знаючи про наближення гетьмана Мазепи, росіяни розпочали відступ. Йшлося про справу декількох годин: ще трохи — й українська історія піде нормальним шляхом, Батурин вистояв, українська держава в союзі зі Швецією відбилася від зазіхань кривавої імперії, український народ не заплатив десятками мільйонів своїх дітей вбитих і не народжених за спільну історію з шизофренічними шукачами «вєлічія». Але ні! Знайшовся «єрмачук»... Все сталося так, як сталося.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 13 листопада святкує 85-річчя відомий меценат з Чикаго Микола Кочерга, який багато допомагає і рідному Батурину. 

Мазепу підтримали 90% урядовців і військових

За допомогою зрадників, що не лише надали інформацію про потаємний хід, а й допомогли росіянам здійснити десантування до фортеці, Батурин було захоплено.

Наступний крок «братушек» — традиційна для Москви показова каральна акція. В Батурині вбивали всіх! Не розбираючи — молодий, старий, жінки, діти, благає про милість чи ні.

До речі, знищення Батурина — далеко не єдиний випадок подібного прояву «брат­ньої» любові росіян до українців. Тільки за часи від Хмельницького до Мазепи відбулося чотири великомасштабнi російсько-українськi війни, а саме: 1658—1659, 1660—1662, 1668 та 1708—1709 років. І завжди, коли російське військо заходило до України, воно починало із захоплення та максимально поголовного знищення якогось значного міста.

Чорнухи, Срібне, Короп, Куземин, Келеберда, Переволочна — колись велелюдні міста, ставши жертвами наймиролюбнішої в світі імперії, — тепер лишень невеличкі позначки на мапі України. Перелік далекий від повноти — дослідження спадку Москви на українських землях тільки розпочинає свій шлях.

Знищенням Батурина царю вдалося залякати українське суспільство. А задля того, щоб відірвати від гетьмана українську еліту, цар із початком повстання Мазепи вимушений був згорнути майже всі згадані на початку «реформи».

Адже із самого початку Мазепу підтримали 90% урядовців і військових, і тільки після знищення Батурина почалося: «какая разніца», «і з Москвою люди живуть» і тому подібне.

Врешті-решт, втративши опору і в «переляканому» суспільстві, і у, м’яко кажучи, «недалекоглядній» еліті, боротьба гетьмана Мазепи за українську державність тоді завершилася поразкою. Але виходить, що навіть ця поразка, як і жертва Батурина, зберегли козацьку державу ще на 70 років.

Щоправда, згодом Москва однак знищила українську державу, і нащадки тих, хто не підтримав Мазепу, отримали кріпацтво (що в російському варіанті було справжнім рабством), раз на десять років голод із людожерством, за кожного другого московського царя масові репресії та багато інших таких «духовних» скрєп Росії.

Тому головний обов’я­зок того, хто знає: не мовчати! І не чекати, коли байдужий, що поряд, стане небайдужим, а «овоч» — не «овочем». Чомусь у нашому суспільстві сформувалось хибне розуміння поняття еволюції як процесу, що відбувається сам собою.

Тому навіть свідомі та розумні громадяни іноді стверджують, що для змін у свідомості потрібен час і не варто напружувати своїми нотаціями незгодних. Насправді ж еволюція — це та сама революція, тільки меншого масштабу і повторювана багаторазово.

Сподіваючись на той псевдоеволюційний шлях, кожне нове покоління гарантовано повторить помилки предків. І займе вже своє місце в музеї, але тільки у вигляді експонатів, по яких, можливо, колись учитимуться ті, хто не мовчатиме.

Незнання історії шкідливе для вашого здоров’я! Як кажуть, «міністерство оборони попереджає»!

Національний історико-культурний заповідник «Геть­манська столиця» традиційно запрошує 13 листопада схилити голови в пам’ять про тих, хто 313 років тому віддав своє життя за всі майбутні покоління українців, у тому числі й за нас iз вами.

Віталій МАМАЛАГА, старший науковий співробітник Національного
історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
Батурин