Бізнес-акваріум Кабміну: навіщо Зеленському ротації в уряді і чому вони його не врятують

Схоже, й тепер, після чергового кадрового буревію, нічого не поміняється в нашій дер­жавній хаті.

Немає умільців, здатних відремонтувати конструкції, що полопались; відновити механізми, що відмовили, реанімувати перекошені стіни. Дах з’їхав, і на місце повернути нема кому.

Заміна міністрів — чергова судомна спроба президента Володимира Зеленського якщо не підняти, то хоча б утримати рейтинг.

Водночас «залатати діри» й пояснити суспільству причини падіння економіки та виправдатись за інші провальні кроки слабо підготовлених кадрів.

Такий собі піар-крок Зеленського.

Також не виключено, що кадрові перестановки обумовлені клановими протистояннями та протиріччями політичної еліти України. Це виражається у прагненні певних осіб зайняти певні міністерські посади.

Зрозуміло, що Зеленський не допустить до уряду тих, хто загрожував би йому. Він продовжує вибудовувати модель особистої диктатури. Створює механізми універсальної боротьби зі своїми суперниками.

Також багатьом відомо, що Володимир Зеленський навіть вигадав абсолютно нову, в жодному нормативному акті не передбачену процедуру відставок в уряді — заява міністра, написана на прохання президента.

І ледь не раз на квартал виганяти когось з уряду можна вважати виробленою за часів Зе-президенства специфічною звичкою.

Крім того, чергові відставки в Кабміні виглядають ще й як результат боротьби за рештки «жирних шматків» українських міністерств.

Зазвичай такі відставки супроводжують призначенням нових «месій», кожен з яких обіцяє президенту швидкий і нечуваний прорив.

Але в більшості випадків одразу після призначення нові міністри губляться в сірій напівтіні власних кабінетів. І коли надходить їхня черга йти на вихід, знову складно зрозуміти, за що ж їх звільнили. Бо ніхто до ладу не може пояснити, чим, власне, вони займалися.

Хоча в нинішній ситуації свіжі призначення, як-от Ірини Верещук на посаду міністра інтеграції тимчасово окупованих територій та віцепрем’єрки, вже збурили патріотичну громадськість.

Особливості кадрових пошуків

Загалом підготовка до змін в уряді відбувалася за звичним для часів Зеленського сценарієм. Однак осінній відбір мав певну особливість.

Слуги вирішили просувати в уряд своїх депутатів. А на їхнє місце заводити наступних списочників. Так вони сподіваються виростити своїх депутатів, «прокрутити» найкращих через уряд, і більше людей «обкатати» в Раді.

Викристалізувались кілька «кадрових центрів»: свої пропозиції вносив прем’єр Шмигаль, когось напряму знаходив офіс президента, а частину кандидатів пропонував дует топів «Слуги народу» Давида Арахамії та Олександра Корнієнка.

Якщо якась кандидатура отримує добро у керівництві СН, у прем’єра і головне — на Банковій, далі такого претендента екзаменує так звана «мала фракція»: лідери СН, 15 заступників Арахамії та глави комітетів від «слуг».

Крім самого Зеленського, урядовців на Банковій затверджують глава офісу Андрій Єрмак та прем’єр Денис Шмигаль. Дослухається Зеленський і до думки свого першого помічника Сергія Шефіра та заступника Єрмака Кирила Тимошенка.

І саме Зеленський вирішує, кого прем’єр запропонує, а Рада призначить у Каб­мін. Словом, пародія парламентсько-президентської республіки.

Денис Шмигаль знову задоволений

Отже, Верховна Рада відправила у відставку п’ятьох міністрів: оборони, реінтеграції тимчасово окупованих територій, економіки, з питань стратегічних галузей, а також захисту довкілля та природних ресурсів. Йдеться про Андрія Тарана, Олексія Резнікова, Олексія Любченка, Олега Уруського та Романа Абрамовського.

Нардепи голосували за відсутності міністрів у сесійній залі. А в ексміністра економіки Олексія Любченка, як заявили правоохоронці, у цей час тривали обшуки у межах справи щодо податкових порушень.

Про відставку  міністра оборони Андрія Тарана йшлося майже рік.  Його  критикувало чимало парламентаріїв, а секретар РНБО Олексій Данілов у листопаді минулого року звинувачував Тарана у зриві виконання оборонного замовлення.

Увесь цей час Тарана захищав голова ОПУ Андрій Єрмак, чиєю креатурою оборонний міністр і був. Офіс постійно давав главі Міноборони «останній шанс».

Не в останню чергу тому, що не мав йому заміни. Однак у серпні цього року стало зрозуміло, що осінь Таран у Кабміні не протягне. Замість нього міністром оборони став інший близький до Єрмака чинний член уряду Олексій Резніков. 

До цього він був одночасно віцепрем’єром та міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.  Його крісло дісталось екскандидатці в мери Києва Ірині Верещук.

Мінстром економіки та першою віцепрем’єр-міністеркою стала ексзаступниця глави ОП Юлія Свириденко.

Міністром з питань стратегічних галузей — голова митниці Павло Рябікін.

«Узагалі неважливо, кого міняють, — вважає політичний експерт Ігор Чаленко. — Денис Шмигаль повністю виконує вказівки ОП, тому в цих кадрових змінах більше уваги не до тих міністрів, котрі залишають посади, а саме до Шмигаля, який уже не вперше кулуарно вигризає собі подальше прем’єрство.

Однак сьогодні його прибрати немає сенсу навіть політично, бо він не забере із собою частину негативу через свою повну технічність.

Проте Шмигаль має бути тричі задоволеним цими змінами: по-перше, з уряду йде Любченко, а його називали одним з кандидатів на заміну прем’єру. Чернишов, якого також називали можливою заміною Шмигаля, теж покине уряд — він уже майже голова КМДА. І, власне, сам прем’єр залишається керівником уряду».

Водночас ні для кого не є таємницею, що влада просто робить видимість змін.

На думку політолога Богдана Петренка, деякі зміни в уряді не стали несподіванкою, а здатність Верещук домагатися свого нарешті дала результат. І хоча вона отримала не омріяну посаду міністра оборони, однак крісло в Кабміні все ж має.

А от політичний експерт Ігор Чаленко зазначив, що ці зміни далеко не останні. І невідомо, скільки на посаді протримаються Резніков чи Верещук.

Медведчуківська парасолька Ірини Верещук?

І щодо Ірини Верещук — питання питань. Чиї інтереси вона відстоюватиме на посаді голови стратегічного, як для війни, міністерства, адже її звинувачують у проросійських поглядах? А дехто з політиків-націоналістів узагалі називає її «ватницею»...

Скажімо, блогер Ярослав Бондаренко розповідав про зв’язок Ірини Верещук із Тарасом Козаком, власником телеканалів Віктора Медведчука. Також відслідковано її зв’язок з російськими пропагандистами видання «Русский репортер», — його редактором Віталієм Лейбіним та журналісткою Мариною Ахметовою.

Остання називала Верещук подругою. І тепер Верещук підтримує цей зв’язок, що підтверджено сайтом «Миротворець».

Згадаймо, що Верещук балотувалась на посаду мера Києва, кияни запам’ятали її рекламні ролики — вона лiтала під парасолькою над українською столицею.

Так от, під час виборчої кампанії Верещук їздила до Москви, — й це в розпал війни, — аби вручити премію пропагандистці Марині Ахметовій.

В інтерв’ю російським сайтам відзначилась відверто маніпулятивною, властивою медведчуківським спікерам, «ватною» риторикою. Про це повідомив телеграм-канал «Зеленые человечки».

І вишенькою на торті можна вважати те, що політтехнологом у Ірини Верещук працює Дарка Чепак, яка була прессекретарем Віктора Януковича. Тож цікаво, в який спосіб Ірина Верещук займатиметься реінтеграцією Донбасу зі своїми поглядами?

Любченко: проліт над гніздом Шмигаля

На думку політичного експерта, директора соціологічної служби «Український барометр» Віктора Небоженка, замість того, аби змінити прем’єра та сформувати нову команду, офіс президента йде назустріч Ахметову і Шмигалю, залишає останнього прем’єр-міністром, а на найбільш «солодкі місця» заходять люди, які, напевно, вже давно «познайомилися» з президентом і його оточенням.

«Тобто, крім політики, в нинішніх кадрових рішеннях уряду присутній відкритий корупційний інтерес груп, які «голодні» і які пролобіювали проходження нових міністрів. Ці групи проплатили, «пробили» чи пролобіювали зняття одних і призначення інших міністрів й отримають від цього якусь економічну вигоду», — вважає Віктор Небоженко.

Дехто зі «слуг» у відповідь лякає політичною кризою, у разі, якщо весь Кабмін піде у відставку. А якщо криза буде, то що? Що може бути в країні зростаючого авторитаризму Зе-президента?

Може, ми побачимо всю гнилість ключових державних інституцій? Ну, скажімо, Конституційного Суду, Генпрокуратури..? А чи можна одразу весь список озвучити, «арбітражні» ви наші «слуги»?

Чи лише так, як з Любченком, під завісу кар’єри показово-приховані обшуки в колишнього першого віцепрем’єр-міністра України, міністра економіки влаштовувати, а раніше ніхто не знав про його «податкові подвиги»?

Чи, може, реально стан такий, що він ні до чого й не причетний? То щось у Полтаві нахімічили? Чи просто на Любченка аж тепер перевели стрілки?

Подібні питання наводять на висновки, що вони, умовні любченки (спритники у владі), непотоплювані. Тому чи варто чекати від нього подальших видимих кроків?

Чи є в Любченка потужності виринути десь у «теплих водах» чинної влади; або через певний час «красно подякувати» за збитий політ фантазії — мрію, про яку він говорив уже майже як про факт, — зайняти крісло Дениса Шмигаля?

Корупційно-політична складова?

Отже, чимало експертів вважають, що відставка міністрів не пов’язана з прорахунками в їхній діяльності, а викликана суто корупційною та політичною складовими.

Мовляв, кандидатури нових міністрів дуже схожі на попередників й істотно не поліпшать ситуацію ані у своїх міністерствах, ані в профільних галузях.

Це вже не перша ситуація в українській політиці, за якої на місце звільнених приходять аналогічні симетричні фігури.

Проте, ймовірно, до кінця року відбудеться ще одна зміна в уряді. Якщо Верховна Рада повністю проголосує законопроєкт про столицю. Банкова планує призначити чинного міністра розвитку громад Олексія Чернишова головою КМДА.

Але навіть якщо Рада не ­встигне з законом, то навряд чи процес перманентного оновлення Кабміну Шмигаля щось зупинить. 

Хоча від перестановки доданків сума не зміниться. І загалом, чи варто очікувати зростання ефективності цього Кабміну за умови, що вся політика генерується в офісі президента?