«Очі чорні» в долях двох поетів: компроміси Гребінки та стоїцизм Шевченка

Українській красуні до її портрета намалювали «карії очі, чорнії брови...» Це — в народних піснях.

Закохані поети й натхненні художники бачили свою Музу особливою і неповторною.

Ми любимо такі образи: «...А ти, мій покою! Моє свято чорнобриве, І досі меж ними Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима, АЖ ЧОРНИМИ — голубими, І досі чаруєш Людські душі...» (Тарас Шевченко, Кобзар, «Г.З.»).

Моя частина цієї історії проста. Вчителька української мови й літератури Марія Панасівна Птушкіна у початкових класах розповіла про Шевченків «Кобзар» та байкаря Євгена Гребінку, який допоміг видати першу збірку нашого Пророка. Відтоді я попався на Гребінку, як воша на гребінець. Особливо переймався його долею, живучи в Херсоні, де невгамовний Євген Павлович також побував.

У кожного Петрарки своя Лаура. В один вечір, в одному місці двох поетів — Тараса Шевченка і Євгена Гребінку — зачарували чорноокі жінки. Тараса — студента Петербурзької академії художеств, вразила Ганна Закревська — дружина полковника Платона Закревського, мати двох дівчаток.

А Євген — викладач словесності у петербурзьких військових училищах, журналіст, поет та видавець — із першого погляду закохався в Марію Ростенберг, яка жила в свого дідуся Григорія Боярського. Того вечора на балу Гребінка побачив і відчув: «Очі чорнії, очі страстниє, очі жгучіє і прєкрасниє...» Ці слова тридцятирічний Євген записав у Києві, в готелі на Печерську.

Якогось благословенного дня чую цю пісню українською мовою у жіночому виконанні, з адаптованим текстом. Потім зустрічаю рідною мовою в репертуарі Олега Скрипки, інший варіант виконує популярний вокальний квартет, схоже, в перекладі Юрія Тараненка.

Нарешті, два роки тому Михайло Кузьмович Наєнко повідомляє у мережі «Фейсбук» про власний переклад геніального твору Гребінки: « Очі — в зорях ніч, п’яних вишень цвіт; Погляд — полум’я, хіть жіночих літ! І люблю я вас! І жахаюсь вас! Мабуть, стрів я вас у зурочний час. Недарма вони в чорнім шовку вій; Диха траур з них по душі моїй. Бачу тугу в них — винний присмак чар. Перетлів у них серця мого жар. Та не сум-печаль гасить світ мені — Радість сонячна у моїй весні. Скільки Бог створив світлих днів-ночей — Всі для Тебе лиш... І Твоїх очей».

За цей час мені зустрічалися інші «переспіви» нашою мовою. Наєнків — найдосконаліший з художнього погляду. Він зберігає і посилює магічну силу, передчуття трагічного, пристрасть закоханого. Чому багатьох діймає думка про цей вірш українською? Бо якщо народжується легендарний твір, то його життя триває особливо. Чутки про український варіант з’являються ще за життя автора відомих байок та ліричних віршів, що виконуються як пісні. Тому природним здається написати «Очі чорнії» рідними словами. Шевченко ж написав...

Що ж сталося з дванадцятьма рядками Євгена Гребінки потім? (У деяких джерелах помилково вказують, ніби «Літєратурная газєта» опублікувала вірш у січні 1843 року, хоча це сталося у грудні того ж року). Попереду побігла «попса».

У салонах та ресторанах панував циганський репертуар. Ні сіло ні впало пісні доточили «Скатєрть бєлую» у вині... «Очі чорнії» відтоді називають народною піснею або циганським романсом. Його співали: Луї Армстронг, Володимир Висоцький, Хуліо Іглесіас, Патрісія Каас, Мірей Матьє, Ізабелла Юр’єва. Звучить він у фільмах «Самаліта» та «Поцілунок на удачу».

Першим її відомим співавтором став знаменитий Фьодор Шаляпін. Закоханий в італійську балерину Іолу Торнагі, оперний бог стільки слів та почуттів додав пісні, що її важко впізнавати, але вистачило, аби завоювати руку та серце Іоли.

Лише через рік Євген Павлович повінчався з Марією Василівною. 16-річній дружині популярного літератора подобався чоловіків статус та можливість самій приймати заможних високих гостей у власному салоні. Прикрою обставиною були його малі статки. Хоча освітнє меценатство, видавнича проукраїнська діяльність, участь у визволенні Тараса Шевченка з кріпацтва додавали суспільної ваги молодій родині в «свєтє», проте це забирало кошти. Гребінка працював як віл і, виснажений, заробив... туберкульоз. Ой, недарма, «диха траур з них по душі моїй».

Тривають пекельні муки малороса і трагедія українського патріота. Століттями малорос догоджає владі лише за право на часточку власної культури. Євген Павлович сумлінною службою «по відомству міністра просвєщєнія Уварова» здобуває право на публічне родинне прізвище. Раніше він, як і його батько та мати — уроджена Чайковська — офіційно писалися «Гребьонкіними».

Самовідданий українець і нині кладе голову на плаху. А в житті це мало і має такий вигляд. Шевченко й Гребінка приїжджають у Мойсівку друзями. Подивившись ув очі чорнії, товариші починають віддалятися. Тарасова любов — дружина правнука з Розумовських, які стали Закревськими — родичами царям та гетьманові. Сам він — учорашній кріпак, фактично раб навіки, який не згоден коритися. І «Всю славу козацьку за словом єдиним Переніс в убогу хату сироти». («На вічну пам’ять Котляревському»). Магія двох слів.

Володимир Висоцький вставляє «очі чорниє» в зовсім іншу пісню (здається, «Погоня»), і це стає назвою та повторюється в тексті. Зовсім по-іншому виконував її Луї Армстронг. У нього «очі чорнії» римувалися з «Каліфорнією» та традиційним джазовим повтором «Джонні».

«Знать, увідєл вас я в нєдобрий час», — пише Гребінка. «У зурочний час», — переспівує Михайло Наєнко. Зішестя на престол Миколи Першого означило новий історичний період винищення українців московською ордою.

Однією рукою Гребінка пише про героїчного козака Чайку — Чайковського, а іншою ставить його на коліна перед царицею і змушує проклинати Мазепу. Українець Гребінка клопочеться про видання перших Шевченкових творів, а малорос Гребьонкін умовляє Тараса назавжди забути дорогу до Ганни Закревської.

Є чимало сучасних журналістських публікацій про Євгена Гребінку і таємниці романсу «Очі чорнії». Я пам’ятав матеріали Бориса Манжели, м. Суми («Слово Просвіти») і Олександра Рудяченка («День»), які уточнили місце зустрічі закоханих — Мойсівка, маєток графині Волховської, початок літа 1843 року.

Багато фактів є на бібліотечних сайтах Сумщини й Полтавщини. Ніде я не знайшов того, задля чого сам пишу і пам’ятаю пісню та автора. В одному з листів Євген Гребінка зізнається, що не знав, як житиме поміж «москалями». А далі радіє, що зустрів у тодішній столиці імперії численну й діяльну «малоросійську колонію».

Це зауваження я зарубав на носі. Інше прочитав в одній з його кореспонденцій до журналу, де розповідається про наслідки останньої російсько-турецької війни. Стоячи на рейді в Босфорі, Гребінка гірко запитує: «Навіщо МИ сюди прийшли зі СВОЄЮ азіатчиною?!» Тобто українофіл уже «перевернувся» малоросом, як у Гулака-Артемовського козак турком. Лише останніми роками просочується думка, що без Євгена Гребінки не відбувся б поет Тарас Шевченко (Омелян Пріцак).

Одне діло — «списувати Сковороду», а зовсім інше — створити поему «Кавказ», присвячену Якову де Бальмену, третьому товаришеві на балу у графині Вільховської. За мольбертом, з олівцем чи штихелем Тарас був геніальним художником, а біля слова — Пророком. І Євген Павлович Гребінка це не лише відчував, а й знав. Хоча не здогадувався, як далеко бачить побратим, який після «зурочного» балу перестав його згадувати. (...)

Марія Панасівна Птушкіна повезла нас, учнів 8-го класу, до Києва, в Оперний театр на історичну виставу «Князь Ігор». Там другий акт закінчувався бурхливим і барвистим танцем половчанок. У головної з танцівниць через сильні ритмічні рухи зсунулася бретелька й оголилися перса.

Підсмикуючи цей мотузочок так, щоб не поламати хореографію, балерина відтанцювала на задній план і закріпила костюм. Тільки вона прискакала наперед, половецька упряж зсунулася знов. Згадуючи цей епізод, я розумів, що історія відкриється через мистецтво, покликане показати прекрасне.

Віктор ТЮТЮН
Херсон