До Дня Незалежності

28.09.2021

Пригадується відомий афоризм: «Хто володіє сучасним, той володіє минулим, а той, хто володіє минулим, — володіє майбутнім». Зв’язок зрозумілий, бо в будь-якій справі поступовий розвиток можливий лише на базі аналізу минулого.


«...Державна машина в практиці механічно нагинала старі національні механізми під етнічний рівень московської маси з метою творити єдінонєдєлімий нарід — русскій, російський чи совєтський... Результатом такої наполегливої й планової чинності державної машини було з’явлення типу не росіянина, а лише: малороса, малополяка, малогрузина і навіть малосибіряка» (Євген Маланюк, «Малоросійство»).


«Малорос — це тип національно дефективний, скалічений психічно, духовно, а в наслідках, часом, — і расово. На нашій Батьківщині він набрав особливо патологічного і зовсім не такого простого характеру, як на перший погляд здавалося б» (там же). «Малоросійство — наша історична хвороба, хвороба многовікова, отже, хронічна.

 

Ні часові заштрики, ні навіть хірургія тут не допоможуть. Її треба буде довгі-довгі десятиліття «ізживати» (Із передмови до «Малоросійства» видання «Український пріоритет», 2015 р.).

 

Не підлягає сумніву, що «ізживання» можливе лише в українській національній державі, де не буде цькування української мови, українського націоналізму в широкому сенсі, інших чинників побудови реально незалежної держави.


Тут, на мій погляд, криється одна з головних причин по­трапляння в тенета чужорідної ідеї Хазарського Каганату і маргіналізації проявів атавізму. Малоросійський інтелектуал справедливо нарікає на недолугість більшості народу, але не розуміє, що малоросійство — не вроджена риса етносу, а наслідок тривалого яничарського впливу імперії (самодержавної, радянської, російської федерації). Нереформована сфера  освіти пасує перед цим впливом на всіх рівнях, починаючи з перших осіб держави Україна.

 

Початок лікування хронічної недуги малоросійства в ХХ столітті було зупинено агресією, окупацією, Голодоморами, ре­пресіями, розстрілом українського культурного відродження, ексцесами Другої світової війни і після неї. Було розірвано тяглість поколінь.


У такому скаліченому стані український народ зустрів 1991 рік, рік втрачених можливостей. Щойно вийшовши з вікової неволі, народ зеленої гадки не мав, що таке приватна власність, як працює ринкова економіка, громадянське суспільство і політичні партії, як обирати демократичні органи влади тощо.

 

Цим скористалися комуністи — оговтавшись від шоку, викликаного несподіваним розпадом (демонтажем) Радянського Союзу, перехопили ініціативу в Народного руху...

 

В ювілейний рік т. зв. проукраїнські політичні сили вдалися до фальсифікації «Акта проголошення незалежності України», прийнятого Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року, підміняючи чин «проголошення» на «відновлення». Отакої!!! У постанові ВР Української РСР сказано: «Верховна Рада Української РСР прийняла акт проголошення незалежності України...» Не «відновлення», а «проголошення».

 

Це принципова різниця. Термін «відновлення» тлумачиться як «надавати попереднього вигляду чому-небудь пошкодженому, зруйнованому...» (Тлумачний словник української мови).


Станом на 1991 рік на теренах України юридично існувало два суб’єкти міжнародного права, пошкоджені історичними обставинами: Українська Радянська Соціалістична Республіка з чинною більшовицькою владою та Українська Народна Республіка (УНР) з урядом в екзилі. Саме остання була незалежною національною державою, яка мала право на відновлення, а не залежна від Москви колонія УРСР.


Після Другої світової війни було два приклади успішного відновлення демократичної держави після краху тоталітаризму — Німеччина і Японія провели спочатку денацифікацію, а потім вибори до державних органів влади... І один приклад реального відродження національної держави — Ізраїль, завдяки фундаментальній ідеї: «Ми оголошуємо створення єврейської держави в Ерец-Ісраель».

Характерна паралель: Ізраїль — держава теж багатонаціональна, там велика діаспора вихідців з України — українців і росіян. Але в Кнессеті їх немає, і це логічно, бо в них є свої «землі обітовані», а Ізраїль — прихисток для євреїв усього світу. У Кнесеті є представники арабського корінного народу, але в кількості, що приблизно відповідає етнічному складу населення країни — 13%.


«Батьки» української «незалежності» вчинили з точністю до навпаки, та ще й у шахрайський спосіб. Вибори взагалі не призначалися, просто  перейменували (!) Верховну Раду УРСР 12-го скликання на Верховну Раду України 1-го скликання.

 

Це було вчинено з порушенням їхньої ж Конституції УРСР, ст. 97.7: «К исключительному ведению Верховного Совета Украинской ССР относится <...> назначение  выборов народных депутатов Украинской ССР и утверждение состава Центральной избирательной комиссии...»

 

Тобто Верховна Рада України 1-го скликання була нелегітимною. Он коли було перейдено червону лінію. 30 років вона позаду нас, і тому ми цього не помічаємо, продовжуючи натхненно співати «Ще не вмерла...»

 

Держава, за яку віддавали життя мільйони борців, була сфальшована клоном УРСР. Тож не дивно, що клон продовжує антиукраїнську політику оригіналу... Клонування УРСР означало уникнення проведення деокупації та похідних деколонізації та декомунізації.

 

Проте клону замінили сюзерена — замість Москви Леонід Кравчук та прем’єр-міністр Леонід Кучма створили олігархат, призначивши перших олігархів-євреїв. Вони й зараз де-факто керують Україною, через свою креатуру, що яскраво видно з етнічного складу Верховної Ради, де депутатів-українців абсолютна меншість.

 

А позаяк природне правило «свій до свого по своє» ніхто відмінити не може, то й «маємо те, що маємо», тобто 30 років іде холодна громадянська війна між українським корінним народом та чужорідним олігархатом.


І ось «вишенька на торті» — неукраїнська Верховна Рада України ухвалює Закон про корінні народи України...


Включивши до переліку корінних народів України кримські народи — кримських татар, караїмів, кримчаків, Закон, за замовчуванням, відмовив українцям, які найбільше відповідають терміну, яким користувалася Генасамблея ООН при прийнятті в 2007 р. Декларації про права корінних народів: «... корінний народ складається з сучасних нащадків народів, які проживали на сучасній всій або якій-небудь частині країни в момент, коли на неї прийшли з інших частин світу особи іншої культури та етнічного походження, які підкорили їх і поставили в залежне і колоніальне становище шляхом завоювання, колонізації та інший спосіб».

 

Причина відмови, виходячи з вищесказаного, очевидна  — вона проявляється в ст. 3 Декларації: «Корінні народи мають право на самовизначення. В силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільні здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток...»


Міна сповільненої дії, як не парадоксально, закладена в преамбулі Конституції України: «... від імені Українського народу — громадян України всіх національностей». Українців як етносу немає. Де-факто законодавча відмова статусу корінного народу означає відмову в законному праві мати українську національну державу.


Безгоспна країна віддається на розграбування іноземним банкам. У законі про ринок (розпродаж) української землі сільськогосподарського призначення є «дрібничка», яка не потрапила на дискусійні майданчики: майбутні власники мають право знімати верхній шар землі.

 

Чорнозем знищується, залишається пуста порода, а під нею — корисні копалини, на які багаті надра краю. До такого додумалися лише гітлерівці, які вивозили чорнозем у фатерлянд. Сумна аналогія, яка підтверджує, що історія вчить, що вона нічого і нікого не вчить...

 

Якщо уявити можливого покупця-імпортера українського чорнозему, то стане зрозумілим, чому «дехто» дозволяє собі нахвалятися спілкуванням із президентом супердержави «на високих тонах».


Якщо історія не вчить, то має властивість повторюватися: «А ми дивились і мовчали та мовчки чухали чуби, дурнії, підлії раби» (Т. Г. Шевченко).

 

Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава

  • ООН, агов!

    Україна, зробивши значний внесок у розгром нацистської Німеччини та найбільше постраждавши в роки Другої світової війни й окупації, була однією з засновниць Організації Об’єднаних Націй у 1945 році, організації, яку створювали з метою збереження миру на землі. >>

  • Сорочка біла

    Сорочка біла вишита піснями,
    Сорочка біла вибілена в снах, >>

  • Де стоїмо?

    Видавництво «Орієнтир» у 2019 році видало збірку творів одного з провідних членів Організації українських націоналістів Ореста Чемеринського (писав під псевдо Ярослав Оршан). >>