Спiкер не вважає себе «слугою»: Разумков активно зайнявся «створенням власного полiтичного iмiджу»

Суцільний тухес на владній вертикалі Банкової — Грушевського. І в центрі останніх гучних міжусобиць — зухвалий непослух голови Верховної Ради Дмитра Разумкова.

В офісі президента відкрито заявляють про фундаментальні розбіжності між правлячою партією та спікером. Це не новина і не дивина.

Але гостре несприйняття Дмитром Разумковим чималої кiлькостi ініціатив «слуг» не виносилось на публіку аж до цієї осені.

На поверхні остання крапля «слуг» щодо Разумкова, мовляв, пішов на поводу омбудс­мана Людмили Денісової та всіх опозиційних фракцій і відправив антиолігархічний законопроєкт на резолюцію і висновок Венеціанської комісії. Водночас відмовивши у проханні не робити цього своїй рідній партії «Слуга народу».

В офісі президента поставили ультиматум Разумкову, щоб він визначився, з ким йому по дорозi, — спікер зі своєю партією чи з олігархами.

У ОП, очевидно, бояться, що Дмитро Разумков переграє олігархічні ігри самої Банкової на свою користь.

Зрештою, за закон, не дочекавшись висновків, зі скандалом турбодепутати вiд «Слуги народу», проголосували. Але така позиція Разумкова спричинила збір у парламенті підписів за його відставку.

І те, що Закон таки вдалось проштовхнути, вказує, що і за відставку самого Разумкова, ймовірно, може набратися необхідна кількість голосів. А сама відставка може бути вже в найближчі тижні.
Хоча можливі варіанти.

Реалізація плану зі зміни голови ВР неможлива без 226 голосів «за» у сесійній залі. У лавах монобільшості на спікера чітко орієнтується близько десятка нардепів. У керівництві СН вважають, що майже 30 їхніх депутатів можуть не підтримати відставку спікера.

Водночас такий крок «слуг» проти спікера Разумкова має декілька причин та відкриває величезну аферу влади.

... ледь не «віцепрезидент»

Нагадаємо, що в 2019 році під час президентської кампанії Володимира Зеленського чи не єдиним членом його команди, впізнаваним для широкої громадськості, був політтехнолог Дмитро Разумков. Він фактично виконував роль спікера «зеленої» команди, відвідуючи передвиборчі токшоу і роздаючи інтерв’ю ЗМІ.

Потім він очолив партію «Слуга народу». Ставши спікером парламенту, здав пост лідера партії Олександру Корнієнку.

Конфлікти між Разумковим та Зеленським, а також з іншими представниками офісу президента — не дивина й цілком очікувані.

Висока публічна впізнаваність Дмитра Разумкова значно допомогла йому збільшити свою капіталізацію у новій команді влади. Після перемоги Зеленського на виборах Разумкова у соцмережах нерідко називали «віцепрезидентом».

Оскільки сам новообраний глава держави тоді з журналістами спілкувався рідко, тільки з виступів Разумкова можна було зрозуміти підходи керівництва країни до найрізноманітніших тем: від економічної політики до мовного питання.

Разумков очолив партію «Слуга народу» і передвиборчий список на дострокових виборах 2019-го.

Логічним продовженням кар’єри стало крісло голови Верховної Ради, яке спочатку відводили Руслану Стефанчуку, але йому довелося задовольнятися роллю першого віцеспікера.

І ось через два з невеликим роки, якраз до екватора президентства Зеленського, Разумков ризикує втратити спікерське крісло. Змінити його на посаді, за планами Банкової, може той же Стефанчук.

«УМ» уже писала, що амбіції Дмитра Разумкова, підживлені інтелектом, з одного боку, штовхатимуть на ведення власної гри, а з іншого — постійно не даватимуть спокою офісу президента.

З цих міркувань Дмитро Разумков був завжди небезпечним для Володимира Зеленського. І навряд чи голова ВР не передбачив подібну реакцію сателітів із партії влади.

Щодо суті претензій до Разумкова, то варто згадати, що вже у свій перший робочий день на посаді голови ВР Разумков виявив незгоду з волею офісу президента.

Там планували з порога прийняти у першому читанні і в цілому кілька десятків законопроєктів, продемонструвавши виборцям «ультратурборежим», але Разумков виступив проти, посилаючись на норми регламенту.

До регламенту Ради спікер постійно апелює, нерідко викликаючи невдоволення у президентській команді. Там це вважають формалізмом і буквоїдством, які уповільнюють процеси і шкодять планам влади.

І незважаючи на те, що відносини спікера Ради з Банковою були напружені завжди, в публічну площину взаємне несприйняття вийшло влітку.

Дмитро Разумков відверто опонує офісу, а його крок щодо підтримки пропозиції надіслати до Венеціанської комісії ухвалений улітку в першому читанні законопроєкт Зеленського про олігархів спричинив медійну атаку, розгорнуту «слугами народу».

Зазначимо, що Закон про олігархів має для канцлера ОП Андрія Єрмака й президента Володимира Зеленського ключове значення.

Адже це адмінресурс, який дозволяє офісу президента прямо впливати на будь-який телеканал та інші друковані й електронні ЗМІ, а без такого важеля зберегти рейтинг «слуги народу» не зможуть.

Явні й приховані ходи «слуг»

Що ж за кулісами владного спектаклю? Там, мабуть, розігрується декілька версій та сюжетів.

По-перше,  спікер­­сь­­ким скан­­далом «Слуги народу»­ сподіваються перекрити ймо­вірну­ відставку самого президента Зеленського та проведення дочасних президентських виборів.

Це західні експерти активно обговорюють останній рік, а західні інвестори втомились уже чекати перезавантаження влади в Україні.

По-друге, усуненням спікера «слуги» сподіваються відстрочити чергові вибори до Верховної Ради, котрі за графіком мають бути в 2023 році, оскільки більше такої електоральної підтримки «слуги» навряд чи матимуть.

І хоча чимало експертів вважають, що для Зеленського немає проблеми переобратися вдруге, оскільки він і зараз, за останнім соціологічними даними, перемагає усіх наявних ймовірних конкурентів — Петра Порошенка, Юлію Тимошенко, Юрія Бойка...

Водночас ті ж опитування показують, що антирейтинг у Зеленського значно вищий, ніж у Разумкова. Тому політтехнологи дають дуже чіткий сигнал для всіх спонсорів, котрі хочуть зробити ставку на нового кандидата в президенти.

Причому озвучується це доволі конкретно: наразі лише Дмитро Разумков — реальний конкурент Володимира Зеленського на президентських виборах.

Хоча для повного успіху необхідно ще розкрутити нового лідера нації Дмитра Разумкова, котрий, за визначенням політичного експерта Олександра Охріменка, може виправити помилки Зеленського, але при цьому не допустити реваншу в Україні агентів Путіна.

Інтрига полягає ще й у тому, що, з одного боку, відставка Разумкова дозволить йому самому почати свою політичну кар’єру й уже на вибори президента в 2024 році підійти зі своєю політичною силою, котра критикуватиме Володимира Зеленського й при цьому реально конкуруватиме на електоральному полі України.

Але, з іншого боку, щоб створити нову політичну силу потрібні чималі кошти. Дмитру Разумкову необхідний спонсор, а точніше — спонсори й олігархи. Але не так просто їх знайти. Наразі більша частина олігархів усе ще робить ставку на Зеленського.

Багато в чому він їх влаштовує, тому затівати з ним війну, як вони це робили з Януковичем, олігархи не хочуть.

А по-третє, для самого Володимира Зеленського може бути вигідно, щоб у другий тур президентських виборів вийшов Дмитро Разумков і переміг. У цьому випадку Зеленський зможе претендувати на роль одного з політичних лідерів України на довгі роки.

У нього буде своя політична сила, котра вже на наступних виборах президента, ймовірно, забезпечить перемогу Зеленському на критиці помилок президента Разумкова.

Це дійсно вже цікаво. І найголовніше — вигідно для всіх українських олігархів, адже саме вони вирішують, хто буде в Україні президентом. А не Байден. Або, як було раніше, — Путін.

Уміла ротація президентів — це шикарний політичний хід для відволікання електорату від нагальних проб­лем. Коли населення задоволене, що немає старого царя, що воно само обирає собі президента й, що найголовніше, воно й лише воно може міняти президентів.

Ідеальна модель народної демократії. Коли народ зайнятий виборами й політичними дебатами — забавами типу: «Ви хочете, щоб в Україні наступним президентом був Разумков, а потім знову — Зеленський?».

Олігархічні пута: кожен може вийти на себе

Відставка спікера Ради Дмитра Разумкова коштує від 50 до 100 тисяч за голос.

Про це на засіданні погоджувальної ради парламенту заявив сам Разумков. Він не уточнив, про яку валюту йдеться, але сказав, що «хтось комусь пропонує гроші за голос за деякі відставки».

«Не розумію, хто веде перемовини, але це точно не впливає позитивно на імідж Ради на тлі всього того, що відбувається з нашими колегами», — повідомив Разумков.

Він сказав, що офіційно звернеться до антикорупційних органів з цього приводу, але заявив, що просить вважати оприлюднені на погоджувальній раді дані депутатським зверненням.

Дехто може зауважити: задорого. Однак не з простим «пацаном», що випадково відступив від своїх, мають справу «зелені».

Разумков уже довгий час займається тим, що в українській політичній лексиці 90-х називалося «створенням власного політичного іміджу».

Він їздить по регіонах, випускає презентаційний відеоролик, дозволяє собі публічно критикувати партійну лінію і не підтримувати принципові командні рішення на зразок санкцій РНБО проти телеканалів, які відносять до групи Віктора Медведчука. До того ж регулярно з’являлися чутки про створення Разумковим власного політичного проєкту.

Конфлікт у цілому зводиться до того, що спікер бачить себе цілком самостійною політичною фігурою. Тоді як в ОП і «Слузі народу» хочуть бачити на цій посаді командного (бажано — максимально поступливого) гравця.

«Зеленський став би президентом без Разумкова. Але Разумков не став би спікером без Зеленського», — заявив у ЗМІ один із нардепів від СН.

З його слів, президентська команда хоче, щоб усе було, як вони сказали. І ніяк інакше.

Водночас  прихильники Дмитра Разумкова парирують, що без Разумкова не було б нинішнього Володимира Зеленського. ­­­Тому- ­­то­ спікер Дмитро Разумков так упевнено і з наголосом заявляє: «Я раджу закінчувати розганяти історії і вішати ярлики про те, хто на яких олігархів працює. Це погана історія, бо можна на себе вийти».

Не будемо вважати всіх «слуг» наївними, що вони не припускали, що рано чи пізно Дмитру Разумкову стане тісно в рамках цієї збірної «зелених».

Тому продовження нової гри на новому полі спостерiгатимемо вже в усіх важливих політичних кроках. Суть і важливість питання полягає в тому, на чию користь працюватиме новий, зростаючий, можливий лідер?