«...жалкий человек!
Чего он хочет: небо ясно,
Под небом места много всем,
Но беспрестанно и напрасно
Один враждует он... Зачем?»
М. Ю. Лермонтов,
«Валерік»*
Путін чомусь особливо наполегливо доводить, що ми, українці, і вони, угро-фіно-татари, — один народ. Психологи ж доводять, що велика брехня поступово сприймається людьми як правда, коли її довго й настирливо повторювати. Тож і брехню про «адін народ» росіяни з часом сприйматимуть за чисту монету.
Насамперед варто було б усебічно вивчити появу росіян як етносу, їхній зв’язок зі світом. Наука про народи — етнологія — дуже молода, тому варто вивчити соціологію, етнографію (науку про походження народу), етногенію (науку про творення звичаїв і характерів народів). Генетика доводить, що людина успадковує від предків не лише фізичні параметри, а й духовні.
Пращури сьогоднішніх угро-фіно-татар приблудились на землі сьогоднішньої Московії і Фінляндії ще в далекому минулому. Літописці ХІ століття називали ці племена чудь, чухна, югра, весь, пермь, мурома, мокша, мещера, печера, карель, єрзя тощо.
Це були дикі народи, в яких не було жодних законів і моралі. Вони жили в земляних норах, їли сире м’ясо, рибу, займались примітивним землеробством, носили шкіряний одяг.
Тоді як Київ у ХІ столітті був культурнішим і багатшим містом, ніж Париж чи Лондон. У цей час Україна-Русь мала тісні торгові відносини з цивілізованим світом — Грецією-Візантією, Малою Азією, Індією тощо.
Археолог М. Покровський пише, що в крові московського народу тече до 80% фінсько-татарської крові. Після занепаду Орди татари переходили у християнську віру і таким чином із угро-фіно-татарської меншини утворився московський-«руський» народ, що є суто азіатським, що й підтверджують аналізи ДНК.
Російські історики — М. Карамзін (1766—1826), В. Ключевський (1841—1911), М. Покровський (1868—1932) — писали, що московсько-«руська» держава пішла від татар (ще до 1651 р. московіти молилися в церквах у шапках!), що 57% «руських» мають татарське походження, що вони перейняли ідею Чингісхана про завоювання світу, про що й сьогодні мріє Путін.
До М. Ломоносова (1711-1751), який, до речі, здобував освіту в Могилянській академії у Києві, московіти навчалися за граматикою українця Мелетія Смотрицького. Російський літературний критик В. Белінський про розмови щодо рівноцінності російської та європейської літератури говорив, що це «чванлівий брєд».
Та й говорити про московітських літераторів як про російських досить дивно, адже предок Пушкіна за походженням був африканським арабом, німецького походження були О. Блок, О. Герцен, З. Гіппіус, А. Мюллер, М. Салтиков-Щедрін, О. Фет, Д. Фонвізін та багато інших діячів культури Росії.
Україцями за походженням були А. Ахматова-Горенко, О. Аверченко, М. Зощенко, М. Гоголь, В. Короленко, В. Немирович-Данченко, І. Бунін-Буньковський, яких «привласнила» Росія.
Серед «їхніх» культурних діячів — євреї П. Антокольський, Є. Бутковський, С. Кірсанов, О. Мандельштам, Б.Пастернак та інші. Татарської крові І. Аксаков, Ф. Достоєвський, В. Загоскін, Р. Зотов, М. Карамзін, М. Огарьов, І. Тургєнєв.
Поляки — О. Грибоєдов-Гризибовськи, В. Сологуб, Д. Мережковський, М. Нєкрасов, румуни — А. Кантиміров, М. Харсеков, шотландець М. Лермонтов, італійського походження Ф. Тютчев та ще багато-багато інших прикладів. І до сьогодні московіти-«руські» записують до лав «своїх» культурних діячів чимало представників інших рас і народів.
Російський цар Олександр І говорив, що «русскіє» — народ волоцюг, ледарів і злодіїв. Що правда — то правда: у державному гімні Росії використані слова з англійського гімну в перекладі В. Жуковського, музику ж «гімнотворець» Львов запозичив у В. Гена та О. Санктіссімона; державний герб московітів «запозичили» у Візантії, а кольори прапора — в Голландії.
Наводити приклади культурного «мародерства» можна ще довго, але суть одна: північні сусіди крадуть не лише чужих діячів мистецтва, а й історію і навіть назву. Ми маємо стояти на варті своїх цінностей і своєї історії.
*«Валерік» — вірш російського поета Михайла Лермонтова, присвячений битві на річці Валерік, яка відбулася 11 липня 1840 року приблизно за 30 кілометрiв від фортеці Грозна (нині місто Грозний, Чеченська республіка в Російській Федерації) між російським військом під командуванням генерала Галафєєва та північнокавказькими горцями (чеченцями).
В. МИРОНЕНКО
Миколаїв
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
