Жертвами Голодомору стали 10 млн 500 тис. українців: дані семи судових експертиз

На Міжнародний форум «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо», що відбувся в приміщенні столичного Будинку профспілок, я прийшла хвилин за п’ять до початку.

І перше, що здивувало біля столика акредитації преси, — я була у списку третьою.

Сподіваюся, що колеги ще реєструвалися і після мене. Але очевидно: чомусь більшість загальнонаціональних каналів і журналістів провідних ЗМІ поважний захід, приурочений до 100-х рокових масового штучного голоду 1921-1923 рр., 75-х роковин масового штучного голоду 1946-1947 рр. та пам’яті жертв Голодомору-геноциду українців 1932-1933 рр., проігнорували.

Хоча саме на цьому форумі прозвучала нова вражаюча цифра втрат українців унаслідок Голодомору 1932—1933 років — 10 мільйонів 500 тисяч безневинних жертв. Із них 4 мільйони — діти.

Мета Форуму, як наголошують його організатори, — актуалізувати обговорення в українському суспільстві та міжнародній спільноті теми Голодомору-геноциду 1932—1933 років та інших штучних голодів в Україні; об’єднати суспільство задля поширення правди про злочини, вчинені комуністичним тоталітарним режимом.

Питання справді важливо повернути на порядок денний українського суспільства. Адже крапку в дослідженні цієї трагедії ставити зарано.

«Московська політика є коренем нашого лиха»

На Форум було запрошено перших осіб держави. Своє вітання учасникам зібрання надіслав голова Верховної Ради України Дмитро Разумков. Особисто приїхали міністри культури Олександр Ткаченко та міністр освіти Сергій Шкарлет.

Очільник МЗС Дмитро Кулеба, міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, яких теж запрошували на захід, прислали своїх заступників. Так само і глава СБУ Іван Баканов делегував замість себе директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрія Когута.

Зарезервоване крісло для президента Володимира Зеленського теж залишилося порожнім. Вітальне слово від нього було зазначене першим пунктом в програмі Форуму.

Проте спічрайтери з Банкової навіть не спромоглися підготували текст, аби його зачитали в залі. Вітання (неофіційне) учасникам форуму від президента передав під час своєї промови міністр культури Олександр Ткаченко, який процитував кілька речень з виступу Зеленського, виголошеного під час поїздки до Вашингтона.

Тож «від імені всіх президентів» ведучий запросив виступити третього Президента України Віктора Ющенка, який першим надав питанню збереження національної пам’яті про цю страшну трагедію загальнодержавної ваги.

«Що з нами трапилося в XX столітті? З нами, потужною державою у X, XI, XII століттях, яка, зрештою, втратить свою державність і опиниться під російською окупацією на 370 років, — розмірковував iз трибуни Віктор Андрійович. — Мислителі і філософи не раз ставили собі це запитання.

Але найкращу відповідь сформулював Тарас Шевченко:

Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко? За Богдана,
Та за скаженого Петра...

Московська політика як така є коренем нашого лиха. І якщо ми будемо з цим злом загравати, розмінюючись на газ, нафту, ліс-кругляк, ми ніколи не дійдемо до розуміння, до якого прийшла кожна успішна нація, — власної ідентичності. Чому сьогодні йде війна на сході України? За ідентичність. Сатанинство, яке розгортається у наших опонентів навколо теми Голодомору, невипадкове. Бо пам’ять — це невід’ємний компонент національного усвідомлення України».

«Колективна, національна пам’ять відіграє важливу роль у житті кожного народу, — зауважив у своїй промові глава ПЦУ митрополит Епіфаній. — Вона зберігає нашу ідентичність, формує нашу цілісність. Національна пам’ять допомагає нам вчитися на прикладах і помилках минулого. Голодомор-геноцид 1932—1933 років, інші штучні голоди, які Україна пережила у ХХ ст., — це жахливий злочин комуністично-більшовицької тоталітарної держави, правду про який старанно приховували і викривляли протягом багатьох минулих десятиліть. Ця правда викривала всю людиноненависницьку сутність тоталітарної більшовицької ідеології та дер­жави, яка на її основі була збудована. Правда про мільйони замордованих була неспростовним свідченням того, що Радянський Союз — справжня імперія зла, тюрма народів, яка неодмінно має бути зруйнована і засуджена».

Водночас голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович нагадав, що злочини комуністичного тоталітарного режиму досі належним чином не вивчені і не засуджені, зокрема в матеріалах Генеральної Асамблеї ООН немає жодної  резолюції, яка засуджує злочини комунізму.

«У Москву звітували про 13 млн знищених українців»

Головною ж сенсацією заходу стала нова цифра втрат. Шлях до неї був довгим і непростим.

«У 2009 році було порушено кримінальну справу №475 (за фактом влаштування на території України масового голоду в 1932-1933 роках. — Авт.), — нагадав заслужений юрист України, генерал-лейтенант СБУ Микола Герасименко.

— Це був дуже складний процес, адже в слідчих не було ні методик, ні тактик розслідування цього непростого злочину. Тоді була допущена велика помилка (і суспільство має про це знати!), адже проведені експертизи не дали відповідь на запитання про кількість жертв. Експертизу зробила одна невідома демографиня, її не підтримав жоден відомий демограф. Було виведено цифру 3 млн 941 тис. українців.

У демографів є такі терміни цікаві — «надсмертність» і «середня смертність», і от, використовуючи їх, було визначено число загиблих українців. СБУ не провела інші експертизи, хоча була вказівка Генпрокуратури призначити комплексну експертизу, залучивши істориків, економістів, статистів та інших фахівців. Тим часом саме ця цифра стала «гуляти» по Україні і всьому світі як єдино правильна. Хоча вона була занижена в 2-2,5 раза.

І тільки в 2019 році було розпочате нове кримінальне провадження, у результаті якого напрацьовано дуже великий обсяг матеріалів. Я як експерт знайомився з цими матеріалами. Проведено сім складних експертиз, у результаті яких було чітко визначено кількість втрат: 10,5 млн осіб. Саме ця цифра має бути зафіксована і піти по всьому світу. І не повинно бути більше ніяких дискусій».

Але неважко здогадатися, що вони все ж будуть, бо непокаране зло має звичку знову підіймати голову.

Пан Герасименко припускає, що і ця цифра втрат є далеко не остаточною. Тому розслідування має тривати.

«Зараз є різні думки: продовжувати далі розслідування чи ні. Так от, я нагадаю (про це мало хто знає), що в 1986-1987 роках після команди з Москви від Горбачова — порахувати , скільки українців було знищено, — створили групу, яку очолював Леонід Кравчук, згодом перший президент України. Після закінчення роботи цієї групи в Москву пішов звіт, де було написано про 13 млн загиблих українців. Ми знайдемо ці документи. В Україні звіт був знищений, але в Москві він є. Тому дослідники мають працювати далі».

Валерій Шепітько, президент Міжнародного конгресу криміналістів, академік Національної академії правових наук України, уточнив, що під час проведення комплексних експертиз було використано спеціальні криміналістичні та загальнонаукові методики, які дозволили достатньо повно й об’єктивно розкрити обставини і наслідки вчинення геноциду.

«Експерти під час проведення комплексної судової історико-криміналістичної експертизи врахували світову практику підрахунку жертв геноцидів вірменів, євреїв, ромів. Міжнародний досвід вчинення геноцидів у XX столітті свідчить про те, що традиційні демографічні методики не застосовують при проведенні судових експертиз та історико-правових досліджень. У світовій практиці не існує рекомендацій, відповідно до яких підрахунок жертв воєн, геноцидів і масових убивств має обчислюватися індивідуально до кожної жертви. Світова практика встановлення втрат масового знищення національних, етнічних та релігійних груп свідчить про те, що правники, експерти, криміналісти, історики статистики у висновках вказують верхню межу жертв».

 «Тоталітарні країни зазвичай заперечують вчинення злочину геноциду, а країни-правонаступники в разі визнання цих злочинів значно занижують чисельність жертв. Не є винятком Російська Федерація як правонаступниця Радянського Союзу, яка не визнає вчинений комуністичним тоталітарним режимом геноцид української нації», — додав науковець.

Віктор Ющенко наголошує, що не варто покладатися на цифри, які досі нам підсовувала Москва.

«Я хотів би провести аналогію з Другою світовою війною. У 1946 році Сталін у газеті «Правда» публікує цифру втрат — у «годы Великой Отечественной войны понесли невосполнимые потери в 7,4 млн человек», — каже Віктор Ющенко. — Потім приходить Хрущов і робить невеличку поправку (я це із сарказмом кажу) — не 7,4 млн, бо у німців 7,6 млн, а, виявляється, 12 млн людей, поправка на 5 млн! Приходять часи Брєжнєва, і вустами маршала Гречка на Красній площі оголошується цифра 24 млн. Приходить Горбачов — 27 млн. Приходить Олександр Яковлєв (академік, один з ідеологів «перебудови». — Авт.) і називає цифру 29-31 млн. Це я до того кажу, що московська лженаука у дуже багатьох питаннях підсовує українській науці факти, на які не варто звертати увагу. Бо вони нас вводять в оману».

Тому нам, українцям, варто і далі шукати істину.

Українці помирали і за межами України

Професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук у коментарі «УМ» зазначив, що в нього «цифра 10,5 млн не викликає запитань і треба спиратися на неї, а не на 3,5 млн, які дозволила назвати Москва у 1989 році».

«Незважаючи на те, що демографи стверджували, ніби немає ніяких документів, документи є. І вони дозволили історико-статистичним методом без придумування різних формул встановити цифру 7 мільйонів 117 тисяч жертв, — каже пан Сергійчук. — Але ці дані неповні. Бо якщо мати дані про народження дітей у певні роки, через вісім років можна перевірити, скільки їх пішло в 1-й клас. Так от, із 1933 року і до 1940-го ми бачимо різке зменшення дітей, які сіли за парти в початковій школі. В деяких населених пунктах ця різниця становить 30, 40 і навіть 60 відсотків!»

Пан Сергійчук представив увазі учасників Форуму кілька слайдів. «Ось порівняльна таблиця учнів перших класів Оратівського району Вінницької області, — коментує історик. — Вона показує, скільки дітей вижило на весну 1933 року.

Станом на 10 червня 1933 року ми бачимо, що дітей зменшилося на 20 відсотків (57 дітей). На іншому слайді ви бачите, що найбільше вимерло якраз у червні і липні. Тобто коли прозвітували про втрати на 20 відсотків, починаються найбільші втрати (74 дитини).

А ось інший приклад. У 1931 році по окремих районах Київської області прийшло до перших класів 27 тисяч 432 дитини. У 1934 році, коли вони перейшли в четвертий клас, їх залишилося 16 тис. 549. Майже 40 відсотків дітей зникло! Це ті діти, по яких ударив Голодомор.

А це — втрати дітей 1-3 класів у Петриківському районі Дніпропетровської області. Якщо в 1932 році в перший клас прийшло 1 тис. 737 дітей, то в 1933-му в другому класі залишилося всього 867. Більше половини дітей нема! У Таращанському районі Київщини втрати серед дітей сягають 60 відсотків!

Плюс додаємо мільйон — не менше — загиблих українців за межами України — на Кубані, Нижньому Подонні, Слобожанщині, Поволжі, в Казахстані — ми про них теж не повинні забути».

Такої ж думки дотримується Світлана Маркова, директорка Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, доктор історичних наук. Вона наголошує: якщо йдеться про геноцид української нації, маємо брати ширше, ніж межі власне України. Тому варто говорити про втрати нації у цілому, а не тільки України, якою вона була на карті 30-х років.

Р.S. Продовження теми — в наступному номері «УМ».