Генерал і ерудит: найголовніші слова про Євгена Марчука від тих, хто його знав

У четвер уранці приголомшила новина про смерть Євгена Марчука — першого голови Служби безпеки України, четвертого прем’єр-міністра.

«Чорний день... помер ЄК... зупинилося серце», — написала в соціальній мережі його дружина, редакторка газети «День» Лариса Івшина.

«Коронавірусна хвороба загострила захворювання, на які він страждав, та спровокувала гостру серцево-легеневу недостатність», — уточнили у повідомленні СБУ.

«Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану... // При майстрах якось легше. // Вони — як Атланти. // Держать небо на плечах. // Тому і є висота», — цими словами Ліни Костенко вшановують Євгена Марчука.

Його життєвий шлях зупинився на позначці 80 років. За президентства Леоніда Кучми Марчук був віцепрем’єр-міністром в уряді Віталія Масола. Із 21 листопада 2018 року по 19 травня 2019 року був уповноважений представляти Україну в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях.

«Мала високу честь разом працювати в ТКГ, завжди захоплювалася мудрістю, інтелектом, державницькою позицією Євгенія Кириловича, — поділилася депутатка Ірина Геращенко. — Дякую долі, що мала таких учителів і наставників — разом ми відстоювали Україну. Дуже боляче, коли йдуть глиби, масштаб яких очевидний на тлі нинішньої батрахоміомахії...»

«Він був неймовірно глибокою, прогресивною людиною, відданою своїй справі і готовою інвестувати останню енергію в те, що вірив, — констатує Ольга Айвазовська, голова Громадянської мережі «Опора».

— Ми познайомились уже в Мінську. Євген Кирилович працював, навіть коли відмовляв організм, коли лікарі забороняли літати після операції, коли «Мінськ помер», як усі казали, бо це було потрібно державі й особисті амбіції та інтереси були другорядні. Він говорив англійською краще, ніж молоде покоління, міг відповісти на будь-яке питання про ядерну зброю, психологічний портрет, історичні факти та трактував їх не через призму особистого, а завжди досить конструктивно».

«Шкода тільки, що його знання і досвід у повній мірі не використали в наш час, — написала редакторка Наталія Білоусова. — А ще він лишиться в історії одним із маяків сучасної незалежної України, яку він бачив у повний зріст на рівні з іншими глобальними гравцями, не на колінах у ролі прохача — і це важливо. Переконана — його життєва історія буде зразком і прикладом для наших політиків».

«9 листопада 1995 року він, очоливши нашу делегацію в Страсбурзі на урочистій церемонії вступу України до Ради Європи, підкреслив історичну місію «повернення в європейську родину народів, частиною якої ми завжди себе вважали... Країна, яка розташована в географічному центрі континенту і яка водночас століттями була штучно ізольована від європейських справ, нарешті посяде належне місце в європейському домі. Членство України в РЄ — це гарантія безпеки і суверенітету України, її подальшого просування шляхом ринкових реформ і демократичних перетворень», — згадує Тарас Кремінь, уповноважений із захисту державної мови.

— Поруч із ним були, зокрема, міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко, міністр юстиції України Сергій Головатий, які не тільки долучилися до підписання Європейської конвенції з прав людини. Згодом вони докладуть зусиль до написання Конституційного договору на перехідний період, власне Конституції України, якої тоді ще не було, а також визначенні статусу української мови як державної та її утвердження в майбутньому».

«Євген Марчук був одним із тих батьків-засновників пострадянської України, чий масштаб особистості так яскраво контрастує з нинішніми інфантилами, що граються в дорослі ігри... Євген Кирилович не був святим (святим загалом протипоказано мистецтво можливого). Деякі його вчинки залишили по собі суперечливий післясмак, принаймні у мене. Але це були вчинки. І це була Особистість», — констатує голова правління Центру конституційного моделювання Геннадій Дзюбенко.

Колектив «України молодої» співчуває дружині та рідним Євгена Марчука.