Зв’язки вирiшують усе: явні й приховані Зе-течії Ради напередодні літніх канікул

Ну от, демонструючи подекуди сальто, подекуди перевзуваючись на льоту; декларуючи демократію, але практикуючи Зе-монократію; переживаючи регулярні щомісячні стреси від погроз-обіцянок розпуску, Верховна Рада 9-го скликання добігає до великих літніх канікул.

І в цьому проміжку — не лише відпочинок, а й перезапуск певних схем та актуалізація окремих тем.

Зміна спікера також майоріла окремим великим пунктом  увесь сесійний період.

Але іншого впливового інтелектуального циніка, котрий легко жонглював би провладними й опозиційними процесами в парламенті, окрім Дмитра Разумкова, в президента Володимира Зеленського немає. Скільки б не задивлявся на себе в люстерко перший віце-спікер Руслан Стефанчук.

Тенденції — все вперше

Верховна Рада 9-го скликання багато в чому виявилася унікальним для українського парламентаризму явищем.

Уперше було створено коаліцію, яка складається з депутатів однієї фракції. Особливості роботи також зумовлені тим, що фракція більшості принципово сформована з народних депутатів без досвіду представницького мандата на рівні національного законодавчого органу. Багато хто з депутатів не мав узагалі жодного досвіду політичної чи громадської діяльності.

Це не могло не вплинути на характер роботи Верховної Ради. Зокрема, 65 законопроєктів (з 86 прийнятих за квартал) були ухвалені в цілому з порушенням строків, зазначених у положенні Регламенту.

Уперше чергова сесія парламенту відбулася впродовж 13 годин (перша сесія). Цей випадок може слугувати хрестоматійним прикладом зловживання правом заради досягнення політичної мети: ухвалення обіцяних виборцям конституційних змін щодо скасування депутатської недоторканності (при дуже сумнівній відповідності Конституції та Регламенту з процедурної точки зору).

Уперше інструмент альтернативних законопроєктів фактично перетворюється на спосіб  опрацювання висновків Головного науково-експертного управління для удосконалення основних законопроєктів. Така практика потребує детального вивчення всіх «про» та «контра» такої технологічної знахідки, тому що не все так негативно виглядає в її застосуванні.

Неоднозначна тенденція щодо фактичного ігнорування законодавчих ініціатив народних депутатів, які не входять до фракції більшості (протягом першого місяця лише один проєкт законодавчого акта від депутата меншості було заслухано). Крім того, ледь не на мертву перетворилася норма про можливість подання альтернативних законопроєктів, які також у більшості не розглядалися в сесійній залі.

Спецназ парламенту під тиском

І звідки не поглянь — слуги переформатували все під себе. Також моносила зазіхнула на святе — на увесь демократичний опозиційний генофонд: на «Європейську Солідарність», котру в народі вже називають спецназом Верховної Ради; на «Голос» — і його розкол тому підтвердження; на «Батьківщину» — всі попередні закулісні домовленості перетворились на мильну бульбашку, а про те, що Юлію Тимошенко не підпустять до нинішньої влади, президент Зеленський чітко сказав на останній пресконференції.

Така ситуація, безумовно, пов’язана з відсутністю потреби домовлятися в парламенті, як це було впродовж попередніх скликань. Утім у такій ситуації є як плюси, так і мінуси.

З одного боку, більшість отримала «картбланш» на реалізацію своєї політики, а виборці — можливість чітко відслідковувати відповідальність за будь-які зміни в суспільно-політичному житті країни.

З іншого боку, при відсутності законодавчо закріплених прав парламентської опозиції (чи опозицій) означена ситуація неминуче викликає побоювання щодо «згортання» демократії та можливого зловживання абсолютною владою парламентської більшості, а особливо — президентом, з огляду на скандали навколо вакууму внутрішньофракційної демократії у пропрезидентської партії та безпосереднє і безпрецедентне втручання президента в роботу парламенту.

Однак різні партійці СН, наближені до впливових для президента персон, переконують: скандали всередині провладної фракції — це і є демо­кратія в дії.

А чому б і ні? Що загрожувало відступникам? Видворення з фракції, з перспективою вилетіти з партії — і все. То можна вважати, відбувся малою кров’ю. Бо персонального фінгала від Зеленського навряд чи можна очікувати — «кувалда» не та, не така, як у Януковича. Зате азарт узурпувати владу саме такий.

Президенту його порядок потрібен через те, що товариші олігархи, ввімкнувши увесь арсенал закулісної гри та трибунної атаки, можуть сказати Зеленському в разі незадовільного для них результату: «Іди на травичку. Не для того ми, бізнес-група, тебе й цю партію породили».

Однак Зеленський має певний вплив як на більшість у провладній фракції, так і на окремих одіозних, бо не з їхніми політичними біографіями харчами перебирати.

І в парламенті в Зеленського головна роль

Відтак законодавчий процес у ВРУ 9-го скликання характеризується збільшенням ролі президента. Вочевидь, чимало з обранцiв тримають у підсвідомості кадр із фільму «Слуга народу», де президент Зеленський-Голобородько уві сні розстрілює нардепів.

Підтвердженням цьому може бути не тільки ситуація з «роздачею вказівок» президентом головам комітетів під час погоджувальної ради. Показовими є також дані зареєстрованих та ухвалених законопроєктів у розрізі суб’єктів законодавчої ініціативи.

Ще одним підтвердженням активної позиції президента і його впливу на парламент є кількість законопроєктів, визначених ним як невідкладні — 82 з 861. Порівняймо: за всю 4-ту сесію роботи Верховної Ради України 8-го скликання таких проєктів було лише 6 (iз 943 зареєстрованих).

Загальною практикою розгляду законопроєктів у парламенті 9-го скликання стало порушення Регламенту.

За даними аналітиків, 24% законопроєктів (18 законопроєктів iз 75 релевантних) розглянуто з порушенням мінімальних строків  для подання альтернативних законопроєктів.

Відповідно до ст. 100 Регламенту строк подання альтернативних  законопроєктів становить 14 днів iз моменту надання народним депутатам першого законопроєкту з відповідного питання, у випадку невідкладних законопроєктів строк може бути скорочено вдвічі — 7 днів. У 18 випадках ці строки були меншими за необхідні.

Водночас кількість ухвалених законопроєктів жодним чином не є і не може бути показником ефективності роботи парламенту, адже кількість законодавчих ініціатив і швидкість їх ухвалення обернено пропорційні як якості законодавчих актів, так і ступеню врахування позицій усіх зацікавлених сторін і деталізації оцінки впливу.

Лідер фракції СН Давид Арахамія: «Чуваки, всьо чьотко!».
Фото з сайту rada.gov.ua.

Групи інтересів

Попри те, що законопроєкт народного депутата має менші шанси стати законом, аніж поданий президентом чи Кабміном, частка депутатських законів становить понад половину всіх ініціатив — близько 65%.

За два роки роботи нардепи подали понад три тисячі законопроєктів, але законами стали менше 10%.

А гіпотеза про те, що важлива кількість і різноманіття ініціаторів законів, залишається не правдивою, як і в парламентах попередніх скликань. Відтак найбільшу роль відіграють конкретні впливові особи.

І саме довкола них створюються приховані і явні кооперації нардепів.

Дослідник і соціолог Тимофій Брік пояснює: «Одним зі способів дослідження успішного руху законів може стати пошук конкретних впливових осіб, звідки й покажуться приховані зв’язки».

Соціолог стверджує, що загалом максимальна кількість співпраць по законах притаманна нардепам «Слуги народу». Найтісніші зв’язки спостерігаються у межах двох комітетів — медичного, де п’ятеро нардепів мають по 21 зв’язку, а також між двома нардепами Комітету з питань місцевого управління — Віталієм Безгіном і Оленою Шуляк.

Щодо представників медкомітету, який має найбільший відсоток прохідності, найтісніші зв’язки між «слугами» — Оксаною Дмитрієвою, Михайлом Радуцьким і Максимом Перебийнісом, Вікторією Вагнєр і Ладою Булах.

Неформальні групи Верховної Ради

Щодо таємних груп, то насамперед такими вважаються «група Павлюка» і «група Коломойського». Загалом соціологи позначили 25 нардепів як членів «групи Коломойського» і 27 нардепів як членів «групи Павлюка».

Нардепи цих двох неформальних груп займають частку близько 13% серед усіх ініціаторів. Члени цих груп подали разом щонайбільше вісім законів. Ідеться про Олександра Ковальчука та Ольгу Василевську-Смаглюк.

Якщо говорити про зв’язки в межах усієї мережі, то Василевська-Смаглюк («група Коломойського») подала разом із головою Комітету з питань фінансів і податків Данилом Гетманцевим 13 законів, а Олександр Ковальчук («група Павлюка») з Гетманцевим — 12. І Ковальчук, і Василевська-Смаглюк є членами цього ж комітету. У цьому комітеті загалом найбільше представників цих груп.

У розрізі всієї мережі депутатських хитросплетінь найбільший рівень і центральну близькість мають Максим Бужанський та Сергій Швець. Бужанський разом із Богданом Кицаком («група Павлюка») також мають високі показники посередництва.

Однак трьома найважливішими ініціаторами законів були нардепи фракції «Слуги народу» — голова Комітету з місцевого самоврядування Андрій Клочко, голова партії «Слуга народу» і голова підкомітету в місцевому самоврядуванні Олександр Корнієнко, а також голова Комітету з питань соцполітики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова.

Отже, якщо ви хочете просунути ідею якогось законопроєкту, то найкраще вам допоможуть перелічені вище нардепи «Слуги народу». Залежно від завдання варто звернути увагу на тих нардепів, у яких найбільше зв’язків, або тих, які найвпливовіші.

Міжсезоння безнадії

Однак усі ці заміри депутатської активності, на жаль, не впливають на якість нашого життя. Грошей у казні немає.

Чимало законопроєктів від опозиційних сил, котрі могли б стати корисними для держави, тупо не беруться до розгляду.

Як сказала народна депутатка від ЄС Софія Федина, до здорового глузду монобільшості ні догукатись, ні достукатись не можна.

Усе на тому ж місці: пануючі времєнщики намагаються грати винятково у власні ігри, незважаючи на те, що народ котиться у прірву зубожіння.

І лише одне депутатсько-канікулярне сьогодні може тішити пересічного українця: жодна політсуєта міжсесійного сезону не вплине на розмноження колорадського жука. А значить, додаткового дусту купувати не потрібно.