Пандемія невігластва: брекзит, Трамп, Зеленський

Нечасто з’являються книжки із соціологічним потенціалом Орвеллової антиутопії «1984».

Особливо важко наблизитися цього рівня авторові нонфікшн, у якого немає романної страховки «я так бачу». Тож єдине, що може забезпечити читацьку довіру — бездоганне фахове резюме.

Як, приміром, у Джарона Ланьє з Нью-Йорка, за котрим в’юниться вервечка титулів: вчений-інформатик, спеціаліст із візуалізації даних, автор терміну «віртуальна реальність», футуролог, концептолог, філософ. Енциклопедія «Британіка» числить його поміж 300 найвидатніших винахідників в історії людства.

Працював у НАСА, Колумбійському університеті, «Майкрософті». Таких називають діджераті — еліта ІТ-світу. Звісно, кожна книжка цього публічного інтелектуала та лідера громадської думки стає вірусною.

Що вже казати про крайню з такою-от назвою: «10 причин видалити акаунт із соцмереж просто зараз» (2018). І — так, вона стала у світі чимось на кшталт роману «1984» у царині нонфікшн.

В Україні з усіма вірусами ОК, окрім читацького. Книжки тут не сягають бестселерних стандартів. Добре, що взагалі виходять. У Британії, на батьківщині Орвелла, бестселером вважають видання, що продається понад 4 000 копій за тиждень.

Торік новинку Дж.Ланьє перекладено-видано українською (Х.: Віват) накладом лише 1 500 примірників. Схоже, таке співвідношення засвідчує нинішнє невисоке колективне IQ українців.

Аж так загрожено-мале, що політтехнологиня Оксана Мороз назвала власну книжку з тої самої проблеми — пандемії невігластва — однозначно провокативно: «Нація овочів?» (К.: Yakaboo publishing, 2020). Це видання є торішнім лавреатом рейтингу в одній з нонфікшн-номінацій. Але про нього пізніше, бо спочатку було слово Ланьє.

Тим, хто більше дивляться, ніж читають, не важко уявити, «про що» пише Ланьє. Бо вони напевно переглянули нетфліксівську стрічку «Суспільна дилема» сьогорічного номінанта Британської кіноакадемії на кращий документальний фільм.

Ця «документалка» має ту саму структуру, що й книжка пана Джарона, і є, по суті, її візуальним коментарем: так чи так причетні до постання Google, Facebook і Twitter візіонери віртуального світу (включно з Ланьє) обговорюють змінену цими платформами реальність.

Усі спікери підштовхують глядача до висновків, відомих ще з раннього, початку 1950-х років, оповідання Філіпа К.Діка: «Ми його знищимо... Його треба знищити. Не уявляю, що... що він задумав. Що ж ми створили! А на нього покладалися такі надії» (Повне зібрання короткої прози. Том 1. — К.: Видавництво Жупанського, 2019).

«Він» — це штучний інтелект (ШІ). Наукова фантастика наділяла ШІ різними іменами. Найпопулярніше вигадали брати/сестри Вачовскі: «Матриця». Фільм вийшов 1999-го, через рік по заснуванні Google і за п’ять років до з’яви Facebook.

«Ми що, усередині комп’ютерної програми?» — дивувався Нео. Так, пояснили йому, це «нейроінтерактивна модель», де людям відведено роль енергетичного живлення для алгоритмів ШІ. Десятьма роками пізніше на екрани виходить блискучо-похмурий «Початок» (2010) Крістофера Нолана, де добрі наміри та шлях до пекла названо своїми іменами: «–Ти отруїв мою свідомість?! –Я рятував тебе...».

Й означено «формулу нескінченности» процесу злиття обох способів життя, природного та віртуального: «Реальности відтепер їй буде замало. Вона повернеться». А перший сезон серіалу «Чорне дзеркало» (2011) всуціль присвячено наслідкам «ігрового» втручання у колективне несвідоме і жорсткої залежности від її приходів. «Я не можу це зупинити», — каже експериментатор-персонаж. Колега підтримує розмову: «Нема ніяких ліків від інтернету».

У книжці Дж.Ланьє те саме кажуть реальні батьки-засновники соціальних мереж: «Я відчуваю колосальну провину... І мені невтямки, як розв’язати цю проблему». Наразі єдине, що вони придумали задля врятування власних дітей від «тюрми для розуму» («Матриця»), — діти працівників Кремнієвої долини «відвідують вальдорфські школи, де електроніка взагалі заборонена».

«Чорне дзеркало» — це вже не фантастика, це аналітична прогностика.

«Химерність змальованої картинки аж ніяк не позбавляє її реальности», — ніби коментує Ланьє.

Котрась персонажка серіалу каже: «Не очікувала жити в майбутньому. Але я тут, бляха. Добрий ранок!».

Ми не сприйматимемо це за метафору, коли збагнемо, що штучний інтелект є не майбутнім, а сьогоденним: ШІ — це алгоритми соціальних платформ.

«Алгоритм намагається вловити ідеальні параметри для маніпулювання мозком, — пише Дж.Ланьє. — Наскільки швидко перестрибуєш від однієї теми до іншої? Де саме цим займаєшся?». З

адіяні сотні параметрів. Тож, твердить наш автор, «тобі доводиться автоматично погоджуватися на особисті зміни у стосунках зі своєю душею».

І додає: «Процес відбувається автоматично, розмірено, надійно, безжально».

Та, може, все не так трагічно? «Я нічого не зробила!» — каже симпатична вихователька дитсадку поліцейським, які розслідують реальне вбивство («Чорне дзеркало»). «Почали обговорювати це на форумі... мимохідь, розважаючись», — відповідають їй, спричинили смерть невинної людини.

Дж.Ланьє змальовує механізм оцього «нічого не зробила» у фейсбуці: «Негативні емоції, як-от страх чи лють, збурюються значно швидше за позитивні, і плекаємо ми їх довше... Негативні відгуки виявляються вигіднішими з точки зору бізнесу, тому саме вони найчастіше вигулькують у соцмережах... Результатом алгоритмів є неприродне глобальне плекання «простих» емоцій, які насправді є негативними... Якщо деякі пости засмучують тебе (себто алгоритм намагається зіпсувати тобі настрій), схожих дописів ставатиме більше... Вони вдосконалюються автоматично, завдяки зворотному зв’язку».

Підступність алгоритмів у тому, вважає Ланьє, що «версія світу, яку бачиш ти, невидима для тих, хто тебе не розуміє, і навпаки... Ти не розумієш інших, адже не знаєш, що вони бачать у своїх стрічках».

У четвертому сезоні «Чорного дзеркала» (2017) сформульовано нинішній статус-кво користувачів фейсбуку: «Бульбашковий всесвіт».

«Пам’ятаю, — ніби знову коментує наш автор, — колись інтернет мав створити прозоре суспільство, а сталось геть навпаки». І, як казали у «Матриці», тепер «реальне те, у що віриш».

Майже десять років тому американсько-китайський письменник-лавреат Кен Лю докладно описав у фантастичному оповіданні «моторошно-контрольовані передбачення щодо користувачів».

Власне, він змалював алгоритми соцмереж: «Не просто підказують тобі твої ж бажання. Вони вирішують за тебе, що думати... просто поміщають цю думку в твою голову... Разом ці біти буквально створюють твою цифрову копію». Проте, він був дещо поблажливий: «Це лише алгоритм, шо відбився від рук». (Паперовий звіринець та інші оповідання. — К.: BookChef, 2020).

Джарон Ланьє спростовує цю нібито випадковість і свідчить, що алгоритми соцмереж цілком притомно керовані. На його думку, ідеологія ощасливлення людства, що закладалася в концепт соцмереж, нічим не відрізняється од історично відомих тоталітарних практик: «Чом би не уявити, що люди — хай і природні, але машини? Тоді їх можна було б програмувати, змушуючи до послуху, і проєкт «людина» зазнав би великого успіху. Досягти цієї мети намагалися біхевіористи, комуністи, а тепер і соціальні інженери Кремнієвої долини». Ланьє не звинувачує комунікативну ідею Google, Facebook і Twitter — «біда трапляється, коли всі вищеназвані явища перетворюються на бізнес-модель».

А модель така: «Треті особи платять сервісу гроші за змінювання того, що ти бачиш, а отже, і твоєї поведінки... бізнес-план, що містить збочені заохочення й сприяє розбещенню людей».

Ланьє звинувачує паразитів, котрих називає «гівнюками». «Коли індивід не здатний досягнути нічого, крім уваги, він перетворюється на гівнюка... Амбіції гівнюка привернути увагу й досягнути панування... Гівнюки здобули більше свободи слова». Тобто йдеться про режим найбільшого сприяння для пройдисвітів усіх рангів, умовно кажучи, від Путіна до заздрісного сусіда.

Ім’я російського ватажка з’явля­ється тут невипадково. «Пекельна машина» заробляє гроші на людському роздратуванні, одержимості, чварах і люті — що цілком відповідає інтересам росіян».

Зрештою, усі припущення наукової фантастики зімкнулися з реальністю по тому, як сталася «революція гівнюків» в Америці з обранням Трампа, в Україні — Зеленського, а першою успішною спробою стала Британія з брекзитом.

Слово пану Ланьє: «За рік після виборів випливла одна цікава обставина. Виявляється, керівництво Facebook запропонувало обом кандидатам — і Клінтон, і Трампу — допомогти максимально використати Facebook-платформу для проведення виборчої кампанії, проте лише Дональд пристав на цю пропозицію. Можливо, якби Гілларі погодилася залучити співробітників Facebook до свого просування, то виграла б».

Отже, сучасну геополітику цілком можна означити за паном Джароном: «Кібернетичний тоталізм... Метафізичний імперіалізм... Платформи стають екзистенційною мафією».

І — машина соцмереж «приведе нас до пекла, якщо ми не вдамося до самокорекції». Отут ми, читачі, набуваємо суб’єктности. Мусимо собі зрозуміти все про свою залежність та модифікацію поведінки; що «соцмережі успішно руйнують суспільство» і що «нерозумне поєднання біології та математики сприяє деградації людства». Ну і про те, що «така трансформація приваблює безліч клієнтів-маніпуляторів різного штибу, і всі вони недобрі люди».

Вектор еволюції — від зграї до особистості. Дж.Даньє стверджує, що соц­мережі спрямовують це у зворотному напрямку.

«Коли перемикач «одинак/стадний» установлено в позиції стада, ми стаємо одержимими ієрархією і водночас підвладними їй. Нападаємо на нижчих за статусом, аби нас не скинули, відчайдушно підлещуємось і водночас пускаємо шпильки тим, хто над нами. Ті, хто оточує нас, перетворюються з союзників на ворогів так швидко, що ми просто не можемо сприймати їх, як особистостей. Вони стають архетипами з коміксів, а єдиним сталим підґрунтям дружби виявляється спільна боротьба проти інших груп».

Переконувати не треба — зазирніть до свого фейсбуку.

Значення книжки Джарома Ланьє не в тому, що тут багато компетентних викриттів. Він тим лише потвердив, що «я тут, бляха, добрий ранок!».

Насправді проблема у критичній масі тих, кого ре­презентує зрадник у «Матриці»: «Щастя у незнанні. Хочу все забути, геть усе. Хочу бути багатим і дуже знаменитим». Відтоді цей типаж катастрофічно розмножився до кількості виборців, що визначають нам спосіб існування. В Україні досі політкоректно не чіпати дурнів на ім’я народ.

Ще у «Матриці» йому дано точне визначення: «Настільки безнадійно залежні від системи, що будуть за неї битися». Ми це спостерігаємо в реалі: Крим, Донеччина, вибори 2019-го.

Ілюзія всезнання і все-можности — козир соцмереж. Невігластво стає матрицею (власне «Матриця» — також про те). Дж. Ланьє значить: «Визнання незнання — корисна риса, що об’єднує науку і духовність. А машини соцмереж відкидають її». Ми опинилися в ситуації пандемії невігластва. Саме тому, схоже, наклад української книжки Дж. Ланьє має півтори тисячі копій. На сорок із чимось мільйонів населення.

Згадуваний Кен Лю пише у своєму фантастичному оповіданні, що «ми зараз — раса кіборгів. Ми давно почали ділитися своєю свідомістю з електронним світом, і втиснути всіх нас назад до мізків уже неможливо... Черчилль казав, що ми формуємо наші будівлі, але згодом наші будівлі формують нас.

Ми створили машини, які б допомагали нам думати, і тепер машини думають за нас». За нас нині думають алгоритми Google, Facebook і Twitter. Як у цій ситуації мають поводитися ті, хто ще здатний мислити самостійно?

Порада від Джарона Ланьє: «Коли виявилося, що свинець шкідливий для здоров’я, ніхто не зарікався ніколи в житті більше не фарбувати домівки. Натомість на виробників натиснули, домішки свинцю були заборонені на законодавчому рівні, і стандартом стала фарба без цього елемента... Тепер розумні люди мають вилучити свої акаунти з соц­мереж, доки з’являться нешкідливі версії».