«Країна в смартфоні» чи «чиновниколенд»?

Як відомо, цьогоріч 26 квітня виповнилось 35 років із дня Чорнобильської катастрофи.

Зазвичай щоп’ять років ми, ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в Гідрометслужбі, збирались на території гідрологічної станції Київ, працівники якої відіграли помітну роль у ліквідації наслідків аварії.

Так планувалось зробити і в цьому році, однак «червона» зона, до якої потрапив Київ у квітні, внесла корективи у плани ліквідаторів-гідрометеорологів, більшість яких із нині живих виявились непрацюючими пенсіонерами, які не мали права на отримання «транспортної перепустки».

До речі, такі традиційні зустрічі відбувались і в інших спільнотах ліквідаторів, які всі вже отримують пільгову пенсію за віком, бо навіть ті військові, яких залучали до роботи у Прип’яті, мають 55 років і старше.

Тому в мене виникла ідея звернутись через контактний центр до керівництва Києва з проханням дозволити 26 квітня проїзд у комунальному транспорті ліквідаторам аварії на ЧАЕС І та ІІ категорій при пред’явленні відповідного посвідчення ліквідатора.

Таких ліквідаторів у місті залишилось близько п’ятдесяти тисяч, але навряд чи всі вони мали силу і здоров’я їхати на зустріч із побратимами. На тлі виданих 500 тисяч «транспортних перепусток» навантаження на громадський транспорт 26 квітня зросло б лише на кілька відсотків.

Тож 14 квітня я зателефонував на лінію 15-51 і озвучив цю пропозицію черговому оператору, який зафіксував її під номером 1-359360. Знаючи стиль роботи чиновників, я вирішив 23 квітня поцікавитись долею моєї пропозиції — знову зателефонував на 15-51.

Бадьорим голосом черговий оператор повідомив, що звернення направлено до міського департаменту транспортної інфраструктури, який має надати відповідь... 28 квітня, тобто через 2(!) дні після роковин.

Коли я висловив сумнів у такій безглуздій даті відповіді, то він пояснив, що в них на виконання подібних звернень дається від 1 до 14 днів. Напевно, зважаючи на «складність» моєї пропозиції, на її реалізацію відвели максимум — 2 тижні.

Звичайно, я був обурений такою бездушністю чиновників і запропонував, щоб міський голова 26 квітня все-таки оголосив заяву, яка була б вказівкою кондукторам і контролерам метрополітену на пропуск ліквідаторів І та ІІ категорії у 35-ті роковини за їхніми посвідченнями ліквідаторів.

Усе ж у її реалізацію я вірив мало, тому на всяк випадок попрохав друзів відвезти мене в Гідропарк і назад.

Підстраховка виявилась незайвою, бо ніяких додаткових роз’яснень щодо ліквідаторів 26 квітня не було.

Незважаючи на такий перебіг подій, я не втратив надію, хоч із запізненням, отримати письмову відповідь на моє звернення.

Прочекавши рівно місяць, я 14 травня знову передзвонив на «гарячу» лінію. Черговий оператор відповів — чекайте, відповідь отримаєте найближчим часом.

24 травня, коли минули «сороковини» від мого звернення, я знову перетелефонував на 15-51. Чергова хотіла прочитати мені відповідь, але я сказав, що писати диктанти від чиновників я не збираюсь, а хочу нарешті отримати письмову відповідь. Вона сказала, що моє повторне звернення зареєстровано під № 1-484374, і відповідь я отримаю до 31 травня.

Повторне звернення виявилось дієвішим, бо 30 травня я знайшов у своїй поштовій скриньці конверт від департаменту транспортної інфраструктури, на якій був один поштовий штемпель із відміткою «20.05.21». Розкривши вдома конверт, я з подивом побачив дату реєстрації відповіді — 14.05.2021 № 053-15297.

Почавши читати розлогу, на 1,5 сторінки, відповідь, я з подивом дізнався, що «Видача спеціальних перепусток фізичним особам не передбачалася».

Але ж я не просив ніяких перепусток ні собі, ні іншим ліквідаторам! Я просто просив дати дозвіл на проїзд ліквідаторам І і ІІ категорії за їхніми чорнобильськими посвідченнями лише один день — 26 квітня.

До речі, за моєю пропозицією мій друг В’ячеслав Олександрович, теж ліквідатор аварії на ЧАЕС ІІ категорії, у середині квітня звернувся з аналогічною пропозицією до контактного центру.

Правда, він не турбував чиновників, просто пустив справу на самоплив, і тому відповідь не отримав узагалі, хоч його контактні дані скрупульозно записав оператор.

Розвиток подій, які я описав, промовисто свідчить про роздутий чиновницький апарат, який замість конкретної й очевидної відповіді на мою пропозицію перевернув усе з ніг на голову, зареєстрував безглузду відповідь явно заднім числом, бо канцелярія зазвичай відправляє відповіді щоденно, а не на 6-й (!) день після її реєстрації.

Дивує також і позиція Укрпошти, яка вже кілька років тому відмінила штамп у відділенні отримання листа, про що мені повідомили в най­ближчому поштовому відділенні 02064. Тож якими логістичними маршрутами мандрував лист iз 20 травня з центру Києва до проспекту Маяковського 10 днів, незрозуміло.

Отож тим, хто мріє про країну в смартфоні, раджу ознайомитись із цією історією, а пану Кличку не зайве принциповіше оцінити роботу контактного центру міста, адже він, замість додаткової підтримки ліквідаторів-чорнобильців, отримав осуд через недолугих підлеглих.

Олександр КОСОВЕЦЬ,
ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії, член Національної спілки журналістів України
Київ