Популістська битва вершника Апокаліпсису: навіщо Зеленському Конгрес регіональних та місцевих рад

Завуальоване шило продовження боротьби ЗЕвлади за збільшення впливу у регіонах, а відтак й у країні вцілому, цього разу почало вилазити з мішка Конгресу регіональних та місцевих рад, що було створено на противагу Асоціації міст України.

У Дніпрі, де проходило друге засідання об’єднання з претензійною назвою на манер американського Конгресу, було перетерто чимало «малини» владних інтриг.

По суті владою створено важiль впливу на регіони і поле для конкуренції з учорашніми союзниками.

Також офіс президента (ОП) знайшов черговий формат у боротьбі з міським головою Києва Віталієм Кличком і, у перспективі — за перемогу на президентських виборах-2024 (чи дочасних) самого Володимира Зеленського.

Гачки мотивації

Після фантастично успішного для «Слуги народу» і персонально Володимира Зеленського 2019 року президентська політсила незабаром — у 2020-му — провалилася на місцевих виборах. Попри представленість у всіх обласних радах та майже в усіх міськрадах обласних центрів.

Значно впали рейтингові показники влади і на загальноукраїнському рівні.

Завдяки досить лояльному поки що ставленню до Зеленського власників основних телеканалів він та його партія «Слуга народу» досі очолюють президентські та парламентські рейтинги. Але приклад попередника, якого ті самі олігархічні медіаактиви в 2014 році підтримували, а 2019-го — злили, не може не хвилювати Банкову.

Тож в офісі президента довелося вигадувати нові підходи, аби сподобатися регіональному електорату, особливо такому, який дослухається до місцевих лідерів.

Адже минулого року офіс президента отримав чимало уколів від місцевої влади та застряг у безлічі конфліктів, розв’язаних на регіональних фронтах. Мери не слухали Банкову, Банкова не чула мерів.

Голови обласних держадміністрацій або були з ними «на ножах», або просто відсиджувалися осторонь, не особливо впливаючи на якісь процеси.

А результати місцевих ви­борів стали для президентської команди «холодним душем», змусивши переглянути свою політику, і прийшло розуміння — відчиняти двері ногою в кабінети регіональних керівників собі ж дорожче.

Взаємодія з Асоціацією міст України ще зі старту наштовхнулась на риф. Тому одним зі способів прокласти міст дружби стало створення Конгресу місцевих і регіональних влад на чолі з президентом.

Представники самоврядування вважають це кроком у правильному напрямку, якщо він матиме реальну вагу і не стане інструментом для зведення рахунків з опонентами.

Заради і проти Кличка

Мер Києва Віталій Кличко наразі чим далі, тим стає відчутнішою проблемою Володимира Зеленського.

Чутки про те, що саме столичний міський голова може стати головним кандидатом на наступних президентських ви­борах від проукраїнської та проєвропейської частини українських виборців, переходять у розряд реальності.

Тож нічого дивного немає у тому, що Банкова відновила після певного затишшя війну з мерією столиці.

Нагадаємо, в 2019-му взяти штурмом мерію Кличка «зеленій» владі не вдалося. Але варіант Януковича з призначенням «свого» голови КМДА розглядався і досі розглядається цілком серйозно.

Проте дуже слабкі позиції у столиці (кандидатка від «Слуги народ» Ірина Верещук, яку бачили на посаді голови КМДА, набрала на мерських виборах трохи більше 5%, а партія влади провела в Київраду фракцію з 12 осіб — це при 120 місць загалом) не дали Банковій шансу успішно завершити цю кампанію проти Кличка.

Тому офіс президента, коли згадав, що київський градоначальник, крім усього іншого, є ще й головою Асоціації міст України, вирішив піти іншим шляхом.

Асоціація існує з 1992 року, і головування у ній столичного мера є аж ніяк не автоматичним та номінальним. А в лютому 2021-го створено Конгрес місцевих та регіональних влад, і аж на початку літа ця аморфна структура почала набирати реальних обрисів.

У ЗМІ стали з’являтися анонімні заяви представників «Слуги народу», що це, мовляв, прототип двопалатного парламенту, ідею якого виношували ще за президентства Леоніда Кучми.

І водночас напруга між президентом Володимиром Зеленським та київським міським головою Віталієм Кличком наростає.

Війна, яку вів офіс президента проти Віталія Кличка у 2019 році, більше була війною імпровізацій: Банкова застосовувала як адміністративні важелі, так і спроби публічної дискредитації. Проте не можна було сказати, що вони виглядали аж надто системними і впевненими.

Тим часом вдала виборча кампанія 2020 року продемонструвала, що Кличко залишається безальтернативною фігурою в київській політиці.

І на його боці грає суттєва електоральна підтримка. Причому симпатії київського виборця до міського голови виявилися явно сильнішими, аніж підтримка президента.

Тож і політичні ревнощі останнього в контексті майбутньої президентської виборчої кампанії значною мірою пояснюють причини нинішнього загострення.

Де-факто Зеленський таки формалізував мера столиці як свого політичного суперника. І сталося це, як визнають «яструби» з президентської команди, через те, що Кличко вже не приховує своїх президентських амбіцій та фактично розпочав виборчу кампанію.

Наразі схематично картина кандидатів на пост президента виглядає так, що Кличко при всіх його очевидних вадах є єдиним серйозним і розкрученим претендентом на президентську посаду від національно-патріотичного політичного табору, за голоси якого бореться і Зеленський.

Про Петра Порошенка кажуть, що він не дуже рветься вдруге ввійти в президентську річку. Юлія Тимошенко залишилася зі своїм ядерним електоратом в 10-12%.

Арсеній Яценюк не світиться на центральній політичній арені після відставки з поста прем’єра, решта ж політиків цього табору не мають такої впізнаваності і підтримки, щоб претендувати на перемогу.

Тож сьогоднішній силовий тиск на столичного градоначальника аж надто потужний. Водночас складається враження, що в ОП розпочали досить ризиковану для себе гру у війну з мером Києва, особливо з огляду на те, що ця війна є вже третім масштабним політичним фронтом, який відкрив Зеленський.

Перші два гарант Конституції веде проти Петра Порошенка та Віктора Медведчука.

Садовий і Зеленський — «шлюб» з розрахунку

Львів — важливий політичний плацдарм для Зеленського. Бо, незважаючи на те, що в мери західної столиці на останніх місцевих виборах не вдалось пробитись людині Порошенка, Львівська область дала найбільшу підтримку на останніх виборах президента саме Петру Порошенку.

Однак стартував Конгрес місцевих i регіональних влад при голові держави у Хмельницькому.

У великих містах «слуги народу» не почуваються впевнено, тож вибір цього обласного центру, в якому, до того ж, основні загальноукраїнські політсили перебувають у більш-менш рівноправній ситуації, зрозумілий. Містом керує уламок «Свободи» — «Команда Симчишина» на чолі з мером Олександром Симчишиним.

Саме по собі засідання на початку червня Палати місцевих влад Конгресу не було чимось надто інформативним — звичайне чиновницько-бюрократичне зібрання.

Єдиним справді важливим моментом стало обрання керівництва цієї Палати. І отут маємо певні сенсації, які, якщо роздивитися детально, є цілком логічним наслідком попередніх ходів на всеукраїнській шахівниці.

Новоспечену організацію під егідою президента очолив чинний мер Львова Андрій Садовий. Нагадаємо, що в 2019 році він балотувався у президенти.

Після провалу його «Самопомочі» на місцевих виборах — навіть у Львові, що вже казати про Україну в цілому — пану міському голові доводиться вести непросту війну з опонентами.

Перш за все, з «Європейською Солідарністю». Останнім часом «ЄС» i Садовий начебто припинили активні бойові дії, але це тимчасове перемир’я.

Тож Садовому потрібна така підтримка Банкової. А офісу президента — такий потужний союзник у Львові. Зважаючи на те, що у Львівській облраді «слуги» не мають впливу, а міська рада взагалі стала для них недосяжною

. У такій ситуації головування Андрія Садового в одній з палат «двопалатного парламенту» Зеленського стає вигідним для обох сторін.

Друзі по амбіціях — Філатов і Сухомлин

Заступниками Садового у Палаті місцевих влад стали ще два цікавих персонажі — мер Дніпра Борис Філатов i міський голова Житомира Сергій Сухомлин.

Цікаво, що і Філатов, і Сухомлин представляють партію «Пропозиція», яка на місцевих виборах-2020 вирішила зіграти роль «третьої сили».

Тож Філатов, попри підтримку на президентських виборах-2019 Петра Порошенка, у 2020 році таки знайшов спільну мову з Володимиром Зеленським. Підтвердженням цьому стало призначення у грудні минулого року головою Дніпропетровської ОДА Валентина Резніченка, який за президентства Порошенка обіймав цю ж посаду, а на виборах-2020 до Дніпропетровської облради йшов на чолі «Пропозиції».

До речі, у Філатова—Корбана останнім часом загострилися, як і у самого президента, стосунки з олігархом Ігорем Коломойським, відтак і тут Банкова має спільну тему.

А у Сухомлина в Житомирі співпраця з Офісом президента склалася в іншій політичній конфігурації — «слуги» отримали ключову посаду секретаря Житомирської міськради.

Отже, президентська політсила плавно поглинає маловідому , але з відомими прізвищами мерську партію «Пропозиція».

Вершник Апокаліпсису

Півтора року тому Зеленський в інтерв’ю CNN здивував фразою, яку певний час мусували його опоненти: «У мене немає часу думати стратегічно».

Утім цією обмовкою за Фрейдом він успішно підтверджував свою стратегічну безпорадність, зробивши ставку на тактичні, одномоментні кроки — від одного берега до іншого.

Популістський форум «Україна 30», проведення якого на певний час узагалі було поставлено на паузу, та щотижневі санкційні перфоманси від РНБО стали чудовою ілюстрацією усіх цих спроб  утримати рейтинг президента та його політсили.

Нова структура у вигляді Конгресу місцевих та регіональних влад поки що виглядає привабливою винятково для новоспечених її очільників.

До речі, як заявив нещодавно мер Києва, жодного запрошення на засідання цього Конгресу при президенті він не отримував. Але уважно спостерігав за ходом конференції в Хмельницькому в онлайн-зв’язку.

І, ймовірно, є підстави для певних ходів у відповідь уже з боку Кличка й очолюваної ним Асоціації міст.

Є ще чимало гучних імен у регіонах, котрі вибрали для себе позицію бути поза Конгресом — титаніком Зеленського. І це характеризує їх позитивно. Принаймні адекватно.