Мова в концепції

Кабінет Міністрів схвалив концепцію програми розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя до 2030 року. На її основі мають розробити заходи, які фінансуватимуться з 2022-го.

Концепція — це обґрунтування й основні пункти майбутньої програми, яку ще ніхто не бачив. Добре хоч те, що одним із перших пунктів, які оприлюднив міністр Олександр Ткаченко, є безкоштовні курси української мови.

Програма, яку уряд відповідно до закону повинен був ухвалити ще півтора року тому, сподіваюся, невдовзі з’явиться. Але вимальовується така ситуація: філософія президента Зеленського і партії «Слуга народу» з самого початку полягала в тому, щоб пом’якшити або взагалі скасувати мовний закон.

Концепція сирувата, має нечіткі формулювання. Можна також побачити схожі фрагменти з попередніх документів, які мають дуже схожі назви, наприклад, зі «Стратегії популяризації української мови до 2030 року «Сильна мова — успішна держава», яку уряд ухвалював 2019 року, чи з «Концепції державної мовної політики» 2010 року.

Формулювання переходять iз деякими косметичними змінами з програми в програму. Соціологічні дані обмежуються в основному 2016-м і 2017 роками, бо «запозичені» зі згаданої «Стратегії». І «Концепція...» 2010 року, і «Стратегія...» прописані краще, ніж нинішня концепція майбутньої програми.

«Концепцію...» 2010 року хотів скасувати одіозний Дмитро Табачник, коли до влади прийшов Янукович, але йому і всій «королівській раті» цього не вдалося зробити. Саме тому її свідомо «забули», поки робоча група з розробки нового мовного закону не внесла на мою пропозицію цей документ до преамбули мовного закону 2019 року.

До речі, урядова команда Зеленського, який не стомлюється придумувати все нові словесні звороти про «попередників», посилається на два документи: «Стратегію...», підписану Володимиром Гройсманом, й указ від 31 травня 2018 року «Про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови та сприяння створення єдиного культурного простору України», виданий Петром Порошенком.

Після 1991 року в Україні ухвалили три державні програми з розвитку української мови як державної, проте жодна не була виконана. Останню таку програму підписав 2003-го Віктор Янукович у статусі прем’єр-міністра, і діяла вона до кінця 2010 року. Отже, четверту державну програму «готують», якщо можна так сказати, 11 років. Тож текст нової концепції і майбутньої програми мав би бути досконалим. Мав би...

Ознайомившись із новою концепцією, не розумію, чому так довго тягнули з її прийняттям. Очевидно, така традиція української влади, і не лише цієї: затягування з ухваленням важливих документів — тенденція більшості урядів та президентів. І пояснюється це по-різному.

Олександр Ткаченко підводить під це базу «лагідної українізації». Власне, в цьо­му гарному терміні відбилося прагнення влади максимально затягнути виконання мовного закону.

Як «рятівна соломинка» в концепції є посилання на Європейську хартію регіональних мов і мов національних меншин, але жодним словом не згадано, що міністерство закордонних справ готує, спільно з міністерством культури, новий переклад хартії, який змінить деякі аспекти і філософію цього документа. А гальмує проходження нового перекладу якраз Мінкульт.

Сподіваюся, що цю концепцію не чекатиме доля «Концепції...» 2010 року. Тоді президент Віктор Ющенко виставив її на офіційний сайт лише за двi доби до закінчення своєї каденції, 22 лютого 2010-го, але вона майже 10 років не була частиною українського законодавства.

І маю надію, що майбутня програма не стане черговим «фіговим листком» і що владі не вдасться більше робити вигляд, що вона пере­ймається мовними проблемами, а таки буде втілювати закон.

Якби курси почали діяти відповідно до закону, то процес дерусифікації уже б ніхто не спинив. Хіба російськими танками. Незрозуміло, що заважало міністрові культури Олександру Ткаченку закласти в бюджет 2021 року кошти на запуск мовних курсів. Натомість уряд продовжує вкладати шалені гроші у телеканал «Дом», який зросійщує частину України.

Тарас МАРУСИК,
експерт iз мовної політики