Гетьман повернеться на коні: у Києві має з'явитись пам’ятник Павлу Скоропадському

У 2023 році, 15 травня, виповниться 150 років від дня народження останнього українського гетьмана Павла Скоропадського.

Щоб гідно відзначити цю дату, Міжнародний благодійний фонд «Україна Павла Скоропадського» ініціював спорудження у столиці пам’ятника цій видатній постаті українського державотворення. Ідею підтримали науковці та громадськість.

Під час «круглого столу» «Місце гетьмана Павла Скоропадського в історичній пам’яті українського народу», що відбувся у столичному Музеї гетьманства минулого тижня, було ухвалено резолюцію з відповідним клопотанням до Українського інституту національної пам’яті.

«Кілька років тому ми прийшли до старшокласників однієї з київських шкіл і запитали: «Хто такий Павло Скоропадський?». Ніхто не знав, — згадує Володимир Макарчиков, очільник фонду «Україна Павла Скоропадського».

— Саме тому робота нашої організації спрямована на те, щоб підростаюче покоління не тільки знало, хто це, а й щоб діти розуміли, що живуть у державі Скоропадського, Мазепи та інших українських гетьманів, які творили і берегли для них цю державу».

                                                   Павло Скоропадський.

Непересічний і належним чином не пошанований

«Якщо говорити про тему нашого зібрання — місце гетьмана Павла Скоропадського в нашій історичній пам’яті, то хочу сказати таке. Коли радянська влада вже остаточно запанувала в Україні, вона оголосила амністію для своїх ідейних ворогів, — каже відомий історик Георгій Папакін, автор перших наукових праць про гетьмана.

— Але більшовики зробили три винятки, назвали три постаті, які ніколи не будуть амністовані. Це Павло Скоропадський, Нестор Махно і Симон Петлюра. Це, вважаю, якраз і є позначення того місця, яке Павло Скоропадський посідає в пам’яті українського народу. Це місце дійсно непересічне і належним чином досі не пошановане».

Історики нагадують, що в Києві є лише меморіальна дошка на вулиці Інститутській, 20/8 як згадка про те, що на тому місці стояв будинок, у якому 1918 року містилася резиденція гетьмана Скоропадського.

Сам будинок, на жаль, не зберігся. Також у центрі столиці є вулиця імені гетьмана, але це навіть вулицею повноцінною важко назвати, швидше — невеликий проїзд завдовжки метрів сто. Саме тому є ідея ініціювати в Києві найменування площі на честь гетьмана.

                                        Зал Павла Скоропадського в Музеї гетьманства.

Загалом до ювілею перелік меморіальних місць, пов’язаних із Павлом Скоропадським, планують розширити. Окрім пам’ятника, це має бути ще й меморіальна дошка на мурі «Софії Київської», яка розповідатиме про те, що саме в цьому соборі в 1918 році було освячено на гетьманство Скоропадського, а на Софійському майдані тоді відслужили урочистий молебень. Вже отримано необхідні дозволи від органів влади та заповідника, наразі готують документи на узгодження до ЮНЕСКО, під охороною якого перебуває пам’ятка.

Також меморіальний знак планують встановити на місці, де колись стояв знаменитий цирк Крутікова. Саме в цій найбільшій на той час глядацькій залі Києва відбувся доленосний Хліборобський конгрес, на якому було обрано гетьманом України Павла Скоропадського. Приміщення цирку, розташоване на теперішній вулиці Городецького, неподалік Хрещатика, було знищене в 1941 році диверсійними загонами НКВС.

Ювілей дає нам шанс

Щодо майбутнього пам’ятника, то його пропонують встановити на перетині вулиць Інститутської та Липської, де колись стояло погруддя Мануїльського, тепер уже декомунізованого. Неподалік звідси жив і працював у буремному 1918-му Павло Петрович.

Але науковці наголошують: важливо, щоб це не було банальне погруддя, а дійсно достойний гетьмана монумент. Історики сходяться на думці, що композиція має бути кінною. Скоропадський закінчив елітний пажеський корпус і міг обрати будь-який рід військ, але обрав кавалерію, керував кінною гвардією, отже, цілком логічно буде бачити гетьмана верхи, вважають історики.

Сьогодні в Музеї гетьманства діє окремий зал, присвячений гетьману. «А коли 28 років тому було створено музей, — згадує його директорка Галина Ярова, — ми не мали нічого, окрім фотознімків.

Пригадую, як запросила до нас Олену Отт-Скоропадську, доньку гетьмана, котра приїхала зі Швейцарії. Вона прийшла, побачила цю бідненьку експозицію — якихось вісім вітрин із наклеєними фото — і все зрозуміла. Наступного року вона приїхала до нас уже з подарунками. І потім щоразу, коли відвідувала Україну, привозила нам нові експонати.

Завдяки цьому ми сьогодні маємо вишиті сорочки та плахти Єлизавети й Оленки Скоропадських, люльку для куріння гетьманича Данила, книги, світлини, листи та багато інших раритетів».

Після смерті пані Олени в 2014 році співпраця з родиною Скоропадських обірвалася. Її доньки ніколи не були в Україні, а нам, власне, окрім цього залу в Музеї гетьманства, й нема куди їх запросити, нема чим похизуватися, аби вони побачили: Україна шанує їхній рід. Саме майбутній ювілей дає нам шанс змінити це.

                                             Комплекс Свято-Харалампіївського монастиря.

«Питання серця»

Заручитися підтримкою наукового товариства до Києва приїхали очільник Шосткинської ОТГ Микола Нога та голова місцевого підрозділу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Олена Чанцева-Коваленко.

Шосткинці вже тривалий час намагаються відродити Гамаліївський Свято-Харлампіївський монастир, який є духовною перлиною Державного історико-архітектурного заповідника «Державотворці Сіверщини».

Про монастир, на території якого довгий час діяла виправна колонія, «УМ» писала в номері від 27 січня 2021 року.

Саме там розташована єдина в Україні усипальниця двох гілок родини Скоропадських — гетьмана Івана Скоропадського (1646—1722) та Павла Скоропадського (1873—1945).

До речі, «молодший» гетьман доводиться «старшому» внучатим племінником — веде свій рід від рідного брата Івана Скоропадського — Василя.

Саме в Гамаліївці знайшов свій останній спочинок сам Іван Скоропадський, його дружина Анастасія та їхня донька Уляна.

Наприкінці XIX століття тут поховають і рідних останнього українського гетьмана Павла Скоропадського — його батька Петра, матір Марію, сестру Єлизавету та брата Михайла.

Олена Отт-Скоропадська в одному зі своїх інтерв’ю згадувала, що її батьки, ще коли жили в Україні, щороку приїздили в Гамаліївку, щоб відслужити панахиду за рідними.

            Надмогильна плита Петра Скоропадського в родинній усипальниці на Сумщині.
 

«Ми шануємо пам’ять прадавнього роду, — каже очільник Шосткинської ОТГ Микола Нога. — У нас є вулиця і провулок Скоропадського, зараз наповнюємо Музей Скоропадських. Також створено заповідник «Державотворці Сіверщини». Проте основна перлина цього заповідника — Гамаліївський Свято-Харлампіївський монастир, який був закладений Іваном Скоропадським та добудований його дружиною, — досі перебуває за колючим дротом під юрисдикцією Міністерства юстиції».

Це питання порушувала в попередній публікації й «Україна молода». На наш інформаційний запит  з Міністерства юстиції відповіли таке: «Протягом вересня—жовтня 2020 року Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№66)» укладено охоронний договір щодо будівлі картонажного цеху (монастиря) з Департаментом архітектури та містобудування обласної адміністрації м. Суми.

На даний час зазначений охоронний договір перебуває на погодженні в Міністерстві культури.

Враховуючи викладене, питання передачі будівлі картонажного цеху (монастиря) до Міністерства культури для створення пам’ятки архітектури національного значення буде розглянуто після погодження вказаного договору».

А поки тривають ці бюрократичні погодження, 300-літня будівля монастиря руйнується. Зокрема, почав протікати дах, а щоб підлатати його бодай тимчасово, немає навіть технічних можливостей — найвища пожежна драбина Шостки туди не дістає. Тож кожен день зволікання — це подальша поступова руйнація пам’ятки. «Колонія порожня, ув’язнених нема, але щоб зайти туди, нам потрібно до Києва дзвонити, щоб дали дозвіл, — каже Микола Нога. — Територія заростає бур’янами. Якщо ми зволікатимемо ще три-чотири роки, то втратимо пам’ятку. Ми й так уже втратили два роки після закриття колонії».

До процесу порятунку архітектурної перлини підключився і третій президент України Віктор Ющенко.

«Символічно, що саме підпис Віктора Андрійовича в 2010 році розпочав процес припинення існування в святому місці виправної колонії, саме завдяки його указу в цьому місці — в церкві Святого Харлампія — вже лунає молитва, — каже Олена Чанцева-Коваленко. — І ми дуже вдячні пану президенту, що він знову допомагає нам зрушити цю справу з мертвої точки».

У квітні шосткинці та Віктор Ющенко вже мали зустріч із першим заступником міністра культури Ростиславом Карандєєвим. Третій президент запросив представника Мінкульту поїхати до Гамаліївки разом та все побачити на власні очі.

                                             300-літній собор поступово руйнується.

«Ми маємо за кордоном нащадків цієї славетної родини — онуків Павла Скоропадського, які жодного разу не були біля могил своїх предків, — каже в коментарі «УМ» Віктор Ющенко.

— Але ми не можемо запросити їх на руїни. Для них Україна це — якась фата моргана, далека, невідома... І від того, що вони тут побачать, залежатиме подальша співпраця. Ми маємо впорядкувати поховання родини, показати, що до них та їхнього гетьманського роду в Україні ставляться з шаною, увагою та вдячністю. Тільки тоді матимемо зацікавленість і плідну співпрацю з ними.

Ми змогли налагодити таку роботу в Батурині з нащадком гетьмана Розумовського — Грегором Розумовським. Родина гетьмана присутня на фестивалях, виставках, важливих заходах заповідника. Так має бути й зі Скоропадськими».

Як стало відомо «УМ», Віктор Ющен­ко підтримує також спорудження пам’ятника Павлу Скоропадському.

«Мені соромно, що в Києві гетьмана досі не вшановано. І це не є питання грошей, це скоріше питання серця. Бо Скоропадський — це людина, яка вершила у 20-х роках минулого століття нашу державність. Стільки хорошого сотворив цей гетьман, а в нас навіть пам’яті про нього немає!».