Нафтогазовий треш: над Зеленським згустились хмари

Весна в усьому винна. А в фонтануючих ініціативах президента — в першу чергу. Гормони б’ють рекорди.

Президент Володимир Зеленський хоче все й одразу: з’їзд «Слуги народу» провели й взялися за розбудову партії в регіонах; голову «Нафтогазу» швиденько поміняли, наглядова рада цього ж концерну саморозпускається; нового міністра енергетики з російської орбіти призначили; Найєма з «Укроборонпрому» «пішли», Данилюка — так само.

...Ну і нестримне бажання Зеленського зустрітись із Путіним будь-де, у будь-яких умовах чомусь викликає здивування й підозру в емоційній прив’язці Зеленського до диктатора Путіна. Бо насправді ця зустріч не потрібна, нічого доброго вона не принесе або й узагалі нічого не принесе.

Щоб в очі подивитись? То вже інша історія.

І оскільки цей холеричний турборежим проходить у стані підкилимних ігор і «договорняків» у стилі нашого агресивного сусіда , то Америка з Європою, наковтавшись корвалолів та насмоктавшись валідолів, не забарились із реакцією. І природно, що знову у впливових кабінетах світових лідерів актуалізувались розмови про ймовірний імпічмент чинного президента України.

Як зазначив «УМ» один із західних аналітиків, «хмари над Зеленським згустились». Питання його дочасної відставки — питання часу, ну і зрілості Ради для оголошення імпічменту.

Нафтогазове шило поміняли на мило

На початку травня інформаційний простір просто лихоманило — провідні гравці світу хапаються за голови: вони ж радили українській владі не руйнувати одну з небагатьох успішних реформ — корпоративного управління держпідприємством, незалежного від уряду.

Але зміну керівництва «Нафтогазу» проведено всупереч правовим нормам та порадам західних партнерів. Наразі експерти навперебій розповідають, що ротація керівництва НАК «Нафтогаз» суттєво ускладнила стосунки української влади та західних партнерів, включаючи Сполучені Штати Америки.

Водночас будьмо відвертими, ну не святі ці вітчизняні менеджери — провідники реформ із цивілізованими правилами гри.

Палиця з двома кінцями. А відставка голови правління НАК «Нафтогаз України» Коболєва стала черговим запізнілим антикризовим кроком української влади. Однак його заміна на Юрія Вітренка не приведе до кардинальної зміни пріоритетів у діяльності цієї державної корпорації. Коболєв і Вітренко тривалий період разом працювали в НАК «Нафтогаз України» і не спромоглися забезпечити збільшення вітчизняного видобутку природного газу.

«Цинічні і жадібні іноземні «смотрящі» головного керуючого органу нашої національної держкорпорації залишили після себе розруху на енергетичному ринку України і величезні борги «Нафтогазу», — гостро охарактеризував їхню діяльність економіст Олександр  Гончаров.

Нагадаємо, що НАК «Нафтогаз України» є найбільшим монополістом на українському енергетичному ринку. Експерти роблять закиди в штучному завищенні цін на блакитне паливо, що дуже часто використовувалося правлінням цієї корпорації, яке призвело до поглиблення кризових явищ у національній економіці.

Підприємства не здатні забезпечувати розширене відтворення та модернізацію основних засобів через надмірну вартість енергоносіїв, а домогосподарства левову частку доходів сплачують за комунальні послуги. Фактично НАК «Нафтогаз України» — це той спрут, який взяв у кризові лещата національне господарство і не дозволяє вийти на висхідний тренд розвитку.

Підозріла тенденція

Однак повернімось до суті проблеми, яку створив Зеленський. Ідеться не про персону Андрія Коболєва, а про спосіб його звільнення. І зважаючи на те, що не одним Коболєвим відзначився «реформатор» Зеленський, питання дійсно виникають дуже серйозні.

Якщо вибудувати події у хронологічній послідовності, вималюється чітка тенденція. Разом iз Коболєвим відбулась зміна наглядової ради. Обидва ці кроки в суспільстві назвали наругою над засадничими принципами корпоративного управління державними підприємствами.

Того ж дня акціонери «Національного депозитарію України» на річній підсумковій нараді припинили повноваження члена наглядової ради Нацдепозитарію, ексміністра фінансів, колишнього секретаря РНБО Олександра Данилюка.

Наступного дня, 29 квітня, заступник генерального директора з управління активами ДК «Укроборонпром» Мустафа Найєм повідомив, що йде з концерну, бо його посада скорочується.

Далі, 30 квітня, тимчасова слідча комісія закликала Кабмін звільнити всіх членів правління Укрзалізниці разом із виконувачем обов’язків Іваном Юриком та почати пошук нових членів наглядової ради.

Хоча і там проб ніде ставити.

Ну й 30 квітня стало відомо, що Юлія Мендель — прессекретарка президента України Володимира Зеленського — покидає цю посаду. Звісно, це не наглядова рада, але також цікаво. Особливо, якщо пригадати, що на початку кар’єри Мендель у якості прессекретарки президента шептуни вказували, що привів її на цю посаду колишній глава офісу президента Андрій Богдан. Однак ключ питання не в цьому.

А в тому, чи піде вона мовчки? І кого узгодили на цю посаду? Судячи з чуток, це може бути ще те призначення з метою взяти президента під повний контроль. Ми вже в передчутті наступних актів цієї п’єси.

А відомий піаніст усе запитує: чому ми досі не в НАТО?

Однак усе ж найгучніше із найбільшим ланцюгом знаків запитань і докорів відбулось усунення з посади глави «Нафтогазу» Андрія Коболєва.

За словами одного із західних дипломатів, міжнародні партнери України сприйняли те, в який спосіб звільнили голову НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва, як зраду та дискредитацію західних стандартів.

Нагадаємо, Коболєв написав у фейсбуцi, що дізнався про своє «звільнення» зі ЗМІ та заяви про відставку не писав.

Ексміністр закордонних справ Павло Клімкін вважає, що подіями навколо «Нафтогазу України» влада створила собі проблему з довірою основних партнерів. І справа зовсім не в особистостях, а в дотриманні правил, якими живе цивілізований світ. Це як система «свій-чужий», і тому... далі буде.

Із 29 квітня уряд призначив в.о. міністра енергетики Юрія Вітренка головою правління «Нафтогазу».

Як раніше повідомляла «УМ», Юрій Вітренко — син головної прогресивної соціалістки України Наталії Вітренко. Соцмережі одразу ж відреагували жартами щодо його призначення. Мовляв, Зеленський зробив подарунок Наталії Вітренко до Міжнародного дня солідарності трудящих.

Нагадаємо, це вона після проголошення Україною незалежності стала лідером Прогресивної соціалістичної партії, була народним депутатом 2-го та 3-го скликань, кандидатом у президенти України в 1999 та 2004 роках. Свого часу Наталя Вітренко активно сприяла просуванню різних одіозних осіб на високі щаблі влади.

Скажімо, у 2006-му пані Наталя недоштовхала в Раду представників нині покійного російського олігарха Максима Курочкіна, чиє ім’я пов’язували з фінансуванням української партії «Русь», що входила в блок Наталії Вітренко на парламентських виборах. Однак вона зуміла завантажити у ступу посланців від, як його тоді називали,  «загадкового олігарха Бені» (в офіційному миру — Коломойського) і на цій тягловій силі, що реактивно підіймала ККД мітли, поперла в парламент будувати союз України, Росії та Білорусі.

Щоправда, місце для Вітренка-сина останні два роки планувалось у прем’єрському кріслі. Але до цього Юрій Вітренко намагався стати спочатку першим віце прем’єром — міністром енергетики. Однак щось пішло не так. І у Верховній Раді постійно не вистачало голосів для цього.

Та після призначення Вітренка на царство у «Нафтогаз» досить швидко були заповнені вакансії першого віце прем’єра та міністра енергетики. На першу посаду Кабмін призначив Юрія Бойка (не той, про кого всі подумали, просто тезка власника нафтових вишок у Чорному морі, але, по суті, не менш підозріле призначення), а на посаду міністра профільний комітет підтримав кандидатуру Германа Галущенка.

І цікаво те, що Галущенка пов’язують з одіозним Андрієм Деркачем, який перебуває під санкціями США. Як зазначила народний депутат «Європейської Солідарності» Софія Федина, у США Деркача вважають агентом Кремля.

«Це вже третє пришестя команди Деркача. Ми розвалюємо стосунки з нашими найближчими західними партнерами.

А потім усім відомий піаніст запитуватиме: «А чому ми досі не в НАТО?» — сказала Софія Федина.

І знову цей флер імпічменту

Отже, настрій у влади абсолютно куражний. Але ці бешкетування можуть мати серйозні наслідки. От і кулуарна розмова держескретаря США Ентоні Блінкена та його заступниці Вікторії Нулад була схожа на шмагання паском неслухняного, але саме про ці подробиці ми, ймовірно, дізнаємось пізніше. Хоча ще напередодні приїзду американських впливових політиків до України вже було зрозуміло: справа пахне імпічментом.

Однак у Зеленського ймовірний імпічмент передбачили. Питання з ВР відпрацьовано. Уже давно подейкують, що спікер Разумков легко переступить через президента Зеленського, — дочекатися б відповідного часу. Тому й винесла довколополітична суєта високих владних кабінетів версію, що вірний президенту Зеленському перший віцеспікер Руслан Стефанчук може замінити Дмитра Разумкова.

Проте шанси ще раз провести у парламент таку ж чисельну президентську вертикаль iз кожним днем стають усе примарнішими. А тому потрібно упокорити явні й приховані загрози у стані «своїх», як от усе той же Разумков і Ко. І, вочевидь, саме тому Руслан Стефанчук розганяє в інформ­просторі тезу, що розпустити парламент президенту — як два пальці...

За Конституцією, не працювала Верховна Рада 30 днів, — це вже привід для розпуску. А вона таки не працювала через карантин. І от для команди Зеленського настав саме той час, коли потрібно відповідати за всі свої справи і вчинки.

«Слуги» в пошуку народу

«Слуга народу», попри своє неблагородне, як для вітчизняної політики, походження, доволі швидко перетворилася на класичну партію влади з усіма притаманними їй атрибутами. А головне — з непереборним бажанням закріпити за собою місця у владних коридорах якомога довше. А ще краще — назавжди.

От і наскладали «слуги» планів аж до 2023 року й далі. Останній з’їзд партії поставив чіткий план iз розбудови в регіонах. Ставати одноразовою партією, як їм багато хто пророкував, вони категорично не хочуть. Практично відразу після з’їзду слухняні партійці почали активно втілювати в життя настанови свого керівництва: проводити збори наявних осередків, формувати політради, обирати їхніх голів.

Однак одного бажання «слуг народу» залишитись у політиці до і після 2023 року замало. Потрібно засвоювати невивчені уроки, але про це там узагалі ніхто не думає.
Та й те, що зараз Зеленський зумів миттєво налаштувати проти себе цивілізований світ, який і без того мав більше запитань до нього, ніж допустимо, вказує, що нова президентська дочасна кампанія може дуже швидко замаячити на горизонті.