Мирон Зарицький — поет математичних формул, батько зв’язкової Романа Шухевича і наставник Станіслава Лема

Інтелігента Мирона Зарицького — професора Львівського університету — називали поетом математичних формул.

Він написав історію... грецької математики — ... грецькою мовою. Володів, зрозуміло, українською, а також давньоєврейською, латиною, німецькою, польською, російською мовами. Писав математичні статті англійською, французькою, італійською та іспанською мовами.

Його донька — Катерина Зарицька, голова підпільного Українського Червоного Хреста, особиста зв’язкова командира УПА Романа Шухевича.

А зятем пана Мирона був Михайло Сорока, засновник підпільної організації «ОУН-Північ» у Воркуті, автор гімну учасників Кенгірського повстання 1954 року.

Атестат з відзнакою і порожній гаманець

Мирон Зарицький народився 21 травня 1889 року в селі Могильниця Теребовлянського району Тернопільської області в родині сільського священника. Зростав допитливою дитиною, тож частенько зникав із батьківської хати, блукав у полі, збирав квіти.

У 1899 році він вступив до першого класу Бережанської гімназії. Здібний до навчання, Мирон усе ж приносив рідним та вчителям неабиякі клопоти. Чому? Бо допитливу дитину приваблював Бережанський став — місцева легенда: «Бережанський став, як весна//Потік навпростець у поля//Потік Золотими Липами//До наших сердець//До рідних сердець//До людей, що в горю не хлипають».

Став манив малого Мирона, який самотужки навчився плавати. Бабуся почала дуже нервуватися з цього приводу. Тож батькам довелося на третьому році навчання перевести його до Тернопільської української гімназії.

Мирон Зарицький вмів себе організувати і дисциплінувати, випереджаючи своїх однолітків у вивченні математики. Тому на багатьох уроках історії йому було нецікаво.

Після одного конфлікту з учителями Мирона Зарицького виключили з 5-го класу Тернопільської гімназії, він повернувся додому. Деякі педагоги вважали, що хлопець не повернеться на навчання. Проте самодисципліна, наполегливість і вимогливість зробили свою справу.

Самотужки підготувався і вступив до 7 класу класичної гімназії в Перемиш­лі. Там зацікавився грецькою філософією, багато часу приділяв вивченню грецьких і латинських класиків.

От тільки було одне «але» — вільнолюбний хлопець вчив тільки те, що було йому цікаво. Наставникам, звісно, це не подобалося; деякі з них наполягали, аби не допустити учня до складання іспитів. Проте Мирон, здивувавши всіх, склав іспити на «відмінно».

А потім надіслав батькам телеграму: «Матура з відзнакою, порожній гаманець у кишені». На гроші, передані батьками, допитливий юнак купив книжки з математики.

У 1907 році Мирон Зарицький вступив до Віденського університету, де слухав лекції з природознавства та філософії. Палкий шанувальник музики, він часто відвідував оперні вистави та концерти. І постійно заощаджував кошти.

Звісно, це позначилося на його здоров’ї, тож батьки наполягли на його переведенні до Львівського університету. На той час провідними математиками Львівського університету були Юзеф Пузина та Вацлав Серпінський. Під впливом професора Серпінського Мирон Зарицький захопився теорією множин та теорією функцій дійсної змінної.

Ігнорував наказ читати лекції німецькою мовою

Миронові Зарицькому довелося здолати чимало перешкод, допоки він на повну силу почав займатися науковою діяльністю. 24 березня 1927 року Мирона Зарицького обирають дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, відтоді він стає активним співробітником його математично-природописно-лікарської секції.

У 25-му томі «Збірника цієї секції була надрукована перша його праця «Метод запровадження доброго впорядкування у теорії множини» (1926 р.).

За працю «Деякі основні поняття аналізу положення з точки зору алгебри логіки» (1927 р.) Львівський університет 25 жовтня 1930 року присудив Мирону Онуфрійовичу вчений ступінь доктора філософії.

3 квітня 1927 року на ювілейному святі математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка, присвяченому 30-річчю роботи секції, Мирон Зариць­кий виголосив доповідь філософського змісту «Правда краси і математика»: «Математика живе красою своїх конструкцій, чар математики прояснює радістю весь шлях життя... Кого не манить краса, мистецтво, хто живе вбогим життям, той нічого не дасть математиці. Як у мистецтві, так і в математиці лише твори гарні переживають століття і виховують цілі покоління».

Мирон Зарицький сформувався не лише як блискучий науковець, але насамперед як філософ, який зумів оспівати красу математичної науки. Працюючи деканом фізико-математичного факультету Львівського факультету, виховав цілу плеяду вчених, які з вдячністю згадували свого педагога.

«У вересні 1943 року на моєму потоці почав читати лекції професор Зариць­кий. Аудиторія зустріла його галасом, та за кілька хвилин студенти заспокоїлися, і на всіх наступних його лекціях була ідеальна тиша, — згадував учений, фізик-теоретик Михайло Сеньків.

— Професор Зарицький читав лекції винятково українською мовою, ігноруючи наказ адміністрації про читання лекцій німецькою мовою. Про його педагогічну майстерність сказано багато: треба бути педагогом найвищого класу, щоб поєднати простоту і доступність викладу з високим науковим рівнем... Професор Зарицький виявляв симпатію і увагу до студентської молоді і до молоді взагалі».

Михайло Сеньків акцентував, що гостинний дім професора був відкритий як для студентів, так і для старших людей. «Траплялося, що до Мирона Онуфрійовича, за давньою галиць­кою звичкою, приходили незнайомі люди «за порадою», у будь-яких життєвих справах».

Професор Львівського університету Владислав Лянце згадував: «Зовнішній вигляд у Мирона Онуфрійовича був досить похмурий. Але ця зовнішність була лише маскою, яка приховувала життєрадісність, дружелюбність, доброзичливість, тонкий і нетривіальний гумор. Особливо хочу сказати про мову лекцій Мирона Онуфрійовича. Її вирізняла якась кришталева чистота, дивовижна милозвучність, істинність, непідробленість. Своїм способом буття він ніби підкреслював: мова народу — його найцінніше надбання, яке треба берегти і примножувати».

Поет формул

Мирон Зарицький був видатним знавцем історії математики, особливо античної, читав курси лекцій з історії математики у Львівському університеті; надрукував кілька праць з історії точних наук.

У ґрунтовній праці «Хрестоматія грецької математики» вміщено уривки з творів Евкліда, Архімеда, Аполонія Пергійського, Клавдія Птоломея та Діофанта в грецькому оригіналі. Невипадковою у науковому доробку Мирона Зарицького була праця «Астрономія в старовину».

Зоряне небо та космічні світила цікавили вченого з юних років. Ще у дитинстві перечитав астрономічну літературу в бібліотеці свого дядька. Працюючи в гімназіях, Мирон Зарицький заохочував учнів до занять астрономією, часто ходив вечорами до астрономічної обсерваторії Львівського університету, де спостерігав за зоряним небом.

Якщо незмінною любов’ю Мирона Зарицького була її величність математика, то астрономія вабила вченого своєю таїною. Замисливши написати нарис про зародження астрономії у стародавніх народів Близького Сходу, вчений вивчив староєврейську мову.

Людина широких поглядів, він був обізнаний із природничими науками, світовою літературою, філософією; переклав українською мовою окремі розділи поеми Пушкіна «Євгеній Онєгін». Науку Мирон Зарицький розглядав як вищий щабель духовного розвитку.

За працю «Деякі основні поняття аналізу положення з точки зору алгебри логіки», надруковану в 9-му томі журналу Fundamenta Mathematicae (1927 р.) Львівський університет 25 жовтня 1930 року присудив Миронові Зарицькому вчений ступінь доктора філософії. У 1946-му він отримав вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук, а перед тим йому було присвоєно звання професора.

Праця, правда, краса — ці естетичні категорії були невід’ємними складовими життя вченого. Недаремно Мирона Онуфрійовича називали «поетом формул», адже своїм натхненням, радістю від наукових відкриттів учений щедро ділився зі своїми колегами та учнями. До речі, ще до Другої світової серед гімназійних учнів Зарицького був Станіслав Лем, про що польський фантаст написав у своїй книзі «Високий замок».

Родина: гордість і біль

За спогадам студентів, професор Зарицький ставився до своїх вихованців зі справжньою батьківською турботою. На превеликий жаль, свою єдину доньку Катерину — відому діячку ОУН, голову підпільного Українського Червоного Хреста, особисту зв’язкову командира УПА Романа Шухевича — він так і не дочекався з ув’язнення.

Гордістю і болем була для Мирона Зарицького його родина. Незламним патріотом був і його зять Михайло Сорока, засновник у Воркуті підпільної організації «ОУН — Північ». Автор гімну учасників Кенгірського повстання 1954 року «У гарячих степах Казахстану».

І хоча щоденний біль краяв серце, Мирон Зарицький тримався мужньо. Адже разом із дружиною Володимирою несли відповідальність за онука Богдана, виховавши його гідним сином своїх незламних батьків.

Богдан Сорока закінчив Львівську академію мистецтв, де працював до 2005 року. За радянських часів родина митця була під постійним наглядом КДБ. Одначе наприкінці 1960-х років художник створив ілюстрації до поетичної збірки Ігоря Калинця «Відчинення Вертепу», що вийшла у Бельгії під назвою «Поезії з України».

КДБ порушив кримінальну справу проти Богдана Сороки, і він поповнив список митців, заборонених у СРСР. Належав до групи шістдесятників, товаришував із В’ячеславом Чорноволом, Ігорем та Іриною Калинцями, братами Горинями. Художник, відомий чорно-білою та кольоровою графікою, створив цикл робіт «Фольклорні мотиви», «Українська міфологія», «Емблеми та символи», «Страсті Христові», «Купальські забави».

На жаль, у 2015 році Богдан Сорока пішов із життя, проте залишилися написані ним спогади. У цьому безцінному документі епохи, мов у краплі води, віддзеркалився героїчний чин батьків автора на тлі трагічної доби. Незадовго до смерті Богдан Сорока дав інтерв’ю, в якому розповів про свого онука Антона Гріна — виконавця однієї з голов­них ролей у фільмі «Поводир» Олеся Саніна.

Розповів також про свою доньку Соломію та її чоловіка, музиканта Артура Гріна: «Родина мешкає в університетському містечку Мічиганського університету поблизу Детройта. Тато Антона, Артур Грін, — відомий піаніст, завідує кафедрою в університеті. Як був Майдан, то вони з Соломійкою якраз повинні були виступати в Московській консерваторії. Повинні були летіти над Україною. Менеджер зауважив, мовляв, там вбивають, але ті українці самі винні». Ця ситуація кардинально змінила життя американця Артура Гріна. Він відмовився від усіх виступів з чималим гонораром. «Сказав, що не може зараз, коли Росія з Україною воює, грати Рахманінова та Скрябіна», — розповідав Богдан Сорока.

...Так склалася доля нащадків професора Мирона Зарицького, гідних пам’яті своїх батьків. Сам же Мирон Онуфрійович завершив свій життєвий шлях 19 серпня 1961 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Тож пам’ятаймо незабутнього інтелігента і патріота, який ототожнював математику з мистецтвом та став прикладом для наступних поколінь.