Кліо — муза для обраних: Георгій Чорний розвінчує міфи у дослідженні «Хто ми є, українці?»

Муза історії Кліо, як це і ведеться в осіб жіночої статі, має натуру вередливу. На перший погляд, вона піддатлива і доступна кожному.

Вона здатна причарувати, тому на її поклик як метелики на вогонь летять літератори — і вже відомі, і початківці. І чимало з них згорають у тому полум’ї.

Адже навіть оригінальні історичні теорії, побудовані на сумнівній доказовій базі, під прискіпливим поглядом науковця розсипаються на порох.

Книга Георгія Чорного «Хто ми є, українці?» ґрунтовно відрізняється як від творів вищеозначеного сумнівного ґатунку, так і від праць багатьох академічних істориків. Цьому немало сприяла багатогранність інтересів автора.

Він закінчив з відзнакою Харківський авіаційний інститут, понад пів віку працює в галузі ракетної техніки. Інженер-конструктор, кандидат технічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки — і водночас член Національної спілки краєзнавців України.

Така біографія дозволила письменнику привнести в дослідження історії методологію точних наук і на цьому ґрунті висловити часом несподівані, а то й провокативні думки щодо історії нашого народу.

Науковий інструментарій Георгія Чорного складається з археологічних знахідок, лінгвістичних екскурсів і досягнень сучасної генетики. Додамо сюди величезну кількість літератури, котру опрацював автор.

Достатньо поглянути на список посилань, котрий містить півтори сотні книг і публікацій, щоб подивуватися його ерудиції.

Своє гостре перо письменник спрямовує насамперед проти фальсифікаторів історії. А фальсифікувати минуле України є кому.

Ідеологічно зашорені розмисли про «колиску трьох братніх народів», про Росію як спадкоємицю Київської Русі, про «старшого брата» —  ці нав’язані російськими істориками погляди значною мірою панують у нашій науці до сьогодні.

В умовах сучасної війни, коли битва за уми людей є визначальною, подібні книги виконують не лише пізнавальну функцію. Вони є потужною зброєю проти окупанта. «Я хочу, — пише в передмові до книги Георгій Чорний, — щоб у мого народу пам’ять була якнайдовшою, щоби в українців було чітке усвідомлення своєї належності до дуже давньої самобутньої нації».

Скажімо, в розділі «Український кліматичний притулок» письменник відслідковує за генетичними даними, як саме з території нашої країни почалося розселення людей по всьому євразійському простору.

Генетика разом з археологічними знахідками дозволили автору висловити свій погляд на таємницю утворення і загибелі трипільської цивілізації.

«Отже, — доводить він, — генетичне дослідження мітохондріальних ДНК останків людей із печери Вертеба підтвердило версію про автохтонне (місцеве) походження трипільців, про те, що їхніми предками стали вихідці з Українського кліматичного притулку, де була започаткована домінуюча гаплогрупа R1a1a сучасних українців чоловічої статі і виявлена домінуюча гаплогрупа Н сучасних українок».

Письменник сягає глибин походження слов’янства. Він уточнює і територію, і час зародження етносу, не знічуючись перед авторитетами академічної науки. Щодо споконвічного проживання на берегах Дніпра українців, то проти логіки автора не посперечаєшся:

«Той факт, що домінуюча гаплогрупа R1а1а, яку, за даними генетиків, носять у собі від 44% до 50% сучасних українців, зародилася не деінде, а на території сучасної України, говорить про те, що ця гаплогрупа не була привнесена ззовні, що частина її носіїв не мігрувала, а постійно залишалася на території України...».

Автор книги переконливо розвінчує потуги, скажімо, росіян довести лише на основі спільної чоловічої хромосоми ідею про «спільну колиску трьох братніх народів». 

Спираючись на свої методи, письменник робить спроби розшифрувати, якою мовою говорили трипільці та скіфи; ким насправді були гуни з їхнiм королем Аттілою; заводить суперечку на, здавалось би, давно усталеному полі: хто такі арії та звідки вони мігрували — з Індії до Європи чи з Європи до Індії.

Його дослідження вносять елемент новизни в історію походження назв «Україна», «Київ», «Русь».

Письменник знімає пласти нашарувань з найменування «Київ», відносячи ще далі у глиб віків існування міста.
Книга «Хто ми є, українці?» інтригує навіть заголовками своїх розділів: «Назва Україна давніша за назву Русь», «Де була столиця гунів?», «Коли зародилася державність України?».

Звичайно, серед ідей, висловлених письменником, читач зустріне й проблемні, які провокують на суперечку. Але це вічна доля нового, котре пробивається крізь терни традицій.

Британське видавництво Kalyna Language Press, обіцяючи перекласти й надрукувати книгу для англомовних читачів, анонсувало видання таким відгуком: «Георгій Чорний — не типовий історик, котрий копається в запорошених архівних документах, щоб пролити світло на минуле. ...Він отримав нагороду за свою роботу в області військової техніки і ракетних технологій в 2018 році і був доцентом Національного авіаційного університету України з 2002-го по 2012 рік.

Отже, чому він почав писати про історію України і чому його книга так важлива? Чорний сміливо критикує більшу частину української історіографії, стверджуючи, що багато українських істориків вивчали своє ремесло в Радянському Союзі і дивляться на Україну «очима Москви». ...Робота Чорного створила нову історію України і, по суті, відновила минуле країни, викривлене істориками, які або перебували під впливом Росії, або не змогли скористатись науковими дослідженнями, за які він сміливо взявся».

Михайло КАРАСЬОВ