«Не добирає слів, як дипломат, а рубає, як козак шаблею...»: драма гетьманича Григорія Орлика

Театральне мистецтво відкриває шанувальникам сценічної дії художні й історичні образи та певні події – через майстерність драматургів, постановників і виконавців.

Постать Григорія Орлика – українського гетьманича, французького маршала та дипломата часів Людовика XV — привернула увагу українського драматурга Івана Зубенка у 30-х роках ХХ століття.

Іван Зубенко (1888—1940 рр.) – поет, прозаїк, драматург, громадський діяч, публіцист.

Його художній доробок доволі широкий — новели, оповідання, повісті, драми, комедії. Окрему сторінку творчості письменника становлять п’єси на історичну тематику: драми «Княгиня Анна», «Ганжа Андибер», історична повість «Княгиня Романова».

У 1935 році Іван Зубенко на основі дослідження Ілька Борщака «Великий мазепинець Григор Орлик, генерал-поручник Людовика XV» написав історичну драму «Орленя».

Цей твір був відзначений на драматичному конкурсі Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові в 1936-му.

Того ж року вперше його поставили на сцені артисти Театру імені Івана Тобілевича (створеного 1928 року у Станіславі, нині це Івано-Франківськ).

Історична драма заснована на подіях часів Гетьманщини XVIII століття. У ній відображені конкретні історичні постаті: гетьман Пилип Орлик та його син Григорій; кримський хан Каплан-Гірей, французький король Людовик ХV, французький міністр Шовелен та інші. Історична драма складалася з шести дій, які в деталях розкривали еміграційне життя гетьманича.

Таким Гоигора Орлика зобразила Оксана Лятуринська.

У праці Тамари Касьяненко «Невідомий Іван Зубенко: штрихи до творчої біографії» авторка розкриває сюжет драми. Перша дія представляла визвольну боротьбу гетьмана в еміграції Пилипа Орлика за незалежність України від московського ярма.

Головним героєм став старший син гетьмана — Григорій Орлик, який біля ліжка вмираючого батька дає слово боротися за волю України і присягається до самої смерті не зрадити українську справу.

Автор вдало вибудовує сюжетний ланцюг подій. Драматург зображує, як Григорій служить при дворі французького короля Людовика ХV, зустрічається з дипломатами Туреччини, Пруссії, кримського хана.

Кульмінацією розгортання подій у драмі стає момент, коли головний герой одержує від короля Людовика ХV завдання ознайомити представників європейських держав із планом оголошення війни Російській імперії, але політичні інтриги московських послів, нерішучість кримського хана та інші вагомі політичні обставини гублять цю святу справу.

Закінчується драма картиною бою французької армії з німецькою. Під знаменами Франції у чині польового маршала зустрічає Григорій Орлик свою смерть.

Трагедійність долі головного героя твору полягає у тому, що Григорій Орлик як людина високих моральних чеснот прагнув відстояти інтереси української нації на міжнародному рівні, боровся за незалежність України, але не зміг виконати батьківського заповіту.

В архіві української періодики Libraria представлено цікаві повідомлення та позитивні відгуки про постановку історичної драми «Орленя» у 1937-1938 роках трупою Українського народного театру імені Івана Тобілевича у 17 населених пунктах Західної України.

У газеті «Діло» № 17 від 26 січня 1938 року, у рубриці «З театру» написали: «...бачимо тут Орлика не як французького дипломата, а як українського патріота, що з однаковим запалом говорить члосно та палко про конечність воювати з Москвою...

Дія всієї п’єси йде дуже живо, майже кінематографічно і місцями нагадує проект фільмового сценарія. Ширша маса публіки лисо реагує на високо патріотичні промови Орлика, який у своєму обуренні не добирає слів, як дипломат, а рубає, як козак шаблею...

Артисти, що грали цю п’єсу не вперше, були добре підготовлені і заслуговують на повне визнання. Головні ролі грали: М. Бенцаль і О. Беттцалева, І. Рубчак, А. Теплий (Г. Орлик), А. Радванський, А. Яковлів і К. Кемпова. Окремі оплески збирали танцюристи».

Про показ історичної драми у Дрогобичі йдеться в газеті «Діло» № 73 від 3 квітня того ж 1938 року: «Театр імені Івана Тобілевича — один із кращих наших театрів. Вдячні ми йому передусім за виставу історичної драми «Орленя» Івана Зубенка... Сам вибір драми «Орленя» вдалий, бо тих кінцевих трагедій у наших історичних драмах вже маємо доволі. «Орленя» має «хепі-енд», якого так дуже бажає наша публіка. Зрештою, чи ж у нашій історії були тільки трагічні моменти? Чи були тільки самі зрадники та нездари?».

Отже, в кінці 1930-х років історична драма «Орленя» стала популярною серед шанувальників театрального мистецтва, про її покази повідомляли заздалегідь у періодичній пресі.

У 1991 році постановка історичної драми «Орленя» була здійснена трупою Коломийського народного театру, яка про­йшла, за свідченнями періодичних видань, iз великим успіхом.

Українське драматичне ми­стецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір, щорічно відбуваються міжнародні театральні фестивалі, зростає інтерес до народного та вуличного театру.

Можливо, сучасних театральних митців зацікавить історична постать українського гетьманича — і Григорій Орлик зможе постати перед сучасними глядачами, розкриваючи сторінки життя на благо «козацької нації» у нових театральних постановках.

Адже нині ми знаємо про Григорія значно більше, і його постать особливо важлива для українського суспільства, він є взірцевим прикладом відданості Батьківщині, вірності батьківській справі, гідного служіння високим ідеалам, освіченості та високого професіоналізму. Орлик-молодший є одним із головних героїв фантастично цікавого і захопливого сюжету частини великої і славної української історії.

Наталія ДРОБЯЗКО,
заступник завідувача відділом «Палац гетьмана Кирила Розумовського» Національного заповідника «Гетьманська столиця»