Курс «бульдозером» — на схід

З великою увагою прочитав матеріал журналіста «України молодої» Тетяни Пархомчук «Бульдозер Петра Порошенка виходить на широку дорогу» (грудень 2020-го).

Перш за все хочу сказати, що пані Пархомчук — талановита журналістка, і хотілося б, щоб її матеріали читали і в Харкові, і у Львові, і в інших містах України.

Тому «бульдозеру», про який ішлося в статті, простіше здолати західні дороги, ніж шляхи Полтавщини, Черкащини чи навіть «рідної» для Порошенка Вінниччини.

Ось куди потрібно спрямовувати свої зусилля, тоді й «За життя...» буде на тім світі, політичному, звісно. Дорогами моєї рідної Галичини всі хочуть проїхатися, знаючи патріотичних тернополян, іванофранківців, львів’ян.

Думаючи про своє майбутнє, а не про державу, «бульдозери» «Батьківщини», «Слуг», Самопомочі», того ж таки «Голосу» туди й покотились, а ще — «За майбутнє», яке презентує у Львівській області Тарас Батенко, щедро фінансований паном Коломойським (пан Тарас старається, відпрацьовує, але, як сказав мій товариш по службі в Збройних силах України, «немає майбутнього у «майбутніх»).

Не обійшла увагою пані Тетяна і політичну силу Володимира Гройсмана, хоча вона й не парламентська.

Але що цікаво, у своєму аналізі виборів до місцевих рад обійдено було ВО «Свобода». Ось тут я зупинюсь. Зверну увагу на ви­бори міських голів Івано-Франківська, Тернополя, Хмельницького та другого за величиною міста у Хмельницькій області — Кам’янця-Подільського.

А що то за хлопці, які керують тепер цими містами, звідки вони взялися, що така висока довіра до них у виборця? Це ж не жарти: 87% виборців проголосували за Олександра Симчишина — Хмельницький, 84% — за Руслана Марцинківа в Івано-Франківську та успішний третій захід на мерство мого земляка Сергія Надала з довірою до нього 74% виборців у Тернополі.

Такі успіхи не снилися навіть нині покійному меру Харкова Кернесу. Потрібно відзначити, що всіх цих хлопців виростила,  виховала «Свобода». Чому ж така велика довіра до них? Відповідь проста — вони своєю працею, патріотизмом, турботою про людей довели, що, незважаючи на труднощі, в тому числі й створювані центральною владою, проблеми можна долати.

Наведу тільки один приклад у період пандемії і відсутності засобів захисту, коли прем’єр-міністр «загнав» у Португалію маски, міський голова Тернополя, підключивши студентів, роздавав засоби захисту просто на вулицях усім тим, хто був без них. Другий приклад (знову Тернопіль): рішенням мера та міської ради про безплатний проїзд ветеранів у міському транспорті відповідно до закону України.

Проте чомусь ці закони не виконуються в інших містах України, зокрема в Житомирі (про це писала місцева газета «Субота») ветерана МВС 83-річного Діденка Анатолія Семеновича хам-водій «маршрутки» викинув з автомобіля на мороз.

Згодом Діденко не раз звертався до мера Житомира щодо питання про безоплатний проїзд для ветеранів, проте віз і нині там. Зрештою, це питання навіть не до мерів, а до тих, хто їх приводить до влади.

Тішить те, що «бульдозер» ВО «Свобода» котиться на схід нашої країни, а не на захід, де в них і без того висока підтримка. Так, у другому за величиною місті Хмельницької області — Кам’янці-Подільському — на виборах мера міста переміг «свободівець» Михайло Посітко.

Про зміну психології виборця повинні думати всі вожді 349 політичних партій, зареєстрованих Мін’юстом. Успіхи «бульдозера» Петра Порошенка на Галичині і невдачу у своїй «вотчині» — Вінниччині — потрібно добре проаналізувати.

Можливо, причина в тому, що в «Європейській солідарності», за словами журналіста Отара Довженка, які приводить у своїй статті Тетяна Пархомчук, є чимало достойних людей, але на Львівщині (можливо, що й Вінниччині), «вони партнеряться (цікаве словосполучення. — Авт.) з найтоксичнішими персонажами, які мають медійний та фінансовий ресурс, але не мають поваги до людей...» Можливо, саме з цих слів варто зробити висновок пані Сюмар і податись зі столиці в далекі райони сходу, півдня країни, інакше успіху в наступних виборах не буде, про що свідчать скромні успіхи по Харкову, вже не кажучи про інші зросійщені регіони країни.

Повертаючись до партії «За майбутнє», яку пані Тетяна дуже правильно назвала «партійною парасолькою», треба спитати про «успіхи» депутата Палиці на Волині, від якої він став нардепом під проводом партії «УКРОП», а потім ту ж таки Волинь агітував уже «За майбутнє».

Мене як брата воїна УПА, який боровся за волю України під проводом Шухевича, тішить тільки те, що на тридцятому році Незалежності України ми нарешті почали розуміти про необхідність єднання. Дай Боже!

Антон КАДЕНЮК
Житомир