«Походження слова «слов’яни» досі не з’ясовано»: лист вчених до «України молодої»

У номері 119 «України молодої» від 2 грудня 2020 року було опубліковано статтю «Не так тії вороги: хто і навіщо шукає чуже коріння в родоводі української нації» письменника Вадима Пепи.

А згодом редакція отримала лист, підписаний відповідальними редакторами періодичного видання In Sclavenia terra — науковим співробітником Інституту археології НАН України, кандидатом історичних наук Я. В. Володарець-Урбановичем та старшим науковим співробітником Інституту археології НАН України, кандидатом історичних наук С. А. Горбаненком, а також автором назви періодичного видання In Sclavenia terra, заступником директора ДП «НДЦ Охоронна археологічна служба України Інституту археології НАН України» А. В. Панікарським і старшим науковим співробітник Інституту держави і права імені В. Корецького НАН України наук О. О. Малишевим.

У листі вчені висловлюють категоричну незгоду з окремими оціночними судженнями автора статті. Нагадаємо, редакція «УМ» не завжди поділяє точку зору авторів опублікованих матеріалів і часто виступає лише майданчиком для поширення думок своїх позаштатних дописувачів.

«У вищезгаданій статті-есе в довільній формі наводиться авторське бачення проблем сучасної історіографії та історичної політики з акцентом на заперечення зв’язку скіфів з історією України. Далеко не все в цьому викладі узгоджується з даними сучасної думки, але гарантована законодавством свобода творчості дає кожному громадянинові право на власне бачення та інтерпретацію історії.

Водночас окремі судження в статті містять явно недостовірну інформацію, що може зашкодити діловій репутації нашої установи, а також ображає честь і гідність наших співробітників, — наголошують автори листа. — Так, у завершальній частині статті під заголовком «Все згине, тільки правда зостанеться» наводяться, серед іншого, такі тези:

«З-поміж тих, хто помиляється або не відає, що творить, вистачає, на лихо, манкуртів і всілякого штибу пристосуванців. Вискакують, як голі з конопель. Самі себе звойовують. Підрубують дерево свого одвічного роду. За зловорожими підказками штовхають легковірних у трясовину меншовартості, другосортності.

Порівняти б, як не щодня, а щогодини й щохвилини утверджується у всесвітньому інформаційному просторі вічність «синів Ізраїля» в здобутих і невпинно освячуваних кордонах.

В Україні ж вистачає хитромудрих втовкмачувати в голови мільйонів, які трудяться в поті чола, що вони хліб жують In Terra Sclaveniae — «В Рабській Землі». Щорічною серією видань під такою назвою пишається нині Інститут археології НАН України.

А кому ж, як не вченим та друкованим, просвіщати б «братів незрячих гречкосіїв».

Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани... Проклинав огидну дійсність, яка застувала зір, Тарас Шевченко. Хто ж тепер посміє зняти полуду з очей неосвічених? Що ж то за напасть — In Terra Sclaveniae? Чи знайдеться на заперечення принизливого хоча б «один козак із міліона свинопасів», як пророкував прозірливий Кобзар?

Скільки завгодно охочих отруювати свідомість синів і дочок справіку рідної Матері-Землі. Биймо лихом об землю, як заповідано з діда-прадіда. Нехай наснажує кожного мислячого мудрість народної віри: «Все згине, тільки правда зостанеться».

Наведений фрагмент містить недостовірну інформацію в тій частині, що в нашому Інституті нібито видається «щорічна серія видань під назвою In Terra Sclavenia. Однак жодне з наших періодичних видань не має такої назви.

Можна припустити, що автор має на увазі науковий збірник In Sclavenia terra. Цей журнал є не щорічним, а видається, починаючи з 2016 року, один раз на два роки, здебільшого силами Відділу археології ранніх слов’ян нашого інституту.

Збірник In Sclavenia terra є актуальним виданням, що присвячене проблемам ранньої історії слов’ян другої половини I тис. н.е. і є спеціалізованим виданням, яке висвітлює проблеми найранніших етапів історії слов’янських народів, адже саме Україна є прабатьківщиною більшості слов’янських народів Європи.

У цьому виданні публікують наукові здобутки археологів-славістів різних країн у галузі археології слов’ян другої половини I ст. н. е. на території півдня Східної Європи.

Навіть якщо перекручення назви журналу не є навмисним, то принаймні некоректний переклад його назви українською як «В рабській землі». Такий переклад вводить в оману читачів, плямує репутацію видання та Інституту археології НАН України.

Крім того, відповідний варіант перекладу наводиться у безапеляційній формі як єдино можливий. При цьому ще в першому випуску збірника в перед­мові було означено переклад та походження самої назви як «На землі слов’янській» (In Sclavenia terra, 2016, с. 4).

Саме так можна перекласти фразу англійського монаха-паломника Вілібальда, який мандрував до святої землі та писав у своїй «Подорожі» (723 р.) про місто Монемвасію в Мореї (Пелопонес), яке знаходиться в країні слов’ян (In Sclavenia terra).

Термін «склавіни» часто використовують у візантіських хроніках та літописах. Склавіни є видозміною імені «славіни» («словени») внаслідок вставки звуку «-к», тому що в грецькій і латинській мовах не є прийнятним звукосполучення «-сл».

Практично жоден з науковців не заперечував думки, що цей термін передає модифіковано у відповідності до норм грецької та латинської фонетики самоназву слов’ян.

При цьому в різних джерелах застосовують доволі відмінні варіанти написання цього слова — Sklavi, Sclaueni, Sclauini.

Ці варіації свідчать про те, що автори намагалися відтворити в своїй мові іншомовну самоназву відповідного народу. Походження слова «слов’яни» досі не з’ясовано. З цього приводу існує низка теорій. Багатьох людей здавна інтригує подібність слова «слов’янин» і слова «раб» у низці сучасних європейських мов.

Водночас всім, хто хоч трохи цікавиться мовознавством, зрозуміло, що сама по собі подібність написання або вимови ще не слугує науковим доказом етимологічного зв’язку.

До того ж немає жодних доказів походження назви «слов’яни» від будь-якого кореня, пов’язаного з рабством. Так, присутнє в сучасній грецькій мові слово, яке означає  «раб», у відомих джерелах візантійської доби або попередніх епох жодним чином не вживається. Так само набагато пізніше з’явилися й похідні цього слова в інших мовах.

Склавіни та анти, два споріднених племені, з’являються на сторінках писемних джерел у середині VI ст. Походження «від одного кореня» склавинів та антів засвідчене візантійськими авторами Йорданом та Прокопієм Кесарійським. Подібність їхніх мови, господарчої моделі, побуту, соціального устрою, військової справи, вірувань підтверджує військовий трактат «Стратегікон».

Археологічним еквівалентом склавінів є празька культура, виділена 1940 р. чеським археологом українського походження Іваном Борковським та матеріалами досліджень у місті Прага. Із антами ідентифіковано пеньківську культуру, виділену Дмитром Березовцем у 1963 р.

Датуються ці культури в межах другої половини V — кінця VII ст. Ці культури не просто поширені на теренах сучасної України, а й найранніші пам’ятки цих культур, в основному, концентруються на її території.

Це вказує на те, що саме лісостепова та лісова частини нашої країни і стали прабатьківщиною слов’ян, а вже звідси розпочалося «Велике розселення слов’ян» (далі — ВРС) (друга половина V—VII/VIII ст.), завдяки чому Центральна та Східна Європа отримала «своє слов’янське забарвлення» та майже сучасний етнічний вигляд. Адже саме цей процес (ВРС) завершив глобальні міграції населення в Європі, відомі як Велике переселення народів.

У цей період і почали закладатися ті «цеглиночки», із яких постануть літописні племена, згадані Нестором Літописцем, а вже з них «постане» Русь.

Україна як країна із переважанням слов’янського населення та колиска слов’янства заслуговує на те, щоб мати наукове археологічне видання, присвячене слов’янам, адже 99,9% інформації про ранні етапи історичного розвитку слов’ян ми отримуємо з археологічних джерел.

Безперечно, видання In Sclavenia terra розраховане на коло «вузьких» спеціалістів, студентів i викладачів історичних факультетів.

На його сторінках публікують матеріали досліджень не лише з території України, а й інших країн, де представлено матеріали слов’янських культур.

Водночас кожна наука має кілька рівнів — вузькоспеціалізований, узагальнюючий та науково-популярний. Усі вони нерозривно пов’язані між собою та перетікають один в один.

Зі змісту статті Вадима Пепи неможливо встановити, чи пов’язує він із рабством термін «слов’яни» загалом чи лише його латинську транслітерацію, але за будь-яких обставин є явно необґрунтованим і образливим позначати тавром «манкуртів» та «різного штибу пристосуванців» тих, хто самовіддано присвячує життя дослідженню археологічної спадщини давніх слов’ян на території України».