Привид перевиборів: помаранчева тінь «Слуги народу» на чолі із ЗЕбандерівцем-президентом

Ну а далі інше питання: чи буде розрулювати так само шашкою всі інші проблеми, що їх сам і породив.

Скажімо, чи проявить таку ж твердість Володимир Зеленський щодо українського парламенту і в який бік він схилить свою рішучість — чи до дочасного розпуску, чи доведе народних депутатів до кінця каденції?

Останнім часом не лише аналітики розчиняють у повітрі аргументи дострокового припинення Верховної Ради, а й самі депутати ввійшли в перманентний стан «кидка».

І спікер парламенту Дмитро Разумков розуміє таку перспективу, але в позу не стає, він просто веде свою гру, почасти наперекір правилам поведінки, що їх встановив Володимир Зеленський, а точніше його офіс.

І, звісно, справа для голови ВР не в президентові, та й для чого його, Сусаніна, Разумкову рятувати? А справа в тому, що, як стверджують аналітики, «гра в дочасні парламентські вибори» для Зеленського може погано закінчитись.

Оскільки відповіддю на указ про розпуск Верховної Ради можна наблизити дату президентських виборів. І, за спостереженнями політтехнологів, на це можуть погодитись чимало з умовно провладного табору. А опозиція і поготів.

Хто буде двійником «Слуги народу»?

У відчуттях і передчуттях, окрім ритуальних танців усередині депутатського корпусу, парламентарі від влади розробляють нову стратегію, розраховану на вплив і якнайширше охоплення електорату.

За всіма цими закриттями медведчуківських і шаріївських каналів, та дамоклового меча «засідання РНБОУ 19 лютого» не виключена поява нової партії — сателіта «слуг» — біло­голубого (радикального) центризму.

До речі, тема двійника Голобородька обігрувалась і в серіалі «Слуга народу». І тепер уже зрозуміло — це справді джерело розуміння ходу мислення ЗЕможновладців.

«Я розумію бажання Льовочкіна і К° отримати монополію на біло­голубий електорат, але у його Бойка є ліміт, стеля зростання. Скільки не показуй його по «тєліку» — він не харизматичний, — каже заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. — Плюс ці розмови навколо того, куди дітись депутатам «Слуги народу» з південного сходу.

І водночас — проба ґрунту щодо того, як сприйме громадська думка Разумкова, який не приховував своїх симпатій до Партії регіонів. Тому мені це схоже на гру в зачистку території для якогось партійного проєкту.

Альтернативна «Слуга народу» для сходу. Ну а сам Зеленський зі старою СН плавно відходить у правий (помаранчевий) центр. Тобто, стають партією для заходу та центру. Навряд чи це збільшить його голоси, але дозволить втримати частину зі свого патріотичного електорату. А може, навіть декого і повернути.

При цьому «Євросолідарність», імовірно, будуть намагатись відштовхувати далі від центру — в правий край. Хоча треба сказати, що незначна ніша тут залишатиметься — не всі готові підтримувати ЄС і вони ж не перекотяться до оновленого — просякнутого патріотизмом — Зеленського. Але їх можуть подерибанити — без проходу до Верховної Ради — дрібні проєкти на кшталт відроджених Гриценка та Смєшка».

І, як стверджують аналітики, коли «слугам народу» вдасться успішно розділитись на дві частини, тоді ми наблизимось до перевиборів. Але для цього треба займатись партійним будівництвом, а поки що їх вистачає лише на «відосики й рокіровочки» в обласних керівництвах партії.

Зеленський і «бандерштадт»

Отже, у Володимира Зеленського нова роль — він стає справжнім українським патріотом, майже бандерівцем. Зовні все виглядає так: внаслідок історичного рішення Ради національної безпеки й оборони Зеленський поставив Медведчука й політику Путіна поза законом.

Нагадаємо, санкції проти Віктора Медведчука, його дружини Оксани Марченко та шести довірених осіб з найближчого оточення було введено на основі справи СБУ про причетність до фінансування тероризму. Це стосується усіх 19 компаній сім’ї Медведчуків, заблоковано всю їхню операційну діяльність в Україні. Також трубо­провід Медведчука має перейти у власність держави.

Тепер спостерігатимемо, як держава виконуватиме всі ці масштабні рішення.

Наступною демонстрацією патріотичності влади стала прийнята заява Верховної Ради у зв’язку з сьомою річницею Євромайдану в 2013­2014 рр. Депутати 295 голосами визнали Революцію гідності одним із ключових моментів в українській історії.

У схваленій заяві надано політичну оцінку подіям на Євромайдані, Революції гідності та їх наслідкам. Там, зокрема, йдеться: «...Події на Майдані, а потім окупація Криму Росією і вторгнення на Донбас стали наслідком політики Віктора Януковича і його злочинного режиму, який підтримувався Росією». Дії «беркутівців» та інших силовиків під час Майдану визнали такими, які завдали непоправної шкоди державі й суспільству. Щодо пункту про розслідування вбивств на Майдані, то генпрокурор Ірина Венедіктова вже заявила, що вирок за розстріли може з’явитись до кінця поточного року.

Фракційні ігрища: і рибку з’їсти, й на дочасні вибори не напоротись

А тим часом усередині парламенту депутати розважаються як можуть — малюючи, про всяк випадок різні конфігурації фракцій, аби допрацювати до логічного кінця.

Отже, після того, як Олександра Дубинського виключили з фракції «Слуги народу», в партії влади заговорили про можливе переформатування коаліції. Оскільки нардеп, котрий перебуває під санкціями США, досить впливовий серед провладної фракції, очікувалось, що після його звільнення фракцію покинуть 20­25 депутатів умовної групи Ігоря Коломойського. А це призвело б до кризи монобільшості. А тому у ВР почали серйозно допускати можливість створення нової коаліції.

Глава фракції СН Давид Арахамія зазначив, що в нашій країні все може бути. Однак уточнив, що на даний момент перемовини про створення коаліції ні з ким не ведуться, мовляв, «Слуга народу» й так зберігає більшість. Ну а ми вже давно зрозуміли: те, що заперечує Арахамія, точно відбувається.

Навіть за стабільності ситуативні альянси з іншими фракціями «Слугам» усе ж знадобляться. Економічна криза в тандемі у будь­який момент може спровокувати шторм, тому президенту у Верховній Раді може знадобитись більш ширша опора, аніж монобільшість.

Прем’єр­експерименти. Тимошенко? Порошенко? Хто?

Першою серед нардепів намір підставити плече «Слузі народу» заявила лідер ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко. Вона сказала, що готова вести перемовини з будь­якими чиновниками, лише б переконати їх поміняти стратегію розвитку держави.

«У випадку готовності СН об’єднатись довкола конкретних задач ми не відмовимось від перемовин, — роз’яснив позицію Юлії Тимошенко нардеп від «Батьківщини» Іван Крулько. — Але для того, щоб це відбулося, партіям належить знайти компроміс із трьох принципових для «Батьківщини» питань: земельна реформа, тарифи на житлово­комунальні послуги, соціальна політика».

Політичні експерти зазначають, що тема прем’єрського крісла також актуальна для Юлії Тимошенко. Однак Володимир Зеленський відзначав, що союзу на умовах лідера «Батьківщини» не допустить, мовляв, вона вміє в потрібний момент зі швидкістю гепарда підлаштуватись під обставини. Щоправда, Зеленський не озвучив ще один свій страх: Юлія Тимошенко за сприятливих для себе політичних умов може перемолоти й поглинути кожного, кого вважатиме за потрібне.

Якщо прем’єрство Тимошенко не світить, то інші посади для її команди в переформатованому уряді — предмет торгу. Наприклад, претендентами на міністерські крісла можуть бути і колишній міністр, експерт у сфері ЖКГ Олексій Кучеренко та досвідчений аграрій Іван Кириленко.

Також претендентами на об’єднання зі «cлугами народу» можуть бути депутати з групи мажоритарників «Довіра», котрі й так синхронно голосують з монобільшістю щодо важливих законопроєктів.

Однак, за словами депутата «Довіри» Сергія Шахова, якщо СН запропонують їм коаліцію, то їхніми умовами може бути розпуск Кабміну й, можливо, Верховної Ради.

Ще одним претендентом на гіпотетичну коаліцію може стати фракція «Голос». Але наразі стратегії партій на розвиток країни достатньо відрізняються.

Ну і найцікавіше з останніх висновків експертів і політиків. Колишній секретар РНБО Олександр Турчинов у інтерв’ю ВВС Україна заявив, що лідер партії «Євросолідарність» Петро Порошенко готовий очолити уряд за президентства Володимира Зеленського після дострокових парламентських виборів.

Також Турчинов не виключаєкоаліцію «Євросолідарності» зі «Слугою народу», якщо останні «прозріють». Але шанси для цього Турчинов вбачає мінімальні.

«Коли вони раптом прозріють і почнуть працювати на свою країну, звернуться по допомогу, щоб зупинити цей хаос, то, безумовно, ті фахівці, котрі є в «Європейській Солідарності», із задоволенням допоможуть стабілізувати ситуацію і вивести країну з цих безкінечних криз», — заявив Олександр Турчинов.

Конспірологія чи відкрита реальність?

Потужним передвиборчим ходом Зеленського чимало зацікавлених називають санкції проти всього, що належить агенту Кремля Віктору Медведчуку. Дехто називає це і «грою», що,  власне, в Кремлі й спланована. Актори ті самі, ролі також, от риторику довелось поміняти, адже чинний український президент втрачає довіру.

Однак є ще версії. Не менш цікаві. Якщо вірити російським опозиційним аналітикам та публіцистам, то, мовляв у Росії діє чотири «чекістських клани», що поділені на два ворожих угруповання і які мають свій вплив на українську політику та на українських політиків.

Путінський називають «сімейним кланом КДБ». Удар в Україні по Медведчуку, ймовірно, означає послаблення позицій усе ще чинного президента Росії та посилення іншого угруповання. Наприклад, за визначенням російських опальних публіцистів, «московсько­коржаківського блоку КДБ», який, імовірно, має свій вплив на Зеленського.

Але головне, що від того Україні не стає легше. Бо не хочеться нічийого впливу, є спрага справжньої свободи й гідності без вивірення своїх кроків із «партнерами» Москви, Пітера й...

І підіймаючи в «УМ» тему цифрової війни та перезавантаження світових еліт, говорячи про нездатність нинішніх українських керманичів скористатись шансом для оновлення власної країни, ми маємо на увазі єдине — Україна повинна остаточно вирватись із тривалих, задушливих і вбивчих обіймів Кремля та його українських посіпак.