Арифметика з присмаком популiзму: чому Зе-влада хоче скоротити кількість депутатів Ради до 300

На хату після буревію дедалi більше й більше стає схожою державна будівля.

Усі конструкції ламаються до решти, механізми раз по раз починають відмовляти, стіни похилились, дах продовжує з’їжджати набік: будь-який, аби не на природному місці.

І що влада? А влада з площини рефлексій переносить у практичну  тему зменшення кількості депутатів Верховної Ради. Ну що ж, дочасний розпуск парламенту починає поповнюватись новими сценаріями. Зокрема, через референдум.

Отже, самодержець iз Банкової забажав, аби було не 450, а 300 депутатів. І так його це припекло, що навесні, ймовірно, разом iз бруньками на деревах можуть набубнявіти й нові дочасні парламентські вибори.

Законопроєкт «300 депутатів»

Як уже повідомляла «УМ», минулого тижня народні депутати ухвалили президентський закон про референдум. Власне, цим вони, ймовірно, підписали собі вирок не досидіти до законного кінця каденції. Нагадаємо, закон прописаний таким чином, що рішення Ради, яке закріплює або відміняє результат референдуму, може не мати жодного значення.

Звісно, більшість парламентаріїв нервують. Бо кому сподобається, що за такого референдного порядку спікер парламенту Дмитро Разумков може поставити своє крісло вдома на кухні, аби милуватись.

Однак ідея перевести чинний парламент на меншовартісну роль прийняття рішень може в перспективі коштувати чимало й без того падаючому рейтингу Володимира Зеленського, але він зараз про це не замислюється. Наразі президент бавиться тим шнурком, що здатний якщо не зов­сім підвісити парламентаризм на догоду Банковій, то хоча б добряче постаратись це зробити.

Аналітики, розглядаючи ще в зародку президентський законопроєкт про референдум, зазначали, що ним Зеленський дарує собі згоду народу на скорочення в Конституції кількості народних депутатів з 450 до 300.

Відповідний законопроєкт Зеленського вже в лютому минулого року був попередньо ухвалений парламентом, однак 300 голосів на його остаточну підтримку не було і навряд чи передбачається зараз. Однак якщо Верховна Рада не погодить цей проєкт навіть після референдуму, то, як стверджують втаємничені в кулуарні інтриги Банкової, це буде приводом для розпуску парламенту.   

Отже, 14 січня Комітет iз правової політики Верховної Ради рекомендував прийняти законопроєкт №1017, що передбачає зменшення складу парламенту до 300 депутатів. Він був внесений президентом як невідкладний. Відповідні зміни планується внести до ст. 76, 77 Конституції України.

У документі пропонувалося:

* Зменшити конституційний склад парламенту з 450 до 300 народних депутатів.
* Вилучити зі ст. 76 норму про те, що народних депутатів обирають «на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування» (оскільки ця норма дублює ст. 71).
* Додати вимогу до кандидата в народні депутати — володіння державною мовою.
* Змінити виборчу систему та закріпити пропорційну ви­борчу систему на парламентських ви­борах.

Політичні експерти наразі вбачають єдиний позитив від прийняття цього закону в тому, що існуюча кількість депутатів справді вже не актуальна.

Так, скажімо, директор Інституту світової політики Євген Магда зазначив: «Єдиним плюсом можна вважати фіксацію того, що чисельність 450 депутатів, котра дісталась нам від Верховної Ради УРСР, зараз не зовсім актуальна: кількість населення зменшилась, а депутатів стільки ж, як і було.

Але мені не відомі будь-які ініціативи з розрахунку чисельності парламентаріїв, чому влада вирішила зробити так, а не інакше. Тобто це популізм під виглядом законодавства, та ще й з особливим цинізмом.

Насправді, коефіцієнт корисної дії депутатів від їх кількості в Раді не залежить, але є очевидний мінус: пересічному виборцю буде складніше спілкуватись і знаходити спільну мову з народними обранцями, якщо їх стане на третину менше».

Невігластво зі смаком

Українці в соцмережах іронічно висловлюються з приводу кількості та самої ідеї скорочення чисельності народних депутатів саме в цей період. Мовляв, і 300 — це забагато. Треба залишити одного депутата. Одного на всю сесійну залу.

«Якщо ідіотизм, то він має бути зі смаком. І чому 300, а не 150 або 327,5? Бо що, все з розрахунку на 73%? Для Кремля Україна — парламентська республіка, депутатів щонайменше. Чому? Побіжний аналіз показує, що за таких умов нами легше буде управляти», — кпинять нову ініціативу влади українці.

У команді Зеленського спробували знайти притомне пояснення, чому пропонується саме 300 нардепів. Заступниця голови Комітету Верховної Ради з правової політики Ольга Совгиря розповіла:

«Рiч у тiм, що є відома фахівцям iз конституційного права формула Таагепера і Шугарта, згідно з якою кількість депутатів у парламенті має дорівнювати кубічному кореню з кількості громадян держави. Якщо ми порахуємо кількість громадян України і спробуємо застосувати цю формулу, то вийдемо саме на таке число».

Вона уточнила, що такий результат буде з урахуванням населення, яке проживає на тимчасово окупованих територіях.

От тільки цікаво, як вони порахували кількість населення, якщо перепис в Україні проводився ще в минулому столітті?

Позбавити українців виборчих прав?

Однак і це питання продовжило епопею різновекторності поглядів усередині «слуг». Нардеп президентської фракції Олександр Ковальчук сказав:

«Мені було б цікаво запитати в українців, чи дійсно вони хочуть 300 народних депутатів, а не 450?» — і додав: «Також цікаво було б дізнатися, чи всі українці розуміють наслідки такого кроку, внаслідок якого округи стануть більшими, тож обранцям стане складніше працювати, бо просто фізично потрапити у всі куточки буде складно?».

Закиди про намагання «слуг народу»- позбавити українців виборчих прав звучать i від парламентаріїв фракції «Голос». Зокрема, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики Ярослав Юрчишин вказує на суттєву проблему:

«Найголовніший ризик, що, змінюючи кількість депутатів у ВР, чомусь юристи офісу президента (бо це ініціатива Володимира Зеленського) вирішили забрати в українців право таємного персонального голосування. Тобто визначення про те, як відбуваються вибори депутатів до ВР, забирається із Конституції. Що таке, якщо голосування буде нерівним?

Це можливість ввести, наприклад, майновий ценз. Умовно, людина сплачує певну суму податків, і тільки тоді вона має право голосу. Або принцип осілості — ти переселенець з окупованої території, не живеш на контрольованій Україною території, умовно кажучи, 10 років, тому ти не маєш права голосу. Якщо в Конституції не буде гарантій прав рівного голосування, то, відповідно, можуть виникнути такі проблеми».

Очевидно, що влада наразі пропонує речі, які традиційно користуються популярністю у пересічних українців, бо якихось аргументів на користь інших своїх ідей не має. Власне, ця пропозиція асоціюється з кучмівським референдумом 2000 року, що аналітики вже назвали принципом «назад, у майбутнє».

Звісно, народу це може сподобатися: зменшити кількість депутатів, а якщо й урізати їм зар­платню і ще чимало чого. Єдине, про що варто згадати, що на референдумі в 2000 році ставилось питання трансформації Ради й виносилася на обговорення тема верхньої палати парламенту. Хоча, ймовірно, вона ще випливе. Крім того, в інформаційний простір вкидаються теми, котрі звучали у «5 питаннях від Зеленського». Схоже, що саме тепер вони звучатимуть знову.

Усі на вибори!

Окрім президента, до ви­борів активно почали готуватись партії, послідовно продовжуючи нарощувати прихильність електорату. І першим у вічі впадає зростаючий рейтинг ВО «Батьківщина». Згідно з останньою соціологією, партія Юлії Тимошенко займає вже третю позицію, обганяючи президентську «Слугу народу».

Про це, нагадаємо, свідчать дані опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС).

Так, якби вибори до Верховної Ради проходили в другій половині січня 2021 року, команда Тимошенко отримала б майже 13% серед тих, хто визначився і прийшов на дільниці. Водночас за «Слугу народу» свої голоси готові віддати 11% iз числа тих, хто визначився з вибором.

Загалом прохідний п’яти­відсотковий бар’єр до Верховної Ради зараз змогли б здолати ОПЗЖ (20,7%), «Європейська Солідарність» (15,3%), «Батьківщина» (12,6%), «Слуга народу» (11,2%), «Сила і честь» (8,3%), «Голос» (5,6%).

Хто ще підтягнеться до фаворитів, час покаже. Але очевидно: тенденцiї в рейтингових розкладах вказують на розчарування суспільства в «нових обличчях» і запит людей на досвід i розуміння державних процесів i професійність.

Дещо критичний настрій у «мажоритарників». Адже наступні вибори будуть за партійними списками і відносно незалежні від партій нардепи розуміють, що, аби зайти в Раду ще раз, їм необхідно шукати своє місце в майбутній політичній конфігурації.

Так, з одного боку, в них немає реального стимулу, але з іншого — шанси є, оскільки через зростаючу конкуренцію всередині партій їхнi лідери зможуть позбутись токсичних колег на користь небідних i здатних домовлятись кандидатів із числа нинішніх «мажоритарників». І не факт, що торги вже не відкриті.

Непереможний популізм

Питання формування порядку денного дня досить проблемне для команди Володимира Зеленського. Адже простір для політичного маневру «слугам» потрібен як повітря.

Тому і йдуть у хід різні способи маніпуляцій. Як-от зменшення кількості нардепів, оскільки наразі ця проблема не настільки гостра й актуальна. Так, передбачається зменшення витрат на депутатів, але на тлі збільшення видатків на офіс президента, МВС, Генеральну прокуратуру — це просто популізм і спроба переключити увагу суспільства. Тому якісь вагомі й серйозні перспективи в цієї ініціативи не проглядаються.

Утiм усе це не знiмає побоювання: як на цей раз, на чергових чи позачергових виборах голосуватимуть українці. Особливо ті, хто був зачарований Зеленським настільки, що вибрав керівником держави людину, котра нічого не розуміє в державному управлінні.

І тепер чимало з них розчаровані й розгублені настільки, що можуть зробити ще гірший крок, у бік Медведчука. А такі вагання між Зеленським і Медведчуком уже проглядаються у суспільстві.

У нас немає наразі потужного національного лідера на кшталт Вацлава Гавела, Леха Валенси, Ангели Меркель, Маргарет Тетчер, ми ще не маємо достатньо сил, щоб вибратись із вигрібної ями.

Але лунають цілком логічні й політично вмотивовані заклики до об’єднання всіх демократичних сил. Наразі патріоти дійсно мають бути сильними єдністю, аби їх не роздерли й не знекровили поодинці.