Підсумки року: вибори негайно, аби врятувати країну!

Чергове закінчення року. Без успіхів та проривів. Проте йде якесь глобальне переосмислення в суспільстві.

Настільки напружене, що, можливо, Степан Бандера перевертається у могилі, бо вже навіть націоналісти, котрі традиційно, за політичною історією, ведуть постійний дискурс щодо олігархів та багатіїв, пишуть на умовних тинах зростаючий гул співвітчизників: «Порох! Повернись!».

Наступний, 2021, рік ювілейний — 30 років незалежності України. І, незважаючи на те, що на початку 90-х чимало говорили про всі підстави для успіху колишньої­ радянської республіки, Україна чомусь без особливого результату, хоч і щосили, намагається зробити стрибок від авторитарної імперії до європейської демократії.

Але замість переходу в нову епоху чомусь виходить життя від кризи до кризи та від революції до революції. І населення як жило, так і живе у злиднях...

Нувориші 90-х усе ще при владі

І от тільки-но в 2013 році Україна почала наближатись до давно очікуваного членства в ЄС, як деструктивна роль Росії впродовж усіх років незалежності в житті України переросла в агресію та війну.

І це не додає ні поштовху для розвитку, ні прискорення, ні серйозних інвестиційних вкладень країні, яка загрузла корінням у минулому, нездійсненному комунізмі, з усталеними не надто прогресивними устоями соціалістично-ментального мислення; яка так і не визначилась із ринковою економікою, принципами її розвитку.

Тому будь-які оптимістичні заяви можновладців про обраний вдалий курс на подолання економічних проблем інакше як безвідповідальними та злочинно популістськими не назвеш.

І наразі ніхто не спромігся чи не має політичної волі зірвати той політико-бізнесовий фундамент, на якому за принципом «півметра не косина» будувалась українська економіка.

Адже якщо порівнювати з розвиненими країнами, де статки й капітали нинішніх мільярдерів накопичувались століттями, то капітали українських нуворишів створювались в один момент шляхом шахрайства, крові конкурентів. І це для нас не новина. Ми це знаємо і усвідомлюємо: країною кермують усе ті ж нувориші з 90-х.

Вони навчились мімікрувати, дехто навіть дуже добре пристосувався до політичної мозаїки часу й іноді до них доходить, що правило Всесвіту — «поділись десятиною від того, що урвав у більшості», — не пусті слова. І вони діляться — з певної нагоди й обов’язково під об’єктиви ЗМІ. Бо ЗМІ також їхні.

І тому в телевізорах усе та ж сама, незмінна класика жанру: папуас папуасу друг, товариш і харчі.

А ще, чого ніяк не очікувалось після Революції гідності, багато-багато провінційно м-а-а-а-сковських «мураєвих», «вілкулів», «медведчуків», «бойків». По чім, «дівчата», красивих любите? Тих, хто зріс на одній грядці радянсько-комуністичного капіталу.

Тому ж бо навіть осучаснені промови цих поважних «топ-спікерів» у великих дозах — це пурген із седуксеном в одному флаконі. Їхні промови — це наслідок проносного. А корисний ефект — снодійного.

От такий унікальний випадок в Україні, що не можна здерти з себе цей флер москальсько-кокетливого переливу, навіть у період війни.

Нагадаємо, тоді, коли ідеалісти й романтики вирвали Україну з імперських «обіймів» і вона потрапила в лапи своїх же підприємливих псевдопатріотичних політиків, котрі, по суті, не виходили із влади, відбулось розкрадання країни, зубожіння і розорення шляхом випуску фіктивних папірців під назвою ваучери.

Епоха ведмежого чванства, розбещення, політичної проституції та махрового криміналу на всіх гілках державної влади. З того часу, на жаль, змінилося не так багато.

«Ми писали, ми трудились, наші пальчики стомились»

Тому, щонайменше, дивують заяви влади, що от уже за декілька місяців у нас буде нечуваний економічний розквіт.

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль розраховує, що в 2021 році економічне зростання в Україні сягне близько п’яти відсотків.
За словами очільника українського уряду, для цього «є все необхідне».

Щоправда, Денис Шмигаль не уточнює, що саме «все необхідне» є і що нам реально потрібно для цього.

А «стратегія, ресурси та готовність спільно працювати на благо своєї країни»  — загальні фрази, за якими, по суті, ніякої конкретики.

«Коли наш уряд прийшов у березні, відставання по доходах становило майже 40 млрд грн. Завдяки активній роботі з боротьби зі схемами та скрутками цю цифру вдалось нівелювати. У порівнянні з минулим роком податкові органи завершують рік збільшенням зборів на понад 60 мільярдів гривень», — кинув камінь на самокат свого попередника експрем’єра Олексія Гончарука чинний глава уряду Денис Шмигаль.

Прем’єр запевнив, що всі борги із зарплат шахтарям сплачено, кошти на закупку вакцин виділено, доплати в розмірі 8 тис. грн українцям, діяльність котрих буде призупинена внаслідок «карантину зимових канікул», уже здійснюються.

А міністр фінансів України Сергій Марченко, підтримуючи оптимізм свого патрона, не бачить катастрофи з держ­бюджетом.

Дмитро Ярош, командувач Українськоїдобровольчої армії: об’єднатися, здобути владу, навести лад у країні.

Обіцянки — цяцянки, або реванш антимайдану

Тим часом реальний аналіз наших справ не фонить оптимізмом так, як верлібри чиновників. Дипломат, перший консул України в Ізраїлі, перекладач та шоумен Дмитро Чекалкін на своїй сторінці в «Інстаграмi» опублікував 10 обіцянок Зеленського і реальну картину їх виконання.

Отже, замість обіцяного кінця війни збільшились втрати військових порівняно з аналогічним періодом попереднього року.

Замість анонсованого зростання економіки на 40% — уперше за останні роки падіння та дефіцит бюджету 120 млрд грн.

Казав Зеленський і те, що настав кінець епохи кумівства, натомість на керівні посади в державі призначив друзів та партнерів по «95 кварталу».

«Весна прийде — саджати будемо» — але корупція процвітає, посади продаються, переслідують лише майданівців, волонтерiв, добровольців.
Замість підтримки бізнесу влада підтримує репресивні органи, котрим збільшено фінансування.

Обіцяв створити 1 млн робочих мі­сць, а по факту замість кадрового голоду, що був в Україні в останні роки, маємо безробіття.

Обіцяти деолігархізацію ЗЕпрезиденту взагалі було смішно, бо природно, що за такого глави держави олігархи жирують, як на початку 90-х, делегувавши свої кадри у високі владні кабінети.
Нові обличчя у владі та активація соціальних ліфтів у виконанні ЗЕкоманди — це повернення кадрів Януковича та реванш антимайдану.

Учителі за Зеленського мали отримувати по $4 тис. Насправдi ж  середня зарплата вчителя становить 5,5 тисячi гривень.

Медична реформа — повернення корупціонерів часів Януковича.

...Третьокласник узявся бути директором школи, намагається вчитись на ходу, а в самого ні досвіду, ні чіткого, головне — самостійного бачення руху країни хоча б на найближчу перспективу — на три роки; ні дорослого емоційного, а в даній ситуації і патріотичного інтелекту, який свідчив би про мудрість керівника держави, в котрій іде війна.

Ну запущено в етери декілька псевдоекспертів i полiтологiв, котрі покликані посилювати позиції влади. Але ефект від їх роз’яснення однаково мінусовий, бо немає чогось предметного, чим можна було б парирувати.

Тому всі їхні оцінки здобутків влади сумарно зводяться до приблизно такого визначення. Наприклад, запитують відомого політолога, рупор-тлумача резону дій і заяв президента: «А правда, що коні люблять овес?». Він неодмінно дасть відповідь на кшталт, що ще в минулому столітті передбачив: виробництво вівса у світі значно впаде. І якщо воно до цього часу не впало, то лише тому, що на початку цього століття він уже передбачив низку факторів, котрі збільшать виробництво цієї культури.

Тому... Чи є сподівання, що в новорічну ніч президент Володимир Зеленський скаже щось таке конкретне, певне й реальне : як ми докотились до такого життя і як далi жити під завуальованими януковичами? В якій позиції? Питання.

Адже президент не скаже головного: прости, мій народе, простіть, мої фанати, плюньте мені в очі, не месією я виявився, не рятівником — ідеалістом Голобородьком, а чортзна-ким. І транспорт його — навіть не велосипед, а ослик Іа.

Однак, здаючи через усі договорняки країну, демократію і свободу на милість переможеним у 2013 році — надія 73% виборців, з висоти пташиного польоту не полишає нас своєю милістю, звертаючись до українців зі словами про цінування нашого успіху, про знання кожної нашої помилки, про нашу перспективу.

Як можна адекватно сприймати таку нашу «перспективу»? У нинішніх реаліях перспектива наша і не з хмари добре проглядається. Усе питання лише в темпах. Маються на увазі темпи, з якими ми маємо гребти до нормалізації економіки в країні, боротьби з паралізуючими державу вірусами та, зрозуміло, очищенням від ворога наших територій?

Ну, можливо, наш президент усе ще досі цього сам толком не знає. Але це не привід, щоб різні маргінали з узбiччя, без визначеного й укоріненого в Україні місця політичного життя, політбомжі, в свій час підібрані донецьким пацанами в опоблок «За життя», вгвинчені в Слугу народу, для нищівної експлуатації, з апломбом «неродослів», тужились гострословити про державу — і за всіма цими висловлюваннями стирчать вуха та шпилі кремля.

Позбутись амбіцій — врятувати країну!

Різати і негайно, не очікуючи перитоніту. Приблизно так сприймається заклик командувача Української добровольчої армії Дмитра Яроша до об’єднання всіх патріотичних сил для наведення ладу всередині країни.

«Я зараз не займаюсь безпосередньо політикою. Я готовий підтримувати будь-які речі, бо все ж таки для мене в пріоритеті є Східний фронт. Це головне завдання поки що лишається. Але при тому всьому я бачу в цій платформі в першу чергу, звичайно, найрейтинговішу структуру — «Європейську Солідарність». Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Ту ж саму «Пропозицію» Філатова. Партію Гройсмана і т.д. Тобто ті державницькі сили, які мають певні рейтинги, і громадські організації, які в 2014-2015 роках себе проявили. Тут треба говорити і з Яценюком», — зазначив Ярош у телеефірі.
Окрім того, провідник УДА вважає за потрібне долучити до даної «платформи» партію «Національний корпус».

Водночас, на думку Дмитра Яроша, справжнє об’єднання буде неможливим без готовності політичних лідерів поступитися власними амбіціями. Відкладати ж утілення цього задуму, вважає Ярош, не слід й відповідні перемовини треба розпочати вже на початку нового, 2021, року, аби взяти владу законним способом — шляхом виборів.