Обійми мене через відстань: львівські поетеса та композитор створили альбом чуттєвих композицій

Тисячі поширень та мільйони переглядів: творчість львівської поетеси Ірини Рубець отримала величезну кількість шанувальників в Україні та за кордоном завдяки соціальній мережі Facebook.

У 2019-му авторка видала дебютну збірку віршів «Прозріння словом».

Творчість поетеси надихнула молодого львівського композитора та саундпродюсера Михайла Олійника написати музику до двох десятків найбільш чуттєвих та глибоких віршів.

Так з’явилась на світ спільна робота митців — аудіозбірка «Обійми мене...», що поєднує авторське читання Ірини Рубець та авторську музику Михайла Олійника. До альбому ввійшло 20 композицій, більшість із них — ще неопубліковані вірші Ірини.

Композитор Михайло Олійник розповів, що процес запису відбувався у студії OLI Music і тривав близько трьох місяців.

«Це був виклик для нас. Деякі твори народжувались iз першого дубля. Ми обирали вірш за настроєм, я сідав за рояль і в процесі імпровізації починали з Іриною відразу записувати, — розповідає Михайло.

— Це вимагає неабиякої концентрації, але кінцевий результат має непідкупну живість, справжнє емоційне наповнення й енергію. Робота над композицією ішла до тих пір, поки кожен із нас міг сказати, що це саме те, справжнє, що має почути слухач. Це цікавий творчий досвід, у якому ми маємо що сказати через слово, музику і звуки».

Поетеса Ірина Рубець додає: «Альбом народжувався настільки ж природно, як і самі вірші. Сам собою. На одному диханні. Так, ніби хтось поставив поряд двох людей і кожен із них озвучував слова і ноти, створені для того, аби звучати разом. Музика дуже суттєво підсилює текст, вона слугує його провідником до підсвідомого. Як на мене, музика занурює людину в стан і атмосферу, максимально сприятливу для того, щоб вона змогла дійсно «почути» вірш. Адже, як відомо, далеко не все прослухане стає насправді почутим».

Ірина та Михайло наголошують, що коли увесь світ поглинула соціальна ізоляція, спричинена пандемією, людям надзвичайно бракує тепла та обіймів. Саме цей настрій — об’єднання, любові та підтримки — вони прагнуть подарувати слухачам своєю творчістю. А для самих митців цей складний час став можливістю для об’єднання та спільних творчих експериментів.

Ірина зізнається, що вірш «Обійми мене...» вона написала під час першої хвилі карантину, коли всі так боязко перебували вдома і дуже сумували за обіймами близьких людей.

«Він дуже полюбився моїм читачам, — каже поетка. — Якось навіть був дуже цікавий момент, коли одна дівчина, побачивши мене на вулиці, промовила: «О! Це ж — обійми мене!» (сміється).

Адже обійми — це саме те, чого насправді потребує кожна людина (якщо навіть не може в цьому зізнатися). Це те, що кожен із нас може дати ближньому, безмірно збагативши його, і при цьому збагатитись самому. Точнісінько як любов. Насправді обійми — це і є ніщо інше як прояв любові. Я мрію, щоб наш альбом із назвою «Обійми мене...» ставав приводом   до обіймів і до любові. Нічого більш особливого в цьому світі, мабуть, нема!».

Альбом доступний у форматі CD та на цифрових платформах Apple Music, ITunes, Spotify, Google Play, YouTube Music та ін. Послухати альбом можна за посиланням:
https://youtu.be/8OyOZsSYgSQ.

Стефанія ОЛІЙНИК
 

Обійми мене сильно-сильно!
(Аби жоден чужий не вдерся).
Щоб тепло від твоїх обіймів
дотягнулось до мого серця...
Обійми мене так, неначе
обіймаєш мене востаннє
і навпомацки, мов незрячий,
закарбовуєш все напам’ять.
Обійми, боячись зламати,
так бентежно, неначе квітку...
Так, немов обіймає мати
немовля, що прийшло до світу.
Так, немов обіймає батько
до вінця ведучи царівну!
Щоб обійми такі у згадках
були трепетні і наївні...
І солодкі, як спілі сливи!
І нехай би тобі здалося,
ніби жив дотепер мотивом,
щоб вдихнути моє волосся...
Обійми мене ніжно-ніжно —
аби я відчувала волю
дременути від тебе спішно!
(Та обрала — таки з тобою...)
І якщо ти далеко звідси,
але прагнеш до мене дуже —
обійми мене через відстань,
а по тому — її подужай.
А по тому прийди і просто
обійми, не злякавши кроком...
Я вплітаю в своє волосся
твою силу на довгі роки.

Ірина Рубець