Без грошей і повноважень

Вітчизняні гідрометео­рологи останнім часом практично не відчувають уваги чи підтримки з боку держави.

Лише маленький штрих — цьогоріч уперше за 18 років працівників гідрометеорологічних організацій iз професійним святом не привітав жоден iз керівників держави.

Але воно й не дивно, адже починаючи з 1999 року юридичний статус служби поступово знижувався. З Державного комітету України з гідрометеорології, який було створено на зорі Незалежності, до нинішнього миршавого управління з гідрометеорології у складі ДСНС.

Керівник цього управління не входить навіть до складу колегії ДСНС, де знайшлися місця народному депутату та радникам. Причому ДСНС уперто не хоче передати гідрометеорологічну службу до Мінприроди України, адже саме в аналогічних міністерствах або навіть самостійно, як у Сербії, Хорватії, Чорногорії, функціонують національні гідрометслужби більшості країн Європи.

За функціональними обов’язками гідрометеорологічні організації в Україні не мають аналогів у Європі, адже, крім метеорологічних і гідрологічних спостережень і прогнозів, вони виконують великий обсяг робіт iз моніторингу хімічного і радіаційного забруднення довкілля.

Із 2019 року на гідрометеорологічні організації покладено ведення нині «модного» в Європі гідроморфологічного моніторингу, який потребує польових досліджень. На них потрібні додаткові кошти на відрядження, транспорт високої прохідності, молоді кадри, які здатні витримувати труднощі відряджень у необлаштованих умовах.

У зв’язку зі зростаючими обсягами гідробіологічних спостережень, які дають змогу найбільш об’єктивно оцінити екологічний стан водних об’єктів, додатково створюються гідробіологічні підрозділи за територіальним принципом — у Дніпрі, Луцьку, Миколаєві та Харкові.

Методичний супровід цих робіт будуть здійснювати фа­хівці гідробіологічної лабораторії, яка функціонує у складі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського з 1974 року.

Як видно, завдання перед гідрометеорологічними організаціями розширюються, однак мізерні посадові оклади гідрометеорологів, про яких не згадують у своїх виступах народні депутати (а хіба чотири тисячі працівників галузі варті їх­ньої уваги?) відлякують від служби молодих фахівців, яких щороку сотнями випускають вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації.

Але ж без метеорологічної мережі неможливо відстежувати кліматичні зміни, які нині в Україні йдуть швидшими темпами, ніж у більшості країн Європи.

Тож відновлення окремого органу виконавчої влади — Державної служби з питань гідрометеорології та моніторингу природного середовища — питання, яке необхідно вирішити до 100-річчя створення української гідрометеорологічної служби, яке припадає на листопад 2021 року.

Якщо Мінприроди не бореться за гідрометслужбу, то хай вона буде у складі МВС, але на правах повноцінної державної служби, а не пасинка у нинішній ДСНС, яка і без того має багато інших важливих завдань.

Олександр КОСОВЕЦЬ,
член Ученої ради Українського географічного товариства