Могила провідника ОУН Андрія Мельника у Люксембурзі «діятиме» лише до 2023-го: Україні потрібен пантеон

130-річчя від дня народження Андрія Мельника — голови Проводу українських націоналістів, одного з організаторів Січових стрільців, Української військової організації, Українського національного комітету, Української національної ради, ініціатора створення Світового конгресу вільних українців i багатолітнього в’язня польських тюрем, в’язня німецького концтабору Заксенгаузен — згадували цими днями.

ОУН, КУН, «Тризуб» та УВО провели вшанування пам’яті полковника й молебень у військовій каплиці на Аскольдовій могилі у Києві.

Понад п’ять десятиліть він був одним із тих, хто стояв на чолі українського визвольного руху, й при цьому ніколи не розчаровувався, не сумнівався і не впадав у відчай.

На імпровізованому мітингу голова Організації українських націоналістів, перший заступник голови Держкомтелерадіо України Богдан Червак, зокрема, сказав:

«Мало хто знає, але у добу Директорії, коли українська державність опинилася над прірвою, тодішній провід Української держави звернувся до Симона Петлюри, Євгена Коновальця і Андрія Мельника з проханням взяти владу у свої руки і навести у країні порядок.

Полковники Коновалець і Мельник відмовилися, оскільки вважали себе військовиками і бачили своє місце на війні з московськими більшовиками. Але цей епізод добре ілюструє величезний авторитет Андрія Мельника у добі Перших визвольних змагань.

Героїзмом і славою вкрили себе похідні групи ОУН під проводом Андрія Мельника. Напевно, найважчими у його житті стали емігрантські будні. Відірваний від України, позбавлений можливості на українських землях битися за незалежність Батьківщини, Мельник не втрачав оптимізму й не сумнівався в перемозі української національної ідеї.

Життя і боротьба Андрія Мельника промовляють до нас, нині сущих — нікому не дозволимо плямити честь наших героїв, присягаємо завершити їхню боротьбу й утвердити Україну як державу української нації, де українці стануть господарями своєї землі».

Прах полковника покоїться на цвинтарі Бонневуа в Люксембурзі, але, згідно з угодою VI 04.560, могила зберігатиметься там... лише до 17 травня 2023 року. Тож чи не пора в Києві збудувати пантеон, де Україна могла б перепоховати тих, кому завдячує своєю появою на карті світу як незалежна держава?!

А ТИМ ЧАСОМ...

Нещодавно в пресцентрі УНІА «Укрінформ» відбулась презентація геоінформаційної системи «Віртуальний некрополь української еміграції», створеної фахівцями Українського інституту нацпам’яті.

Ця система призначена для збору, узагальнення і поширення інформації про поховання української мистецької та політичної еліти за кордоном, які розкидані по різних країнах та континентах.

Відвідувачі сайта за допомогою багатофункціонального пошуку зможуть швидко та безплатно відшукати інформацію про могилу певної особи за ім’ям та прізвищем, за датою чи місцем народження або смерті.

В один клік можна вивести на екран список українських художників, дипломатів чи, наприклад, математиків, похованих за кордоном; переглянути розташування могил чи певного цвинтаря на карті. Кожній персоналії на сайті присвячено окрему сторінку, що містить біографічну довідку, координати та фото могили, відомості про стан місця поховання та статус оплати.