Замiсть крейсерiв — пiдземнi ходи: за чотири роки суд Миколаєва допитав головного свідка у справі Миколи Романчука

Суд над колишнім генеральним директором суднобудівного заводу «Океан» безрезультатно триває з серпня 2016 року та постійно переноситься з технічних причин.

За термін майже в п’ять років резонансну справу Романчука так i не доведено до логічного кінця, вона ще й досі на розгляді в Центральному райсуді Миколаєва. За цей час сумнозвісний «Герой України з хабарів» Микола Романчук устиг взяти участь у місцевих виборах.

Перебуваючи під слідством, він балотувався під почесним другим номером до Миколаївської міськради від «Батьківщини», та номер не пройшов: ця політична сила втратила довіру виборців південного міста...

Нагадаємо, колишнього першого заступника голови Миколаївської ОДА звинувачують у здійсненні кримінального злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 КК України («хабар»).

Як розповів прессекретар Центрального райсуду Миколаєва Володимир Диденко, лише наприкінці листопада відбулося судове засідання, де допитали головного фігуранта справи Максима Гламаздина.

За матеріалами справи, саме він дав Романчуку 90 тисяч доларів за можливість розробляти кар’єр iз вапняком, що чоловік нарешті й підтвердив на суді.

«Золота» справа

Хоча ім’я Миколи Романчука прогриміло на всю Україну саме у зв’язку з жагою до неправомірної вигоди, мешканці Миколаєва згадують його як людину, при якій «пішов на дно» один із найбiльших суднозаводів нашої країни.

Ексчиновник iз зарплатою у 30 тисяч доларів на місяць свого часу примудрився довести до повного занепаду суднобудівний завод «Океан».

Про його «таланти» складають легенди, адже саме він додумався поставити суднобудування в Україні на тверді рейки особистого бізнесу та відкрити липові рахунки, куди рікою текли гроші до його кишенi, поки завод руйнувався.

Ще один епізод: продаж чотирикімнатної квартири в центрі Києва (яка теж перебувала у власності заводу) за 10 тисяч доларів дивній жінці з особистого оточення Романчука.

Насправді таке житло коштує щонайменше два мільйони гривень. Але коли маєш владу в руках, то, як виявилося, юристи можуть скласти документи так, щоб чуже стало нібито нічиє, а потім потрапило до кишенi «бізнесмена» з добрими зв’язками в Миколаївській ОДА.

Декілька томів кримінальної справи проти Героя (а Романчук дійсно має звання Героя України) містять докази того, яку неймовірну жадібність може демонструвати людина, відчуваючи свою безкарність.

Головний свідок у справі Романчука дав свідчення у Миколаївському суді лише через 4 роки після початку розгляду.

Наша гордість... збанкрутувала

Тим часом представники Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві подали позовну заяву до господарського суду з вимогою визнати підприємство банкрутом.

Обладнання цього заводу ще кілька років тому порізали й здали на металобрухт, щоб роздати багатомільйонні борги iз зарплат перед робітниками.

У тому ж суді ще в 2015 році ви­знано банкрутом суднозавод «Океан», нині єдиний власник цього ТОВ — підприємець Василь Капацина.

За даними бухгалтерського звіту суднобудівного заводу, загальний розмір кредиторської заборгованості становить майже 830 мільйонів гривень, що підтверджується наданими заводом переліком кредиторів.

Колись легендарний Миколаївський суднобудівний завод імені 61 Комунара ДК «Укроборонпром», на якому раніше будували красені-суховантажі, баржі, ракетні крейсери та навіть підводні човни, зараз у жахливому стані. Його величезну територію тепер порівнюють із зоною відчуження в Чорнобилі, де все розкрадено, розбито та зруйновано.

Попри все, в новинах регулярно можна знайти інформацію про те, що на цьому суднозаводі проводять ремонтні роботи, така собі імітація бурхливої діяльності на руїнах флагмана суднобудування цілої країни.

А насправдi всі три суднозаводи в Миколаєві або вже офіційно визнано банкрутами, або справа ще на стадії розгляду. Зберегти життєздатність удалося лише Херсонському суднобудівному заводу, куди було влито величезну кількість коштів та який став єдиною віддушиною у страшному переліку руйнувань у цілому по Україні.

Розруха без війни...

Чим «прославилося» українське суднобудування за останні 10 років, так це гучними скандалами та безперспективними судовими розглядами.

Наймасштабнішi злочини вiдбувалися на миколаївському суднозаводі «Океан», де після кількох років безроздільного владарювання Миколи Романчука не залишилося каменя на камені.

І якщо саме підприємство почало нагадувати руїни після бомбардування, то водночас під Миколаєвом виросло ціле містечко з елітних особняків, з’єднаних підземними ходами на «чесно вкрадені» в народу гроші.

«Свого часу мої заяви про те, що «Океан» збираються вкрасти, послужили причиною для відправки мене на півроку до СІЗО, — розповідає колишній віцепрезидент компанії Wadan Yards AS та акціонер ПАТ НСЗ «Океан» Анна Еткіна.

— Моя участь у судах у США та Нідерландах як свідка шахрайських дій iз боку осіб, які потім стали стверджувати, що саме вони є законними акціонерами заводу, послужили причиною, що на мене було скоєно ­збройний замах. Історія «Океану» кардинально змінила моє життя, але, як показує дійснiсть, також i життя тисяч працівників заводу та жителів Миколаєва».

Нагадаємо, що миколаївський суднобудівний завод «Океан» займає одну з найбільших територій та оснащений одним iз кращих сухих доків у Європі. Він цілком міг скласти конкуренцію румунським верфям, які, попри всi крики про кризу в суднобудуванні, досить успішно працюють. Були часи, коли в Україні будували важкі авіаносні крейсери, та зараз у світі залишилася лише одна країна, де будують техніку подібного класу, — США.

Темна конячка

Про відродження суднобудування в Україні говорять винятково під вибори, але козирною картою у боротьбі за владу ці жалюгідні руїни колиш­ньої величі так i не стали.

Причина банальна: суднобудівні заводи, що перебувають у приватній або ж у державній власності, неможливо відродити силами депутатів місцевих рад.

«У Миколаєві три суднобудівні заводи, — каже депутат Миколаївської обласної ради Максим Невінчаний. — Один iз них — суднозавод «Океан», який на даний момент є приватною власністю, власник цього заводу через певні схеми є бізнес-партнером Новинського, й ця людина від Зе-команди. Другий завод — «ЧСЗ», який належав Новинському, та він його поховав. І третій завод — «Укроборон­прому», а саме — «Завод імені 61 комунара». Це єдиний завод, який перебуває у державній власності. З цього висновок: не маючи в себе у власності будь-який об’єкт, розвивати його досить важко».

І дiйсно: упродовж 29 років незалежності України на кожних виборах кандидати в депутати місцевих рад нам розповідають, що треба відроджувати суднобудування. А в результатi все закінчується крадіжкою з бюджету та фіктивним або фактичним банкрутством. Отже, передача суднозаводів до чиєїсь власності — справа надзвичайно небезпечна, як би того не хотіли деякі політики.

Тим більше що сучасне суднобудування — процес настільки дорогий, що явно ніяк не зможе розвиватися без допомоги з боку держави. А ще, на думку деяких експертів, для відродження миколаївського суднобудування необхідно повернути в дію закон про вільні економічні зони. Проте як це зробити не на словах, а в реальності, ніхто відповіді так i не дав.