Чи розсмокчеться?!

Президент, парламент, уряд та зовнішньо­політичне відомство тривалий час годують суспільство обіцянками якогось «надтаємного» плану повернення тимчасово окупованих Росією територій Донбасу і Криму для встановлення очікуваного нацією миру на українській землі.

Завдяки твердій позиції свідомих громадян раніше вдалося зупинити капітулянтські «проєкти» цілком випадкових у великій українській політиці відомих одіозних персонажів.

Зберегти підтримку міжнародної проукраїнської коаліції, що дошкульно тисне на російського агресора в інтересах відновлення суверенітету і територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах.

З обранням президентом США послідовного друга України Джо Байдена є всі підстави стверджувати, що наша країна не лише залишиться в орбіті геополітичних інтересів Вашингтона, а й отримає статус пріоритетного військово­політичного союзника США.

Що надасть нового дихання дво­сторонньому стратегічному партнерству в оборонно­безпековій, торговельно­економічній iфінансово­енергетичній сферах. І перші публічні заяви Джо Байдена щодо України виглядають досить обнадійливо.

Проте, як відомо, міждержавні стосунки є дорогою із двостороннім рухом. Який має свої правила, зобов’язання, взаємовигідний інтерес та надійність партнерів. Чи спроможна чинна влада до таких стосунків?

Попередні прорахунки В. Зеленського в українсько­американських стосунках, згортання антикорупційної і судової реформ, що призвело до конституційної кризи, відсутність збалансованої стратегії розбудови оборонно­безпекового сектору, брутальне посилення нищівного впливу на країну досить непатріотичних олігархічних кланів iнеспроможність організувати системне подолання пандемії, що загрожує вимиранню нації, спонукають до негативної відповіді.

Спроби перфекціоністів­лібертаріанців оголошувати про проривні дорожні карти не витримують критики через їх облудну інтерпретацію функціонерами офісу президента (ОП). Характерним прикладом подібного невігластва може слугувати нещодавній спіч для преси заступника керівника ОП Тимошенка.

Обговорюючи проблеми мирного врегулювання на Донбасі й у Криму, чиновник переконував, що план дій таки є, але його недоречно завчасно оголошувати, щоб не зашкодити Україні. Але завершив убивчо сакраментальним.

Заявивши, що «все якось розсмокчеться». Якщо зазначене є стрижнем стратегії глави держави, то суспільство навіть не підозрює, як за кількiстю дно вже пробито і в яку прірву скочується некерована Барбадос країна.

Тому Банкова має останній шанс позбутися подібних комедійних із досить неприємним душком «жартів» і публічно запропонувати стратегію подолання загрозливої кризи, що сприйме і громада, і досить професійна та небайдужа до України адміністрація Джо Байдена.

Повинні бути вжиті адміністративно­правові заходи до таких антиукраїнських політсил, як ОПЗЖ, що свідомо підривають наші відносини із США та конституційний курс України на членство в ЄС і НАТО.

Якщо ж подібне є непосильним для Зе­команди, то вона повинна мирно відійти на манівці, не доводячи країну до хаосу революційної ситуації і можливого чергового московського геноциду. Бо само по собі нічого не розсмокчеться.