По «зеленим» подзвін: Україні передрікають тотальне перезавантаження влади

Міжнародні експерти передрікають Україні тотальне перезавантаження влади після 20 квітня наступного року.

Чому дзвінок заведено саме на цю дату — це тема подальшого аналізу долі провладної «елiти».

А зараз цілком очевидно, що спочатку час, який захопив подорожі нетрями українського парламентаризму, може передчасно обірватись у народних депутатів.

Які б діаметрально протилежні позиції не висловлювала розірвана на шматки провладна фракція, дуже скоро стрілки годинника можуть відбити північ, і тоді нардепівська карета перетвориться на гарбуза.

А далі цей оціночний український овоч, вочевидь, може докотитись і до офісу президента. Але в перезавантаженні парламенту не втрачає актуальності загроза того, що гіпотетично в оновленому складі ВР — міна вже не уповільненої, а прискореної дії, ОПЗЖ зможе не те що  підірвати сподівання на подальші притомні реформи, а й повністю поміняти стратегічний курс держави.

Утім за нинішніх мешканців печерських пагорбів наявність такого курсу — це певним чином умовність. Бо немає там місця для справжніх українських державників. Та й перспектив у тих, хто може реалізовувати проукраїнський вектор розвитку, також немає.

Шлях для ключових посад там наразі відкрито лише для вихідців із надр «95 кварталу» та любителів «русского міра».

А про те, що проросійські сили готуються дуже серйозно відбивати втрачені позиції, аж до каменя на камені, свідчить готовність кума Путіна Віктора Медведчука особисто (!) йти в президенти України.

Фактор безсилля — українські ЗМІ

Зеленський давно розчарував російськоорієнтований опозиційний табір. І не тим, що виявився латентним бандерівцем (якби ж то), а тому, що так і не зумів стати справжнім «месією» — Голобородьком, аби нація заворожено ковтала все, що він їй посилає. Через свої, зрозуміло, ЗМІ.

Бо, нагадаємо, «заслуга» ЗЕвлади в такому важливому сегменті, як свобода слова, що вона зробила чіткий відсів своїх і несвоїх ЗМІ, демонструючи це фільтрами запрошення на підсумкову пресконференцію президента. Ті, хто був допущений до того дійства, водночас отримали завуальовану вказівку благоговійно прилаштовуватись у чергу для процесу вилизування.

Ця тема не погасне, доки президентом України буде Володимир Зеленський. Бо, власне, наш гарант свободи слова й преси на це єдине наразі завоювання демократії, що з усіх сил відстоює позиції держави, не раз у різні способи намагався начепити намордник.

І при цьому ні він сам, ні його оточення не здатні оцінити власний образ в очах закордонних інвесторів у спробі заставити низько кланятись владі віднині й прісно, й на віки вічні усіх «сторожових псів» демократії, котрі намагаються догукатись до сумління наділених владою персон, аби вони якщо не відсунули, то хоча б підігнали інтереси особисті до державних потреб.

Когнітивний дисонанс

Імовірно, саме тому Володимир Зеленський підганяє свою гіпотетичну дотермінову відставку до неспроможності припинити війну на Донбасі. Так він заявив у інтерв’ю ВВС. Мовляв, готовий покинути пост президента, якщо не досягне миру на Донбасі.

Але водночас Зеленський упевнений, що зможе добитися миру на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Такий різнобій у висловлюваннях мають оцінювати спеціально навчені фахівці.

А ми лише нагадаємо, що президент Зеленський якось намагався переконувати співвітчизників, що з Путіним можна досягти мирної угоди про повернення всіх територій, включно з Кримом.

«Я вірю в це, в іншому випадку я би не йшов у президенти. Це дуже складно, нам потрібна допомога всього світу»,  — сказав Володимир Зеленський і додав, що «не чіпляється за рейтинги і владу» і не буде вдруге висуватись у президенти, якщо йому не вдасться досягти миру.

«Якщо я не зможу закінчити війну, значить, потрібно, щоб прийшла інша людина, яка спроможна закінчити цю трагічну історію між нашими країнами», — сказав глава держави.

У цьому розрізі президент Володимир Зеленський вбачає перспективу в повноцінному членстві України в Північноатлантичному альянсі.

«Зараз у нас війна, зараз у нас ненависть, зараз українці не хочуть спілкуватися з росіянами, тому — НАТО. Якщо хтось каже, що це фантастика, — ну, побачимо. Чесно кажучи, ми сьогодні вже стали партнерами НАТО з розширеними можливостями. Ми йдемо до НАТО», — заявив Володимир Зеленський в інтерв’ю для британської програми BBC HARDtalk.

За його словами, Сполучені Штати і країни ЄС мають підтримувати Україну, якщо не хочуть її втратити, а членство в НАТО — це дуже важливий сигнал Російській Федерації, це найважливіша підтримка.

На зауваження, що один європейський високопосадовець назвав думки про членство України в НАТО фантазіями, Володимир Зеленський відповів, що і «війна між Україною і Росією — це теж була фантастика, ніхто в це не вірив».

Також у коментарях президент України заявляв, що неодноразово говорив президенту РФ Володимиру Путіну про неможливість внесення до Конституції змін, які вимагає Кремль, щодо особливого статусу Донбасу. А опитування довкола цього питання, ініційоване Зеленським на місцевих виборах? Це що було? Розлад внутрішнього зору?

Янукович — не зрадник?

Красиві заяви, чи не так? Дехто, можливо, навіть зміг би вже вкотре повірити Володимиру Зеленському. Якби не свіже розігруване мракобісся довкола звільнення-незвільнення суддів Конституційного Суду. В чому проглядається розписаний, відпрацьований, заїжджений (дається взнаки криза креативу) сценарій Кремля.

Аж тут і черговий сигнал: 16 листопада Київський апеляційний суд скасував заочний арешт експрезидента Віктора Януковича за однією зі справ проти нього, частково задовольнивши клопотання його захисту.

Рішення з цього приводу Печерський суд прийняв 12 травня. До цього, 4 травня, Печерський суд ухвалив рішення про заочний арешт Януковича щодо справи про узурпацію влади. Адвокат експрезидента-втікача Віталій Сердюк заявляв, що рішення суду «засноване на сфабрикованих прокуратурою матеріалах і є незаконним».

Експрезидента Віктора Януковича звинувачують в узурпації влади шляхом тиску на Конституційний Суд, який у 2010 році визнав неконституційною реформу Основного закону від 2004 року — вона обмежувала повноваження президента та робила Україну парламентсько-президентською республікою.

Окрім того, 24 січня 2019 року Оболонський районний суд Києва визнав Януковича винним у дер­жавній зраді і пособництві у плануванні, підготовці, розв’язуванні й веденні агресивної війни і засудив його до 13 років позбавлення волі заочно.

Водночас суд визнав колишнього президента невинним у пособництві в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України. Прокуратура просила засудити Януковича до 15 років позбавлення волі.

Нагадаємо, Віктор Янукович виїхав з України в лютому 2014 року після розстрілів на Майдані. Наразі він переховується в Росії.

Їхали ми, їхали

А тому в риторичному питанні — чи здатна Україна у покаранні президента-зрадника довести справу до кінця, — шальки терезів опускаються донизу в бік нездатності-небажання, а ймовірно, і запланованого відмивання всіх гріхів біглого ставленика Кремля.

І справа тут не лише в катастрофічній (вибачте за французьку) «без’яйцевості» щодо питань окупації України, а можливо, певних домовленостях найближ­чого оточення Зеленського, котрому він, завдяки своїй політичній короткозорості, сприяє виконувати ці домовленості.

Вочевидь Володимиру Зеленському глибоко начхати на довіру міжнародного просунутого співтовариства. З цієї та з інших багатьох причин апогей його політичного життя, за Божим промислом, збіглися і з його фіналом. Тут і сьогодні.

Він, звісно, торгуватиметься, як зможе, за виживання, водночас «впарюючи» співвітчизникам думку про необхідність дотримання законності та неприйнятного виходу за рамки правового поля.

Міжнародному співтовариству щодо тонкощів українського процесу та різних правових заморочок вже глибоко фіолетово. Усі розуміють, що все, що відбулось і відбувається в Україні, — поза правовим полем, котре покидають усі без винятку.

І процес може бути введено в певні рамки лише домовленостями, що їх необхідно дотримуватись, — вони в таких муках вимушені народжуватись і, тим більше, досягнуті на краю безодні.

А подібні пафосні заяви, як в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, президента України, очевидно, звучать тому, що Зеленському не личить відкрито брати участь у зриві визволення України. Європа та Штати зримо й незримо слідкують за хаотичними до- та відцентровими рухами президента України.

І, здається, зливається все: Майдан, Революція, країна, демократія, свобода на милість переможених у 2013 році. А за тим — на чию милість? Чи, може, вже на поклон? У Кремль?

Водночас міжнародне співтовариство не перестає хотіти, щоб у центрі Європи за будь-яких умов, але якомога швидше все «розсмокталось». І щоб ця Україна — цеглина в архітектурі європейської безпеки — перестала загрозливо зависати у перспективі «випадкового» падіння на загальнодемократичну голову.

Кирзові чоботи російської величі

Бо що таке Росія? У принципі, довго розбиратись не потрібно, адже є Жириновський, гучномовець Кремля, котрий публічно заперечує всілякі дурниці та з переконливим самовдоволенням поважно протягом десятиліть агресує: зрадники мають бути знищені, завжди й кругом.

Страшна країна, в котрій народ єдиний із владою, якою б вона не була, — аби лише в чоботях. Без чобіт, бач, немає порядку, немає величі. Одна демократія — тобто безлад.

Чоботи гріють душу. Разом із денатуратом та гальмівною рідиною. Поповажав себе, поповажав друга, око на п’яту точку натягнув, увесь світ останніми словами обматюкав, уранці зіньки ледве розчепірив після вчорашнього...

«Нюрко, ми Україну ще кошмаримо?» Дружина: «Так». — «А Білорусь розгойдуємо?» — «Наче, розгойдуємо». — «Нюр, а в Азербайджані ще напруга?» — «Да». — «Чорт, чому ж мені так погано?».

Велика країна!

У ній людське життя ніколи не було, не буде і не є самоцінністю. І не має значення — одне життя чи помножене на мільйони. Так само як не має значення — за царя, вождя, генсека чи президента. Така країна.

І нас туди штовхають старі-нові поводирі, котрі не в силу свого віку, — бо серед них чимало й молодих політиків, — а винятково через неспроможність побачити дрімучу, непролазну совкову ментальність, що постійно знаходить шляхи самореанімації у продовженні серйозної, напівпідпільної російської пропаганди.. Поводирі, котрі, на жаль, мають свій особливий вхід і вихід на Банкову.