Ми ще певний час бавитимемося якимись несподіваними заявами, цифрами, відсотками, аж доки не будуть оголошені результати другого туру виборів мерів, але вже є декілька чітких виборчих штрихів, котрі через суєту-суєт перегонів пройшли дещо повз очi.
Один із головних — у розпал виборчої кампанії в проросійській ОПЗЖ стався розкол. Не всі в партії зраділи чутці, що Віктор Медведчук, поводир прокремлівського шабашу на українських теренах, надумав стати президентом України.
І друга новина, яку можна назвати гарною: чималу просунуту частину електорату не можуть не радувати політтехнологи президента. Бо якби не ці «геніальні» п’ять запитань, то, можливо, регіональні емісари Володимира Зеленського мали б на два-три відсотки більше. І тепер соцмережі радять гаранту в невикористані бланки загортати бамбук і палити його у вільний від перегляду відосиків час.
Загальні ж результати не розчарували. «Європейська солідарність» у багатьох містах отримала більше, ніж «Слуги», навіть більше, ніж очікувалось, але менше, ніж хотілося б оптимістам. ОПЗЖ та її бек-вокал узяли менше, ніж очікували песимісти. Пальчевський так і не наздогнав Трампа.
Загадкою залишаються хіба що горлопани, котрі голосували за віртуального Шарія, але це був пік його слави — більше він не набере.
Однак є причини для стурбованості — це зовнішнє управління та ймовірний повзучий сепаратизм усіх без винятку регіонів. І це може стати ключовим для всього медіапростору України.
Водночас посилення впливу складових гравців — регіонів — iще раз демонструє певний занепад центральної влади. І не лише в нас. Влада в усьому світі переживає серйозну кризу. А що вже говорити про Україну?
Регіони стали такими собі маленькими державами в державі й отримали нові можливості. Варто зазначити, що всі ці «дрібні гравці» дуже відрізняються одне від одного, проте з’явилось дещо спільне, що формує нові реалії: щоб бути почутим, уже не має значення розмір регіону; приналежність до певного високопосадовця в Києві; провідна галузь економіки регіону; історія та традиції.
Основне — це поява нового типу влади, такої собі «мікровлади», яку прийнято називати регіональною елітою і в котрої ще декілька років тому було не так багато значних шансів на успіх. Вочевидь у наші дні фактори, що впливатимуть на зміни в суспільстві, з часом усе менше будуть пов’язані з суперництвом між супергравцями, швидше, ці фактори залежатимуть від звеличення тих, хто володіє мікровладою, і від їх здатності кинути виклик супергравцям.
З іншого боку, криза у владі великих гравців не свідчить про те, що суперсильні вимирають. У світовому вимірі впливові уряди, чисельнi армії, великий бізнес та престижні університети зіштовхнулись із небаченими обмеженнями, але свого значення не втратили, а їхнi дії та рішення, як і раніше, матимуть вагу. Але не таку, як раніше. І не в тій мірі, в якій їм хотілося б. І вже точно не так, як вони очікують.
Може видатись, що втрата сильними попередньої влади — суцільне благо (адже влада розбещує — чи не так?), однак їх ослаблення може спровокувати нестабільність, безпорядки та нездатність вирішувати складні, глобальні завдання.
На наших очах відбувається встановлення нового порядку, іншого ведення гри в негласних владних правилах.
І ще раз — статистика
Отже, за попередніми даними, «Європейська Солідарність» «узяла» п’ять областей, «Слуга народу» та «Опозиційна платформа — За життя» — по чотири.
ЄС перша на виборах у Києві, Київській, Львівській, Рівненській та Тернопільській областях.
-
Пропрезидентська «Слуга народу» перемогла в Чернівецькій, Дніпропетровській, Житомирській та Сумській областях.
-
Проросійська ОПЗЖ зібрала найбільшу кількість підтримки у чотирьох областях: Одеській, Миколаївській, Херсонській та Запорізькій.
-
ВО «Батьківщина» одержала перемогу лише у Кіровоградській області.
-
Нова забавка олігарха Коломойського «За майбутнє» — у Волинській області.
-
І шкода, що «ВО Свобода» — лише в одній, Івано-Франківській, області.
-
В інших регіонах перемогу отримали місцеві політичні проєкти:
-
на Вінниччині — партія «Українська стратегія Гройсмана»;
-
на Закарпатті — партія «Рідне Закарпаття», яку заснував нардеп Василь Петьовка;
-
на Полтавщині — партія «Довіра», створена представниками однойменної депутатської групи у Раді;
-
у Харківській області — «Блок Кернеса — Успішний Харків»;
-
у Хмельницькій області — партія «Команда Симчишина» (мер Хмельницького);
-
у Черкаській області — «ВО Черкащани»;
-
у Чернігівській області — партія «Рідний дім» (партія мера Чернігова Владислава Атрошенка);
-
У Київраду зайдуть здебільшого представники партії «Європейська Солідарність» та «УДАР».
Перші висновки щодо трійки лідерів вказують перспективу росту лише однієї партії. ОПЗЖ, ЄС та «слуги» мають приблизно однакову кількість прихильників і сукупно охопили до 60% електорату.
Для них логічно було б розширювати свою базу, нарощуючи по 3-5%, і водночас не давати різко рости конкурентам.
Паралельно їм усім трьом життєво важливо не допустити появи і зростання третіх сил. Але це теорія, в якій двоє з цього ланцюга — слабкі ланки, а тому в них до практики навряд чи дійде.
Перша — «слуги». Технологи Банкової просто цього не зрозуміють, що й довели ініційованим опитуванням у день виборів.
Друга — ОПЗЖ, як ми вже зазначали, через те, що не всі там вітають прагнення Медведчука мати президентську булаву в Україні, чим і спровокували перманентний внутріпартійний розкол. Але нехай там собі бавляться загостреннями й конкуренцією. Не будемо їм заважати.
Однак «Слуги» за допомогою різних маневрів намагатимуться входити в різні коаліції з переможцями й отримувати керівні посади в радах всіх рівнів. Зрозуміло, що за умови таких тимчасових сателітних об’єднань вони йтимуть на позиціях молодших партнерів, а тому апріорі виглядатимуть слабкішими. І чим не початок кінця СН?
Ліпити з того, що є
Однак розборки у владній верхівці вже почались. Треба ж тримати марку господаря дому. Перше слово невдоволення виборами президент Володимир Зеленський сказав кадровою перестановкою в офісі президента. Він вирішив звільнити з посади першого заступника глави офісу Трофимова.
Назагал президент Зеленський намагається видавати бажане за дійсне. Коментуючи на Facebook, м’яко кажучи, невтішні результати своєї політичної сили на виборах органів місцевого самоврядування, він зробив спробу перевести стрілки на втому народу від тривалих перегонів.
Міфи переможених — жанр невдячний і недовговічний. А левова частка відповідальності за виборчий крах «слуг» — наслідок популізму і самовпевненості (якщо не сказати — пихи) її реального лідера. Саме він добровільно взяв на себе роль топагітатора партії.
Так, у суспільстві відчувається повна апатія, чи не найбільша за останні 10 років. Але є втома і від самого Зеленського. І як від випадкової особи на найвищій державній посаді, і як від популістсько-автократичного режиму, збудованого в результаті його урядування. Учорашній актор розважального жанру сам особисто створив ситуацію, в якій схожі настрої культивувалися і всіляко заохочувалися.
Саме Зеленський зруйнував не тільки інституційну конструкцію влади, з її розподілом повноважень і відповідальності, а й невтомно насаджував думку, що саме він — реальний Голобородько — і є тим месією для українців. А всілякі містечкові «разбойніки» — хлопчики для побиття, пішаки на великій президентській шахівниці.
Тепер і цих — лояльних до Зеленського, здатних задля посад і пов’язаних з ними можливостей збагачення, «разбойніков», — значно поменшає. Через те, що «Слуга народу» не спромоглася обійняти мерські посади в жодному з обласних центрів, не змогла забезпечити собі більшість у жодній обласній раді, з «мономонстра» вона в одну мить перетворилася на сіру політичну силу, якій доведеться або домовлятися з більш потужними регіональними гравцями, або нидіти у меншості, скочуючись у нікуди.
А чи можлива коаліція «слуг» з ОПЗЖ? Перша реакція лідерів останньої (Льовочкіна та Шуфрича) вказує на те, що якщо і можлива, то лише для того, аби «добити» Зеленського. Ближче — зручніше. Головною метою такого можливого сценарію є повернення у владу та ймовірна реінтеграція Донбасу на умовах окупанта.
Харизма кишенькових не зацвіла
Ще одним підсумком цих перегонів став провал склепаних нашвидкуруч олігархічних проєктів, особливо «замайбахів» Коломойського. Відомо, що режим Зеленського тримався на грошах Коломойського, Фірташа, Ахметова і Пінчука, і тепер він втратив останніх союзників, а його «слуги» — можливість маневру на регіональних полях політичних баталій.
Вони дійсно не мають з ким об’єднуватися, окрім відверто проросійської ОПЗЖ. Але, з одного боку, такі альянси тільки підтвердять капітулянтські, антиукраїнські мотиви пропрезидентської сили, хоч як би вони це маскували, з іншого — не варто думати, що на південному сході Медведчук «со товаріщі» погодяться на роль молодших партнерів «зелених».
Можливо, Зеленський спробує рятувати ситуацію звичним для нього способом. На фракцію у ВР йому годі розраховувати, та й результати місцевих виборів дають зрозуміти, що парламентська конфігурація не надто адекватна до реалій.
Розігнати нардепів і затіяти нові парламентські вибори після нищівного краху на місцевих? Цікаве питання, що постійно маячить у політичному тренді, але після результатів місцевих виборів уже можливі варіанти.
Ймовірно, Володимир Зеленський «відірветься» на уряді, частково або й повністю «оновивши» його? Але попереду зима, а в санях: державна скарбниця, в якій свище вітер; захмарні тарифи, непрогнозована інфляція.
І — коронавірус, боротися з яким нічим і вже фактично нікому: грошей катма, бо розікрали на «великому будівництві», медики працюють на межі можливостей. А показники захворюваності загрозливо повзуть угору...
Тому який вихід у Зеленського? Там, де вхід. Але до того моменту він, можливо, вдасться до затягування гайок, вичавлювання покірності, репресій та авторитаризму. Такий шлях у сучасній Україні може призвести до відомої для нас кінцевої зупинки: ЗЕенд.
І це на тлі того, що це перші вибори в Україні за всю незалежну історію, що не дають змоги масово випустити пару в суспільстві. Це по-перше. А по-друге, на горизонті може замаячити загроза автономізації та капсулювання певних регіонів.
І головне завдання для нас як для держави — щоб не збився компас і не почався кулуарний сепаратистський рух, особливо в маніпулятивному затуманенні приєднання до імперського тіла Росії.
