Американська екранізація Brave New World (2020) Олдоса Гакслі тільки потвердила, що сьогодні емоційна реальність не менш важлива, ніж реальність фізична.
Світ переживань набуває ознак Ельдорадо, омріяного раю, а емоції є і товаром, і новою формою розрахунку.
Переживання емоцій стає тим єдиним і неповторним, що вирізняє кожного з натовпу. У майбутньому можна навчитися керувати біохімією тіла, створюючи відчуття насолоди, спокою, затишку.
Можна купити ту дійсність, яку хочеш. Картинку бажаної реальності можна замовити, й не має значення, що цей симулякр — лише замінник того, що могло б бути.
Мозок прекрасно «харчується» і таким товаром, який стає в епіцентрі великих неоімперських монополій. Майбутнє репрезентує монополію на біохімію емоцій.
І саме про це новий роман Ніколаса Дімітрова «Дилер реальності» (Х.: Фабула, 2020). Людина в майбутньому може обрати реальність, яку вона хоче: бути твариною чи богом.
«Ось твій бріф: полювання на алігаторів в амазонській сельві, потім кривава сутичка з тубільцями, потім без паузи — втілення в ацтекського бога Кетцалькоатля, політ крізь три світи. І заключний акорд: вечірка в потойбічному світі за участю покійних диктаторів, зазначених у списку. Усе правильно?».
«Дилером реальності» автор долучився до тих творців світової літератури, які ставлять запитання про сутність людини й свободи. Що ж визначає людину в майбутньому? У будь-якому разі ренесансна теза про людину як вінець творіння чи антична думка Протагора про людину як мірило всіх речей зникає.
Ніколас Дімітров ставить запитання про те, чи можна вважати людиною того, хто живе в штучних реальностях, якщо царина емоційного набуває ознак товару, який жорстко контролюють на новому ринку, як сьогодні контролюють алмази чи наркотики на дорогах і в картелях Африки й Мексики.
«Дилер реальності» — про те, що в майбутньому можна купити будь-яку реальність, від сексу до релігії. У творі перемішано християнство і буддизм, технологічно-раціональне й містичне; нова філософія переінакшує традиційні уявлення про етику й естетику, бо ж в основі «фізики майбутнього», перефразовуючи Мічіо Кайку, — симкулякр.
Маємо цілковиту гібридизацію, коли людина може замовити собі розмову зі священником будь-якої конфесії, а може купити бажану картинку сексуального екстазу з акторкою, яка стала планетарним культовим символом тілесної привабливості.
«Ми оцифровуємо актрису і запускаємо цей симулякр до басейну з хтивим мільйонером. Вони там плавають, а потім вона робить із ним те, чого насправді ніколи не погодилася б робити за будь-які грубі гроші».
Акторка погоджується, щоб із неї створили масово клонований симулякр задоволення, яким насолоджуватимуться мільйони. Частина тебе стає шматком плоті, а симулякр виконує функцію повії; реальна людина перетворює свою проєкцію на масовий товар. В Олдоса Гакслі йдеться про те, що людина в майбутньому не може мати власного простору. Ніколас Дімітров створив роман, який розвиває думки англійського класика антиутопії.
Не аналізуватиму «Дилера реальності» у парадигмі кіберпанкового роману, бо, попри те, — це й філософський роман. Що лишається від людини з розвитком нових технологій? Чи здобуває вона справжню свободу? Чи ті технології зовсім не запрограмовані на людську волю до свободи? Й еволюція світу відбуватиметься в напрямку дееволюції людини? Людина складна в управлінні, а її копія?
«Людьми керувати набагато складніше, вони раз у раз згадують про закони, права і так далі... Ми працюємо над новим етапом еволюції, і нові закони для нього теж створюємо ми».
Ніколас Дімітров показує історію гібридного світу, у якому діє принцип «життя — це гра». Тільки от є 1% тих, хто грає — як тисячі років, так і тепер, у майбутньому, — в екзистенційній площині, а 99% погоджуються бути інструментом політики й власних бажань. Ти отримуєш здатність жити чудовою реальністю чужих образів й діставати насолоду від симулякрів — і натомість втрачаєш суб’єктність, перетворюєшся на залежну частинку в екосистемі «дилера реальності».
Можливо, Ніколас Дімітров написав роман, у якому йдеться про майбутнє, де людиною (за Аристотелем) може назвати себе хіба той 1% на планеті.
Можливо також, що саме так написав би «Дилера реальності» Джонатан Свіфт, якби жив сьогодні. Карколомно цікавий, динамічно-напружений твір із багатьма інтригами та фантастичними пейзажами інокультурної реальності Сінгапуру (хоча в топографію твору вписано і Київ). Але основна цінність твору в тому, що він містить загадку — запитання, на яке немає однозначної відповіді.
Чи здатне людство жити в реальності, коли емоції можна купити? Чи не проходимо ми тоді через новий неоколоніальний період рабства? І навіщо людині знати, як влаштовано світ?
Хіба не достатньо, як у «Матриці», прийняти пігулку, викликати в молитовній кабінці потрібну реальність, замовити бажану картинку й вимкнутися зі світу, який до чогось зобов’язує?
І чому в країні тотального блага, гіпертрофованих можливостей насолод існує небезпека для життя кількох головних героїв роману? Чому вони, як у часи диктаторів, змушені тікати?
Герої, які протистоять утопії щастя майбутнього, таки не задовольняються не-знанням, але чи стають вони щасливими від того? І чи щасливі ті «фахівці», які стали богами нового часу?
Або така ось цікавинка: «Можливо, сам процес творення світу й залежить від волі богів, але роблять це вони не самі, а за допомогою відповідних фахівців». Христос, Магомет, Будда — також «дилери реальності»?
Воля до влади й воля до свободи — біном, який визначає напругу в центрі реальностей, які сконструював Ніколас Дімітров, щоб тепер українським перекладом свого роману, який уже став світовим бестселером, збудити думки в української читацької спільноти.
