Для внутрішнього вжитку: якого удару завдали українському цукроварінню пандемія і Росія

У нашій державі стартував черговий сезон цукроваріння.

 

 

Він, як і попередні, відбувається за доволі песимістичним сценарієм: ринки падають, наш експорт — також.

 

 

Плюс — галузь суттєво постраждала від пандемії коронавірусу.

 

Втім неприємних сюрпризів для споживачів усередині України, скоріше за все, не перед­бачається. Внутрішні ціни на солодкий продукт, ймовірно, зростати не будуть. За винятком короткого сплеску.

До кінця минулого тижня в Україні приступили до переробки цукрових буряків перших три заводи. Так, 5 верес­ня почав працювати «Радехівський цукор» (Львівська область), через п’ять днів став до роботи «Цукорагропром», філія ПП «Яреськівський цукровий завод» (Полтавська область), а ще через два дні — «Червонський цукровик» (Житомирська область).

 

«Радехівський цукор» першим в Україні розпочав сезон переробки цукросировини 2020 року на Радехівському підрозділі. Всі підготовчі та ремонтні процеси завершені.

 

Перший цукровий буряк доставили на територію бурякопункту», — повідомили в асоціації Укрцукор.

 

За останніми підрахунками, вже за перші тижні сезону цукроваріння в Україні виробили 7,95 тис. тонн цукру, для цього, за даними асоціації Укрцукор, переробили 80,9 тис. тонн цукрових буряків.

Усього ж у нинішньому сезоні в нашій державі мають працювати 33 цукрові заводи —   таким чином, за рівнем виробництва ми залишаємося на рівні минулого року.

 

Всього ж, за підрахунками профільної асоціації, які вона оприлюднила ще перед початком сезону, у 2020/2021 маркетинговому році виробництво цукру, ймовірно, становитиме 1,2-1,3 млн тонн. Це на 15% менше, ніж у минулому році.

 

Причиною тому, на думку галузевих експертів, стала аномальна погода в Україні. Зокрема, посуха в більшості регіонів України, через яку на полях утворилася ґрунтова кірка, що ускладнює процес збирання врожаю.

 

А керівник сировинного підрозділу Новомиргородського цукрового заводу в Кіровоградській області Віктор Ніколюк стверджував у ЗМІ: через пилові бурі його підприємство було змушене пересіяти майже половину посівних площ.

 

Відтак сезон цукроваріння у 2020 році стартував зі значним запізненням. 

Але виробити — ще не означає продати. За підрахунками тих же галузевих експертів, поставки українського цукру на експорт знизилися практично вдвічі.

 

Так, на загал експорт цукру за період із початку січня по кінець серпня склав трохи більше 81 тисячі тонн. Це суттєво менше, ніж ми мали торік. За підрахунками експертів, падіння обсягів експорту за один рік становило 2,6 раза!

 

Торік поставки цукру становили 103,7 тис. тонн, а в 2018 році — цілих 413,5 тис. тонн. При цьому експорт цукру за вісім місяців 2020 року приніс нам 30,5 млн доларів. 

 

Проблем, які заважають розвитку вітчизняного цукроваріння, багато. З одного боку, селяни все менше і менше вирощують на своїх полях цукрових коренів.

 

Як заявляють в асоціації Укрцукор, у нинішньому році аграрії зайняли під цю культуру 209 тис. гектарів. Найбільше посіяно у Вінницькій, Полтавській, Хмельницькій та Київській областях. Але це, знову ж таки, на 5% менше, ніж у минулому році.

 

Утім, на думку фахівців, попри очевидне зменшення обсягів виробництва потреби внутрішнього ринку будуть повністю забезпечені. Принаймні у нинішньому році.

 

За підрахунками аналітиків профільної асоціації, з урахуванням перехідних залишків ресурси цукру на період 2020/2021 маркетинговий рік у повному обсязі забезпечать потреби внутрішнього ринку цукром. Тож не буде і передумов для значного зростання цін. 

 

Зрештою, і наші експортні можливості залишаться переважно перспективами. Як відомо, найбільше наші виробники постачають свого солодкого продукту до Туреччини — 5,7 тис. тонн, Лівії — 0,8 тис. тонн, Молдови і Румунії — по 0,6 тис. тонн.

 

Причому ці обсяги постійно зменшуються. Різко і невпинно. Скажімо, в квітні нинішнього року ми продали за кордон 9,1 тис. тонн цукру.

 

Це більш ніж удвічі менше, ніж у попередньому місяці, коли експорт становив 19,6 тис. тонн.

 

«Навесні ми спостерігали деяке пожвавлення на Лондонській біржі. Як наслідок, попит на український цукор зріс, і виробники змогли поставити на зовнішні ринки близько 20 тис. тонн цукру в ті країни, куди ми експортували раніше. До них належить Лівія, куди ми продали 7 тис. тонн, Туреччина (4,8 тис. тонн), а також Палестина із показником 3,7 тис. тонн», — пояснив аналітик асоціації Укрцукор Назар Михайловин.

Українські цукровари, та й не тільки українські, суттєво постраждали через пандемію коронавірусу. Карантин, а також зміна курсу валют створили несприятливі умови для українських виробників — і виробники суттєво втратили ринки збуту. 

 

Усього ж за вісім місяців поточного маркетингового року українські виробники експортували 76,4 тис. тонн цукру, що майже в 4 рази менше, ніж за аналогічний період минулого року.

 

Аналітики стверджують: такий провал цілком закономірний. Адже із певного моменту ми почали відчутно програвати торговельну війну нашим конкурентам. Переважно росіянам.

 

І саме російський цукор зайняв більшість «наших» ринків. На їхню думку, внутрішнє перевиробництво у Російській Федерації, а також зручна логістика в країни Середньої Азії роблять його більш вигідним експортним продуктом, ніж, скажімо, український. Хоча попит, зокрема на азійських ринках, залишається стабільним.

 

«Тому, наприклад, Узбекистан скасував мито на доставку цукру, але ціна українського виробника вища, ніж російського. І саме через витрати на транспортування», — ствер­джує Михайловин.