Мейсаа Джордж Хейр, мріючи про фах лікаря ветеринарної медицини, вже рік як навчається на підготовчому відділенні Національного університету біоресурсів і природокористування, де стала кращою студенткою.
Дівчина приїхала з Палестини і вже розмовляє українською фактично вільно.
Та й потрапила вона на навчання до нашого університету, пройшовши шлях, який мало хто долає самостійно: Мейсаа звернулася до Українського державного центру міжнародної освіти, офіційно подала документи до Міністерства освіти і науки, а потім цей пакет уже надіслали до НУБіП.
— Як людині, рідною мовою якої є арабська, вдалося так швидко і гарно заговорити українською?
— По-перше, у нас чудовий вчитель — Надія Завальна. Вона допомогла мені не тільки у вивченні мови, а й адаптуватися в абсолютно нових для мене умовах. Я завжди можу до неї звернутися. По-друге, багато читаю українською: новини, підручник з фізіології сільськогосподарських тварин. Тому зараз написане розумію краще. Спілкуватися трошки важче: поки що не такий великий словниковий запас. Але, звісно, це не йде в жодне порівняння з першими місяцями в Україні, коли не розуміла мови.
— То чому для навчання обрали Україну і НУБіП?
— Моя історія досить романтична. Два роки тому в Палестині познайомилася з українським хлопцем Артуром. Він приїздив ще кілька разів, а я почала розглядати можливість навчання у Києві, де він
живе. Прочитала багато інформації і відгуків про виші вашої країни. Вони були одностайні на рахунок того, що НУБіП дає найкращу освіту з ветеринарної медицини — фаху, про який мрію. Так я опинилася тут на підготовчому відділенні.
— Любите тварин?
— Обожнюю! Вірю, що вони, як і люди, мають душу. А ще — тварини все розуміють, тільки говорити не можуть. Тому хочу їм допомагати.
— Рік — це не так і довго, та все ж. Подобається навчатися саме в цьому університеті?
— Дуже! Я до цього три роки навчалася в Пакистані, і знаєте, в Україні зовсім інша якість освіти. Подобається ваша система і, звісно, викладачі. Вони уважні, завжди пояснять, якщо виникли питання, шукають до кожного підхід. Навіть те, що з березня заняття проходили онлайн, не позначилося на наших успіхах.
— А які враження від України?
— Найяскравіші, адже тут багато що пережила вперше. Ніколи в житті не бачила такої розкішної зелені довкола, стільки лісів. Я дванадцять років прожила в Об’єднаних Арабських Еміратах, потім переїхала до Палестини, а там +20 за Цельсієм — то вже зима. У Київ я приїхала навіть без теплих речей: у мене їх просто не було. І десь у листопаді був період акліматизації.
Зараз усе нормалізувалося. А коли мій хлопець повіз мене взимку в Карпати й на горі Захар Беркут я вперше побачила сніг, то була просто в захваті! А потім iще й спробувала стати на сноуборд і порелаксувала в чанах. Емоцій не передати словами. Дуже подобається Київ. Тут відчувається своя багатовікова історія, навіть легенда.
— Десь ще встигла побувати?
— Так. В Одесі. Там свій характер: вона жива і постійно в русі, на вулицях гамірно. Але море для мене холоднувате, самі розумієте.
— Чим займаєшся у вільний час?
— Читаю — українською і англійською мовами, займаюся йогою, багато гуляю в парках. Можливо, спробую сісти на велосипед. Виявляється, в Україні велосипедні прогулянки дуже популярні.
— Сумуєш за домом?
— Звісно. Через карантин не можу поїхати навідати рідних. А ще чекаю, коли відкриють кордони, щоб забрати свою собаку Альфу: не ризикнула везти її, поки не облаштувалася сама.
Ірина БІЛОУС
