Київське небо та варшавське кохання: життєвий шлях першого польського авіатора Михала Сципіо дель Кампо

Коли ведеш пошуки в архівах України, зокрема, у фондах Українського національного державного архіву кінофотофонодокументів, воістину переконуєшся у багатовіковій шовіністичній політиці спочатку російської, а потім і радянської імперій. Я беру лише частину історії — зорю авіації початку ХХ століття.

 

Тоді не було перших вітчизняних українських чи польських авіаторів, перших видатних національних авіаконструкторів, а лише... «знаменитые русские авиаторы и выдающиеся русские авиаконструкторы».

 

Перші центри авіабудування ніби створювались у Петербурзі або Москві і лише зрідка згадувався Київ.

 

Щоправда, якось в одному імперському часописі оглядач писав: «У Києві блискучу льотну майстерність продемонстрували Кампо Сципіо та Ігор Сікорський, який літав на аероплані власної конструкції. Спражні російські повітряні герої!». 

 

Ще одна газетна інформація тих далеких часів: «Російські авіатори Кампо Сципіо, Тимофій Єфімов, Лев Мацієвич найкращим чином показали себе в маневрах Петербурзького, Київського і Варшавського військових округів». Знову російські авіатори...

 

Тож не дивно, що нинішній шовініст — президент Росії, удмурт Путін веде аналогічну політику, згідно з якою, навіть киянка Анна Ярославна — нібито їхня...

 

Але ж зоря авіації яскраво спалахнула саме в Києві, в Україні — тоді Малоросії — частині Російської імперії. Саме з України пішли і брати Єфімови, і польський авіатор Сципіо дель Кампо, ім’я якого перекрутила імперська преса, інші славні діячі зорі авіації. 

 

Уже в наші часи в українській пресі та документальних стрічках ми віддаємо належне авіатору Леву Мацієвичу, який піднімав у небо молодого вчителя Симона Петлюру, відважним братам Єфімовим, геніальному авіаконструктору Ігорю Сікорському, який у часи громадянської війни змушений був емігрувати за кордон, щоб потім уславити досягнення авіації США.

 

Додамо сюди ще ім’я професора КПІ князя Кудашева, який у 1910 році підняв у київське небо літак власної конструкції з бензиновим двигуном. А чого лише варте ім’я теоретика авіації професора Делоне?

 

Усі ми знаємо сьогодні уславлені імена підприємців і меценатів Терещенків. Є в цій династії ще одна яскрава авіаційна зірка — Федір Терещенко. Він будував неподалік Києва літаки-винищувачі власної конструкції, які відмінно показали себе на фронтах Першої світової війни.

 

На одному зі старовинних кладовищ Києва — Лук’янівському — є могила знаменитого льотчика-аса Євграфа Крутеня, котрий збив у роки Першої світової 17 ворожих літаків. Він загинув під час повернення з бойового завдання в 1917 році.

 

Походив iз козацького роду. Авіатор написав посібник «Теорія повітряного бою»», яким користувалися льотчики багатьох країн до початку Другої світової війни.

 

Поруч розташована могила ще одного видатного авіатора — автора знаменитої «Мертвої петлі» Петра Нестерова. Він загинув у небі  Галичини, виконавши перший у світі повітряний таран.

 

А наш уславлений земляк Сергій Корольов... Він отримав вищу освіту в Києві, й саме тут у нього зародилися перші мрії про підкорення космічного простору за допомогою могутніх ракет...

 

І нарешті Сципіо дель Кампо. Його доля була нерозривно пов’язана з Києвом, Україною. Та зараз про цього крилатого сина Польщі й України мало хто знає...

 

А за ним така незвичайна і багатюща біографія. Тож нехай цей матеріал стане крихітною цеглинкою в зміцненні дружби України та Польщі, адже в нас було так багато спільного і трагічного у минулі сиві епохи.

Я вже згадував, що Євгенія Корольова була з сім’ї перших вітчизняних авіаторів братів Єфімових. Працюючи над книгами про історію авіації, вона у журналі «Вісник повітроплавання» за 1910 рік уперше поруч з іменами Єфімових прочитала ім’я Сципіо дель Кампо.

 

У репортажі повідомлялось: «...Спільний політ Михайла Єфімова і Сципіо дель Кампо відбувся на аеродромі товариства повітроплавання. Вони разом влаштували для десятків тисяч глядачів видовищну феєрію в небі на літаках «Анріо» та «Блеріо».

 

У 1981-му письменниця розшукала у Варшаві польського авіатора і подарувала йому свою книгу «Суперники орлів» — про зародження авіації на початку двадцятого століття. Видання широко розійшлося в Союзі та багатьох країнах світу.

 

Незабаром із Польщі прийшов схвильований лист.

 

«Дякую за вашу прекрасну книгу! Ви змусили мене знову пережити ті давні події, коли ми, перші авіатори, піднімалися в повітря. То були незабутні роки. Я товаришував iз братами Єфімовими і Левом Мацієвичем. Ми разом брали участь у льотних перегонах у містах імперії, де в нас було безліч пригод. Скільки разів я бачив ваш прекрасний древній Київ iз висоти орлиного польоту. Усе мені було тут дороге в ті далекі роки, усе таке пам’ятне», — писав Сципіо дель Кампо.

 

У Євгенії Корольової зав’язалася жвава переписка з першим польським авітором: вона казала мені, що для неї було величезною удачею познайомитися з надзвичайно цікавою людиною з епохи зорі авіації. 

 

«Наша переписка зі Сципіо дель Кампо — це справжній захоплюючий роман у листах», — згадувала письменниця.

Михал Сципіо дель Кампо мав італійське коріння. Він народився у сім’ї домовласника і фабриканта, який отримав в Італії дворянський титул (перший представник знаменитої родини переїхав до Польщі в 1518 році).

 

Але його справж­ньою батьківщиною є Україна: майбутній авіатор з’явився на світ у селі Райки біля Бердичева (нині Житомирська область), хоча деякі джерела місцем народження зазначають Київ. Учився у київському 1-му реальному училищі і в дитинстві був відчайдушним хлопчиком.

 

Одного разу він катався на крижині по Куренівському озеру і ледве не загинув. 

 

У своїх листах до Євгенії Корольової авіатор писав, що жага пригод володіла ним змалку. У тринадцять років він під час льодоходу, озброєний багором, перестрибуючи з крижини на крижину, перебрався через Дніпро...

 

Ніби готуючись до авіаційного майбутнього, маленький Сципіо, немов Дон Кіхот, чіплявся за крила млина і робив на них кілька обертів.

 

Усе це вимагало хорошої фізичної підготовки: сміливий хлопчина займався гімнастикою, легкою атлетикою, гонками на мотоциклі. Військову службу відбував у київському другому кінно-гірському дивізіоні.

 

«Подальша еволюція логічно привела мене до своєї кульмінації — літака. Адже літати тоді було небезпечним заняттям», — згадував Сципіо дель Кампо.

 

Перші його справжні контакти з повітряною стихією почалися в 1906 році польотом на повітряній кулі в Сен-Клу під Парижем. Та затятому шукачу пригод цього було замало, і у 1910-му, ставши членом Французького аероклубу, він отримав диплом пілота.

 

Під час 11-го міжнародного авіаційного тижня в 1911 році Сципіо дель Кампо здiйснив політ на моноплані конструкції київського інженера, князя Кудашева, що набув широкого розголосу.

 

Так київське небо об’єднало першого польського авіатора і талановитого авіаконструктора. Разом з іншими вітчизняними авіаторами вони увійшли до крилатого братерства київського неба. 

 

В епоху зародження авіації їх — повітряних сміливців — було ледве за сотню-півтори на всю Європу та США... Це були люди різних професій: військові, інженери, навіть спортсмени. Такі, як знаменитий борець Заїкін.

 

Сам Сципіо дель Кампо вивчав металургію в Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті. Пізніше це багато разів допомагало поляку в скрутних ситуаціях: іноді доводилося самому ремонтувати літальні апарати після аварій.

 

А вони траплялися тоді досить часто: двигуни були слабенькі, конструкції літаків — надзвичайно тендітні, і пілот був підвладний з усіх бокiв повітряним стихіям. На висоті кількох сотень метрів сильні пориви вітру могли перевернути літак і кинути його на землю. Авіатор сидів фактично на стільці і не міг перед­бачити небезпечну ситуацію...

 

Письменниця Євгенія Корольова розповідала мені, що на перших літаках не було ніякого навігаційного обладнання — лише невеличка гумова груша, якою льотчик під час польоту вручну змащував оливою двигун.

 

Далеко не всі перші авіатори померли своєю смертю... Сципіо дель Кампо і сам не раз був на волосину від загибелі, про це він розповідав Корольовій у своїх листах.

 

Якось він гастролював iз показовими польотами містами Російської імперії і в околицях Самарканда у літака відірвався пропелер. Літак розбився і пілот отримав важку травму. Він згадував, що, коли у нього так-сяк зрослись кістки, він на милицях поїхав по новий літак «Моран» до Парижа.

 

Сципіо вже був знаним у міжнародному авіаційному світі і літав у Франції та Англії, а потім прибув до Російської імперії брати участь в авіаційних тижнях у Петербурзі, Москві та Києві.

 

Трапився з ним і трагікомічний випадок, коли літак зазнав аварії в зоопарку, біля ведмежої клітки. Працівники звіринця змушені були визволяти пілота ледве не з ведмежих обіймів.

 

Менше пощастило його французькому колезі й другу — знаменитому авіатору Латаму. Це був спражній лицар неба, людина високої культури і благородства. Його складні демонстраційні польоти збирали десятки тисяч глядачів. Та згубило сміливця не небо, а безмежна пристрасть до полювання. Латама вбив дикий буйвол у Кенії.

 

 Польський авіатор розповів письменниці Корольовій, що на його льотну долю випало багато земних і повітряних пригод. І він якимось дивом залишався живим: мабуть, охороняв його завжди ангел небесний...

Михал Сципіо дель Кампо згадував, що авіація була його першою любов’ю, а «найбільшою — найкрасивіша дівчина Варшави». Щоправда, їй не дуже подобалось авіаційне захоплення Сципіо.

 

До того ж газетні видання рясніли повідомленнями про авіаційні катастрофи. 

 

Сципіо заспокоював наречену: «Раніше мене оберігав ангел небесний, тепер iще й твоє кохання». 

 

Вони поїхали на автомобілі у шлюбну подорож на південь Франції, до моря. І раптом — убивство герцога Фердинанда. Австрія оголосила війну Сербії. Почалася Перша світова війна. Сципіо дель Кампо змушений був повертатися до Російської імперії через Німеччину.

 

На кордоні його затримали. Німецький офіцер-прикордонник довго вивчав документи Сципіо, примовляючи: «Сципіо, Сципіо. Де я чув це ім’я? А-а-а! Ви відомий авітор! Якщо так, будь ласка...» І молоду пару затримали, поселивши на острові Ругія.

 

Жилося там непогано, лише потрібно було з’являтися до магістратури для перевірки.

 

Якось у порт приплив після аварії шведський вантажний пароплав. Сципіо познайомився з капітаном — гірким п’яничкою — і часто засиджувався з ним у місцевому кабачку. Капітан погодився вивезти авіатора з полону.

 

На другий день поляк був у Швеції. Звідти Сципіо телеграфував своїй красуні, і вона без складнощів приїхала до нього через кілька днів. Усе це розповідав перший польський авіатор Євгенії Корольовій.

 

Біля літака «Анріо». 1910 рік.

«У Стокгольмі я з’явився до військового аташе Російської імперії Кандаурова», — згадував поляк. Той подивився документи і сказав: «Хочете їхати до Росії? Будь ласка. Льотчиків у нас мало, приймемо якнайкраще, але поки ще не було призову військовозобов’язаних з-за кордону». Дружина в сльози, адже у нас залишалося обмаль грошей, і ми перебралися до Копенгагена.

 

Життя там було дешевше. В Копенгагені я познайомився з данцем — генеральним директором великого підприємства з будівництва промислових печей. Директор Германсон запропонував працювати у нього, адже я був спеціалістом у цій галузі.

 

Пройшов стажування, і мене поставили керувати відділом головної контори у Парижі з філіалами в Бельгії, Голландії, Іспанії та Англії. Я працював у міжнародному концерні, мені довелося багато подорожувати з однієї європейської країни в іншу. Потім я потрапив у Південну Америку, де проєктував і будував промислові об’єкти в Бразилії, Аргентині, Колумбії, Чилі та Еквадорі». 

 

Але ж першою любов’ю Сципіо дель Кампо була авіація... Він поселився у Ріо-де-Жанейро, знову зустрівся зі своїм старим товаришем iще з київських часів, знаменитим уже у США авіаконструктором Ігорем Сікорським. Літав на амфібіях Ігоря Сікорського по новій трасі до Нью-Йорка, яка щойно відкрилася. 

 

Сципіо дель Кампо був не лише видатним авіатором часів зорі авіації, а й талановитим інженером-конструктором і поліглотом...

 

Він вільно володів польською, англійською, французькою, німецькою, італійською, іспанською, португальською мовами, а також мовами скандинавських країн. А з Євгенією Корольовою, наприклад, листувався російською.

 

З 1914 по 1932 роки працював інженером термотехнічного концерну у Швеції, а в 1932 році оселився у Варшаві — на батьківщини дружини, де й прожив до кінця війни.

 

Він брав активну участь Варшавському збройному повстанні. Згодом писав Євгенії Корольовій: «Смерть не раз дивилася мені в очі. А втім, за своє життя, наповнене пригодами, я вже звик до цього. Тому що знав: мене охороняє ангел...». 

 

Після війни Сципіо перебрався до промислового центру Польщі — в Силезію. Там він працював за фахом — будував теплове обладнання у Катовіце. Але з авіацією не поривав, став почесним членом Катовiцького аероклубу, нагороджений знаком заслуженого діяча спортивної авіації, а в 1981-му першим був удостоєний Золотої медалі аероклубу Польщі. Сципіо працював також суддею вертолітного спорту.

 

Сьогодні він відомий як перший польський авіатор у Європі, а ми додамо, що він був й одним із піонерів повітроплавання в Україні.

 

Життєвий шлях цієї непересічної людини закінчився на дев’яносто восьмому році (у 1984-му), а наша столиця може пишатися, що Сципіо дель Кампо колись ширяв у київському небі.