За перо мене змусив узятися телефільм (документальний), який демонстрували 9 травня цього року на каналі «Культура».
Перед моїми очима відкрилась картина, що дозволяє зробити аналіз подій, які відбуваються на окупованих територіях Донбасу, і охарактеризувати «наших» громадян (як називають їх деякі українські політики), що там проживають.
У фільмі показано, як літнього чоловіка з прапором України на плечах місцеві «сєпари» прив’язали до стовпа, а місцеве населення, яке проходило повз нього, всіляко морально та фізично знущалося над ним. Ось воно, «насєлєніє» Донбасу.
Якщо там є патріоти України, то чому вони не організовують партизанський рух, якісь протести проти тієї злочинної влади, що творить усі ті безчинства? Подивившись на все те, що там відбувається, я відчув жах і страх за нашу багатостраждальну Україну.
До яких пір, хочеться спитати «біомасу», вони впродовж тридцяти років будуть приводити до влади не патріотів своєї країни, а людей, яким байдужа її доля? Події на Донбасі підтверджують, що ні на яке примирення з боку окупованих територій та їх населення чекати не доводиться. При всіх подіях, що відбуваються наразі у країні, тим паче під час війни, про вибори на окупованих територіях не може бути й мови.
Епідемія, карантин, День перемоги, Великдень — усе для п’ятої колони в Україні годиться, аби заявити про себе. Благородні справи ніби роблять фонди Оксани та Віті, фонд мільярдера Ахметова та інші, але, шановні виборці, згадайте, за чий рахунок вони всі створені? Тут усе зрозуміло, кум Путіна нафту качає, але розраховується за неї не гречкою чи макаронами, а державою. Інші фонди здирають останню сорочку з населення за електроенергію, газ, вугілля, а виборцям — пакети з написом «Рінат Ахметов» або «За життя», і добре пам’ятайте, за кого слід проголосувати на наступних виборах.
Треба віддати належне продажним нашим телеканалам та їхнім ведучим, які старанно інформують і висвітлюють поїздки «фундаторів» по Закарпаттю, Донбасу, Запоріжжю та інших регіонах країни. Шановні журналісти, вдумайтесь, на кого ви працюєте?
Пропаганда, яка транслюється з каналів Zik, 112, «Наш», направлена на розпалювання ненависті і злоби проти свого ж українського народу. Під час карантину всі заклики уряду до народу — виконувати постанови та правила карантину — висміювалися московськими попами, що й транслювали ці канали, більше того — деякі депутати парламенту свідомо провокували прихожан цих церков порушувати карантин. І до чого це призвело?
Ніби добру справу зробив чоловік депутатки Королевської, привізши благодатний вогонь на Великдень. А далі почалося... Незважаючи на заборону масових зібрань під час карантину, в одній із церков Московського патріархату було організовано ходу зі свічками і благодатним вогнем. Наслідок не забарився — масове зараження саме серед прихожан тієї церкви. Що це, як не провокація? А далі — більше сотні заражених священників та монахів Києво-Печерської лаври, яку закрили через таку масову захворюваність. Ось вам, шановна владо, депутати-опозиціонери як приклад невизнання вимог влади.
Із цим же періодом карантину збіглася ще одна подія — 75-річчя Дня перемоги. І тут команда Медведчука виводить на вулиці людей похилого віку, грубо порушуючи всі заборони. Що їм українська влада, що їм ті люди похилого віку, які входять у групу ризику заразитися коронавірусом? Для Медведчука важливо зайвий раз про себе нагадати. І що ми бачимо: хтось покарав цих «опозиціонерів» за їхню зухвалість? Але ж перед законом усі повинні бути рівними.
Я — за те, щоб відзначати ті трагічні події в історії нашої країни 1939-45 рр., які призвели до десятків мільйонів невинних жертв. У моїй родині мій рідний дядько був призваний в армію в 1939 р. і воював до 46-го на курляндському фронті, як він говорив. Із кінця війни до 46-го захопив японську війну чоловік моєї сестри. Таким чином мені, як і мільйонам українців, є що і кого згадати у зв’язку з цими подіями.
Усім цим політикам і вождям партій потрібно пам’ятати, що вшановувати пам’ять полеглих, поклавши букетик до пам’ятника, і дякувати живим ветеранам на різних парадах потрібно не лише 9 травня, а постійно, турбуючись про їхні потреби. Вірячи популістським словам і вчинкам, наші люди будуть знову й знову обирати цих брехунів. А треба спитати у тих політиків, які вже давно у владі — Бойка, Королевську, Шуфрича, — що вони зробили для того, щоб припинити війну на сході країни? Які їхні кроки щодо примирення населення окупованих територій України з рештою українців?
Своїми «полум’яними» виступами на «язикє» такі політики ще більше посилюють ненависть iз боку «насєлєнія» Донбасу до України, що дуже наочно показано у фільмі, про який я згадував на початку свого листа.
А великому «історику» Путіну хочу нагадати, що перші бомби в 1941-му впали не на міста і села Росії, а саме України та Білорусі. Тому й виникає логічне запитання, чому делегація депутатів-«опозиціонерів» на чолі з Медведчуком, Бойком, Рабіновичем не взяла участь у параді перемоги в Білорусі? Тим самим вони б показали, що в нас дружба слов’янських народів, яка виковувалась у часи війни.
...А для України війна продовжується і в наші дні. Від куль російського агресора майже щодня гинуть або зазнають поранення наші воїни — захисники Вітчизни. Тож слава солдатам-героям!
Антон КАДЕНЮК,
ветеран Збройних сил України
Житомир
