Загиблі живуть, допоки ми їх пам’ятаємо

03.06.2020
Шановна редакціє! Я вдячний Вам за статтю в газеті «Україна молода» № 39 «Вісточка з минулого» автора Бориса Дудченка, який наштовхнув мене на пошук батька моєї дружини, котрого вважали безвісти зниклим до кінця липня 1995 року.
 
Коли ми отримали (на наш запит) відповідь Центрального архіву Міністерства оборони СРСР, в якому повідомлялось, що Скляр Микола Петрович загинув 10.06.1942 р. у районі Н-Олександрівки, область і місце поховання не зазначено, ми зраділи й одночасно розгубилися, як нам діяти далі. А з часом заспокоїлися на цьо­му.
 
У Миколи Петровича було троє дітей — Віктор, Петро і моя дружина Ніна, які вже, на жаль, відійшли в інший світ. Дружина Миколи працювала в колгоспі ланковою і виховувала трьох дітей. Не витримала тяжкої долі й померла у 1962 році від онкології. 
 
Я почав пошук із «Великого атласу світу», але результату не було. І випадково я взяв «Малий атлас СРСР» 1980 р., почав дивитися на літеру «Н» і на сторінці 48 знайшов «Новоалександровка, Ворошиловградская область». Це те, що я шукав. 
 
Микола Петрович прожив коротке і складне життя: служба в армії, потім Фінська війна, у 1941 призов на Другу світову. Коли народилася моя дружина, 25 листопада 1941 року, батька вона вже не могла побачити. Тому я хочу, щоб його внуки і правнуки знали, де могила їхнього дідуся: смт Новоолександрівка Краснодонського району Луганської області.
 
Я знаю, що в багатьох містах і селах України є обеліски, присвячені загиблим воїнам Другої світової війни. Допоможіть нам знайти наш обеліск. Мені вже 82 роки, і я хотів би відвідати Новоолександрівку, щоб поклонитися його праху. Але сьогоднішні обставини не дозволяють здійснити мої бажання. 
 
Іван КОКОШКО 
Миколаїв 
  • Вахканалія зі створення академічних ліцеїв

    Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>

  • Поминання предків: давнє й сьогодення

    Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>

  • Музичний діалог батька і доньки

    У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>

  • Після теракту на Голосієві: про право на зброю та відповідальність поліції

    Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>

  • Майбутнє України народжується у самому горнилі війни

    Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>