«Виживання через успіх»: уроки Ізраїлю для України

Перша зі згаданих книжок вийшла в Америці 2009-го; успішно спродана й 2011-го перевидана. У країнах з динамічною економікою — в Сінгапурі та Індії — стала бестселером, і нарешті її «самопідсилювальний цикл позитиву» сягнув України: це тринадцятий переклад «Країни стартапів».

 

Книжка Аві Йоріша вийшла в нью-йорксько-єрусалимському видавництві 2018-го й позиціонувалася як продовження-розширення-поглиблення. Новинка — не конкурент Сенору/Синґеру, а радше така собі «група підтримки». Але й самодостатня: якщо ви навіть не читали «Країну стартапів» — «Нехай будуть з вами інновації» захопить й обдарує відкриттями.

 

Так, у Йоріша структура простіша: історії комерціалізації проривних ідей. Викладено водночас фахово й дохідливо. Аналітику живить досвід експертної роботи у мінфіні та міноборони США, регулярні публікації у Wall Street Jornal, Foreign Affairs та Forbes. А ще він бажаний автор найпопулярнішої у світі газети New York Times. 

 

Зрештою, такого рівня бізнес-хроніки пишуть уже і в Україні. Почалося пару років тому: «10 успішних українських брендів» (Брустури: Discursus); Тімур Ворона, «Стартап на мільйон» (Х.: Віват) — рецензію дивіться в «УМ» від 24.01.2018.

 

В останній «Книжці року» два подібні видання — Яніцький і Томчук — очолили рейтинг. Єдина посутня різниця в тому, що для вітчизняних авторів капіталізовані винаходи (стартапи) усе ще лишаються екзотичною самоціллю оповіді, а для західних мета дослідження перемістилася у царину вияснення ментальних джерел успіху.

 

Як-от, приміром, у Йоріша. Звісно, на передньому плані винахідники і бізнес-ментори. Та аби їхній шлюб став плідним, потрібна звідниця-держава. Ось простий, як схема, приклад: сонячні батареї для обігріву житла спроєктували в Ізраїлі й задля суспільної користі уряд ухвалив закон, за яким кожен новий будинок мусив мати такі пристрої. Втілення стартапу заощадило громадянам мільйони шекелів за оплату електроенергії. А тепер глянемо за українське вікно: під час карантину споживання електрики різко впало — разом із прибутками енергобарона Ахметова. Й рідненький уряд хутко взявся шукати допомоги потерпілому олігархові: планують скасувати «зелені тарифи» й підвищити плату за користування електрикою. Краще з ізраїльським досвідом не порівнювати — дах може поїхати.

 

Аві Йоріш розповідає про інший стартап, з котрого зараз користають в усьому світі: система запобігання зіткненню літаків із птахами. А почалося все з осмислення суто воєнної проблеми: «Птахи завдали ізраїльським літакам більшої шкоди, ніж усі ворожі арабські армії разом». Воєнні реалії навіяли й інший винахід: екзоскелет ReWalk, котрий нині повертає до активного життя тяжкопоранених ветеранів бойових дій.

 

Наш автор акцентує: більшість ізраїльських стартапів виникла з потреби державного виживання в агресивному арабському середовищі, котре перманентно провокує війни, через що «мало хто має якісь ілюзії щодо миру». В Україні ж отруйні ілюзії щодо миру пообіч Росії рясно бур’яніють у нинішньому уряді — чи не тому ми досі молимося на американські «джевеліни» чи ті самі ізраїльські кровоспинні бандажі замість винаходити-виготовляти власні антиросійські засоби?

 

У цій бізнесовій книжці часом натикаємося на, здавалося б, геть далекі від її теми розмисли — скажімо, таке: «Якби хтось опублікував банківську інформацію нацистського режиму 1936 року, чи світові держави перекрили б їм фінансові потоки...». Направду, це не вправи з альтернативної історії, а профілактична аксіома для усіх, хто читає хіба що «Твіттер». Не лише для українських книжкових невігласів, а й світових. Бо інакше ані Гітлера не допустили би до влади, ні Лєніна зі Сталіним. І сучасних українських політичних мутантів не було б.

 

Аві Йоріш не вважає свій Ізраїль ні зреалізованою утопією, ані раєм на землі. Але буквально вірить у метафору, якою позначають його батьківщину, — «народ Книги». Він розповідає про те, наскільки живою в сучасному ізраїльському соціумі є мудрість давніх юдейських равинів. Деякі сиві висловлювання побутують там чи не нарівні з конституційними формулюваннями. Найчастіше згадують два риторичні парадокси: «Ти не зобов’язаний виконувати це завдання, але й не вільний ухилятися від нього» та «Якщо я не буду сам за себе, то хто буде за мене? Але коли я сам за себе, то що я тоді? І якщо не зараз, то коли?» 

 

 

Родинне виховання, засноване на такій філософії індивідуальної відповідальності, не може минутися безслідно. Автор книжки принагідно згадує побутовий епізод: ввечері дружина розповідає прикрий денний випадок, коли п’ятирічний син зустрів безхатька й ні сіло, ні впало сказав тому — «Ти поганий». Аві-батько будить дитину, зодягає і йде з ним шукати того чоловіка. Дорогою розмовляють про сторонні нібито речі, аж ось зупиняються: « — Які п’ять правил діють у нас удома? Він на хвильку замисливсь і схвильовано проторохтів: — Бути людиною, робити світ кращим, старатися, ніколи-ніколи не здаватись і радіти життю». За ближчим рогом вони бачать того безхатька і син без спонуки підходить і вибачається.

 

Оті п’ять домашніх правил — випливає з усієї книжки — і є ґрунтом, на якому вродило ізраїльське інноваційне диво. Утім у книжці «Нехай будуть з вами інновації» такі констатації лежать на периферії — у центрі таки розповіді про здійснення винахідницьких мрій під впливом відповідального бізнесу і далекоглядного уряду.

 

У «Країні стартапів» теж не бракує захопливих описів технологічних дивовиж, і зроблено це також майстерно: Ден Сенор — політичний радник американського уряду та Пентагону; Сол Синґер — аналітик комітету закордонних справ конґресу та комітету банківської діяльності сенату США; обидвоє регулярно публікуються у провідних ділових та політичних медіях світу. Та передовсім співавторів другої книжки цікавить макроекономіка: у який спосіб ізраїльська «економіка зросла вдвічі більше у відносних показниках, ніж американська. І все це на тлі п’ятикратного збільшення населення і трьох воєн. Нічого порівнюваного в економічній історії світу не було».

 

Дослідження феномену веде їх до того самого висновку, що і Йоріша: традиційна «економіка знань» породжує касту «євангелістів сфери високих технологій» і ті демонструють «дев’яносто п’ять відсотків науки і п’ять відсотків праці».

 

Корені знов-таки відшукуються у ментальних характеристиках, зафіксованих іще у Талмуді. Ключове поняття — «хуцпа». На побутовому рівні — «це нахабство, безсоромна зухвалість, пащекування, неймовірна відвага, безапеляційність плюс зарозумілість такого ступеня, який неможливо адекватно висловити жодним іншим словом жодною іншою мовою».

 

На рівні соціологічному — «культура незгоди і дебатів... Антиієрархічний етос, яким просякнуто кожен аспект ізраїльського суспільства... Наполегливість радше ніж нахабство; критичне мислення радше ніж субординація; амбітність і візія радше ніж зухвалість». Результат — «перевинайдено цілі сфери нашого життя».

 

А далі про стартап-культуру — відкритим текстом: «Підприємницький талант, який виплекали культура та армія». Чому саме армія? Бо «в армії недостатньо відповідати вимогам сьогодення; треба відповідати вимогам завтрашнього дня». А у завтрашньому дні тверезі тель-авівські політики не бачать миру. На відміну від Зеленського, котрий уздрів «бажання миру» в очах Путіна. А ситуація ж у нас і в Ізраїлі — майже тотожна.

 

І над нами, й над ними нависають цивілізаційно чужі-ворожі світи, що живляться з однакових джерел, що «фінансують міжнародний тероризм і нестабільність» — з нафти і газу. Поза тим — майже дикість: «Безнафтова частка ВВП, що експортується усім арабським світом — з населенням 250 мільйонів осіб, — менша за експорт Фінляндії, яка має 5 мільйонів населення». І сподівань на зміни, вважай, немає — й тому, зокрема, що «кількість книжок, щорічно перекладених арабською мовою в усіх арабських країнах разом узятих, складає одну п’яту від кількості книжок, що їх перекладають грецькою мовою у Греції».

 

Політична історія Ізраїлю улягає мужній формулі: «Екзистенційна війна за незалежність». Але ж це так само є ознакою українського способу буття впродовж століть. Та печерські держ-страуси не годні цього бачити — воліють означувати московську агресію боязкими абревіатурами чи й висувати блазенські ініціативи щодо «дев’ятотравневих» дзвонів на честь вигнання з України одного окупанта іншим. І, звісно, нічого не роблять, аби відповідати вимогам завтрашнього протиросійського дня.

 

Так, ізраїльське економічне диво почалося зі створення власної, ні на кого не схожої армії. І цей перший і головний їхній стартап запліднив, по суті, всі інші. Авжеж, «якщо ви маєте досвід розробки технології пошуку терористів — коли на кону життя багатьох невинних людей, — то пошук злодіїв стає доволі легкою справою», — описують автори один з ізраїльських винаходів, без якого нині не обходиться жодна система комп’ютерної безпеки у світі. Саме армія стала інкубатором «технологічного чарівництва, якому ізраїльтяни навчаються в елітних військових підрозділах і державній оборонній індустрії».

 

«Страх втрати часто виявляється сильнішим, ніж сподівання щось здобути», — описують специфіку ізраїльського інноваційного духу автори «Країни стартапів». Здобувають, аби не втратити незалежність. І «шлях вгору — це шлях винахідництва». Як свідчить статистика, праці вчених Тель-Авівського університету нині мають більше наукових посилань, аніж їхніх колег з Оксфорду чи Кембріджу. А починалося це, либонь, понад сто років тому, коли «до першого складу наглядової ради Єврейського університету увійшли Вайцман, перший президент Ізраїлю, а також Альберт Айнштайн, Зиґмунд Фройд і Мартін Бубер».