Мені не раз погрожували за мої негативні висловлювання на адресу «вождя мірового пролєтаріата».
Але правду нікуди діти, якщо читати першоджерела. Радянська влада привчала нас до думки про геніальність великого Леніна, проте консиліум радянських і світових світил медицини, серед яких були Семашко, Блюмке, Ферстер, Геншен, Крамер, Осіпов та багато-багато інших, після патологоанатомічного аналізу засвідчив, що вождь хворів на сифіліс головного мозку.
Простий же аналіз його життя і «творчості» засвідчує, що всі «легенди» про його життя та діяльність є саме легендами, фантазіями його біографів. Узяти хоча б його походження.
Всі свято переконані, а в першу чергу в цьому нас переконував і сам Ленін, про що постійно писав у різних анкетах, що він за національністю росіянин. Але давайте розберемося: його батько мав калмицько-чуваське коріння, матір була німецько-єврейського походження, то звідки ж російська кров?
Далі. У тих-таки анкетах він вказував рід занять — література. Проте ніколи не тільки не був літератором (адже політична пропаганда і публіцистика не є літературою), більше того — погано розбирався у белетристиці, та й з граматикою не дуже дружив.
Нам зі шкільних років розповідали, яких переслідувань зазнав вождь пролетаріату, в яких нелюдських умовах йому довелося жити. Проте, проаналізувавши адреси, за якими він проживав, довідуємося, що здебільшого це були закордонні курорти або ж відомі туристичні міста — Париж, Лондон, Базель, Цюрих тощо. Та й у Росії на засланні він непогано проводив час: то на полюванні, то на риболовлі у проміжках між «літературною» роботою.
Микола Владиславович Валентинов (справжнє прізвище Вольський. Російський публіцист, філософ, економіст. — Ред.), який з Леніним був на «ти», так розповідав про його зовнішність : «...Очі були темні, маленькі, дуже некрасиві. Обличчя рухливе, часто змінювало вираз — увага, роздуми, насмішка, колюча підозра, непроникний холод, глибока злоба».
Ось як він писав про рівень «ученості» Леніна, зокрема в галузі філософії: розмови про філософію Леніна він чув уперше і був упевнений, що в цих питаннях із ним краще не розмовляти. Пристрасті в цих питаннях багато, а знань — дуже мало. Про це ж згадував і Г. А. Соломон, який запевняв, що з Леніна був дуже поганий оратор, без іскри таланту. Швидше, демагог.
І подібним людям радянська влада змушувала нас поклонятися. Їхні пам’ятники подекуди ще й досі стоять по Україні, а місцеві «князьки» забороняють їх зносити.
