Незнання історії призводить до трагічних помилок

Імперсько-шовіністична ідея міцно сидить у голові Путіна і його підручних, зрештою, і в більшості росіян. Тому Путін ніколи не розслабляється, а наші президенти собі це дозволяють.

 

Причина в тому, що наші керманичі не є провідниками державницької ідеї України, свої інтереси вони ставлять вище за державні. Так само поводиться і так звана керівна «еліта».

 

Президент Зеленський сказав, що українським президентом може бути будь-яка порядна людина, за його словами — «ми всі президенти». Але, сьомий рік ведучи кровопролитну виснажливу війну проти агресії Росії, наш президент повинен добре знати історію своєї країни, особливо причини поразок. Ми можемо собі уявити, щоб на території Росії стояв пам’ятник Івану Мазепі? Ні!

 

Ба, навіть у нас у Полтаві місцева влада не дозволила його встановити. А от в Одесі стоїть пам’ятник Катерині ІІ, яка знищила Січ і закріпачила вільних українців, але ніхто не протестує.

 

На жаль, за своєю національною свідомістю ми не поляки і не представники країн Балтії, і цим користується Путін і ще довго користуватиметься, виходячи з беззубої національно-державницької політики влади.

 

«Знавець» історії Путін говорить, що українців вигадав поляк Потоцький, підтверджує справедливість Емського та Валуєвського указів. Мільйони українців, які проживали і проживають у Росії — в центральних областях, Поволжі, Сибіру, Зеленому Клину, Кубані, — зросійщені, і зараз у Путіна жодних проблем з їхньою мовою, школами, пресою, звичаями, церквою немає, за Шевченком «…все мовчить, бо благоденствує».

 

Ніяка Європа, Америка, ООН тощо не втручаються у внутрішню національну політику Росії, незважаючи на самоспалення, голодування, пікети відомих людей. А от до України, яка 350 років була під гнітом Московії, міжнародні організації придивляються дуже пильно — от і маємо подвійні стандарти.

 

Війна диктує Україні особливі умови поведінки, але на сьомий рік війни наша нова влада так і не визначилася, чи ми воюємо, чи торгуємо.

 

Українці їздять у Росію на заробітки, політики — в Кремль, корисні копалини з України вивозять у Росію, продовжується вільне пересування на територію, окуповану Росією, не розірвані дипломатичні відносини з країною-агресором. Це все призводить до розслаблення народу, до звикання.

 

За такої поведінки влади годі й думати про перемогу над окупантом. Історія воєн такої поведінки воюючих сторін не знає. За багатовікову історію панування Московії над Україною українці повинні були б багато чого навчитися разом із президентом і його політичною силою, але не за участі таких радників, як Сивохо, адже в Україні ще не перевелися розумні люди.

 

Це війна за ідентичність, проти «русского міра», який хоче нам нав’язати Московія. Не повторюймо помилок українців 20-х років минулого століття, які не стали одностайно на захист своєї держави, як поляки чи фіни, і як наслідок отримали Голодомор і знищення.