Літературну славу Осипу Назаруку принесла історична повість «Роксоляна».
Утім його життя вмістило стільки подій, що вистачило б не на одну біографію.
Перебував у лавах Українських січових стрільців, був літописцем та одним з організаторів Пресової квартири УСС.
31 березня виповнилося 80 років від дня смерті українського письменника, громадського та політичного діяча.
«Подиву гідна його щирість...»
Осип Назарук народився 1 серпня 1883 року в галицькому містечку Бучач у незаможній ремісничій родині. Батько — Тадей Назарук, мати — Анастасія, з дому Чекановських, жінка дуже лагідної вдачі. Саме завдяки турботливій матері син виховувався в дусі високої національної свідомості і патріотизму.
Цікавими є спостереження громадської діячки Мілени Рудницької, голови Центральної управи Союзу українок Мілени Рудницької. Дивувалася розсудливості, обережності, дотепності Осипа Назарука.
А його життя й справді було змістовним та бурхливим, вмістивши події починаючи від української революції 1917—1920 рр. аж до початку Другої світової війни.
«Погляди Назарука мінялися, — писала Мілена Рудницька, — але він сам не мінявся, він залишався той самий... З нього був дуже небезпечний полеміст... Подиву гідна його щирість, з якою розповідав про свої переживання, зокрема про еволюцію своїх поглядів...»
Мілена Рудницька у своїх спогадах, написаних у 1974 р. на прохання сина Івана Лисяка-Рудницького для передмови до збірника «Назарук та Липинський: історія дружби та конфлікту», дала таку характеристику письменнику: «З нього «бухала» стихійна сила, джерелом якої був тісний зв’язок з народом. А може краще сказати — зв’язок із землею, з її побутом і традицією».
За словами Рудницької, син бучацької землі Осип Назарук успадкував від селянських предків «здоровий бистрий розум, прагматичний спосіб мислення, реалізм, невгамовний темперамент».
Навчався в Бучачі у народній школі та гімназії. За участь в учнівських протестах проти антиукраїнської позиції дирекції та деяких вчителів у 1900 році був змушений залишити навчання. Тож довелося записатися до Золочівської гімназії, де й закінчив курс навчання за 8-й клас.
Формування світогляду майбутнього письменника відбувалося за складних історичних умов, коли політика полонізації тогочасної влади набирала обертів. А от громадською роботою Назарук зацікавився в старших класах гімназії, коли брав участь у діяльності юнацьких відділень радикальної партії — драгоманівських гуртках.
Його активна громадська позиція щодо захисту прав українських гімназистів та студентів не давала йому можливості скласти випускні екзамени у Золочівській гімназії. Довелося зробити це у Львові.
Студентська молодь, яка згуртувалася в «Академічну громаду», головним завданням ставила боротьбу за український університет. Ця важлива справа об’єднала не лише студентів, а й усіх свідомих українців. Осип Назарук згодом писав, що «найгарячішим» періодом життя української академічної молоді були роки діяльності саме «Академічної громади». Коли ж Назарук перебував у Львові для складання матури (іспиту на атестат зрілості. — Авт.), то ще більше зацікавився громадсько-політичною роботою.
Протягом 1902—1908 років Осип Назарук студіював право у Львівському та Віденському університетах. В австрійській столиці став активним членом товариства галицьких студентів «Січ», а згодом його очолив. Після завершення студій Осип Назарук стажувався у рідному Бучачі в адвокатській конторі Ансельма Мозлера.
У грудні 1911 Осип Назарук здобув ступінь доктора права і почав займатися адвокатською практикою. Проте невдовзі зрозумів, що його покликання — політика та журналістика. Життєві віражі його були крутими та часом непередбаченими.
На початку Першої світової війни активіста обвинуватили у російському шпигунстві, що призвело до арешту та ув’язнення в концтаборі Талергоф (Австрія). Лише через чотири місяці українські посли домоглися його звільнення.
За дорученням Союзу визволення України Осип Назарук виїхав до Швеції, де зустрічався з місцевими урядовцями, а також із письменником Альфредом Єнсеном, автором відомої книги про гетьмана Івана Мазепу.
«Над Золотою Липою»
У травні 1915 року бойова управа Українських січових стрільців запросила Осипа Назарука «як митця слова, що має створити описи стрілецького життя». Загалом він дуже прихильно поставився до створення першого українського військового формування того часу.
Покладав великі сподівання на молоду армію:«Щоб не допустити зруйнування та поневолення рідного краю, необхідно організувати міцне, постійне й дисципліноване військо, перейняте однією ідеєю — ідеєю Самостійної Української Держави».
Підкреслював важливу роль війська, що повинно захищати інтереси власної держави та підпорядковуватися його керманичам.
Після присяги підхорунжий Осип Назарук очолив пресову службу Українських січових стрільців (УСС). Завданням служби було збирання, поширення та збереження матеріалів з історії Легіону Українських січових стрільців, зображення традицій стрілецтва.
Осип Назарук доволі швидко опанував нову для себе роль. Він виступив автором багатьох постанов, що увійшли до статуту Стрілецької ради. До компетенції ради належали технічно-військові справи, взаємини між стрільцями та офіцерами, розгляд усіляких скарг.
До складу президії входили голова, заступники та два секретарі. Щодо політичних справ, то Стрілецька рада підпорядковувалася Загальній українській раді як найвищому національному органу.
Період співпраці Осипа Назарука з УСС утвердив його як письменника-публіциста. Збираючи матеріали з історії Українського січового стрілецтва, він досліджував історію виникнення руху та його розвитку на початку Першої світової війни. Вивчав військову організацію регулярних стрілецьких частин, аналізував військові операції, проведені стрільцями, зокрема битви на Маківці та під Болеховом. Він досліджував побут та духовне життя стрільців. Як результат вийшли такі праці, як «З кривавого шляху Українських січових стрільців», «Слідами Українських січових стрільців», «Над Золотою Липою».
У цих роботах автор висвітлив усю складність політичної ситуації тогочасної України, трагізм українських військових формувань. Січовикам, які входили у регулярні австрійські підрозділи, доводилося воювати за чужі інтереси, часто терпіти знущання з боку чужоземного командування. Та попри це, як стверджує Осип Назарук, управа УСС поставила собі за мету: «зорганізувати і здисциплінувати великий український нарід на цілій кулі земній» і підготувати його до створення держави.
Він переконує, що ідеалом усіх українців має бути єдина Українська держава, яка повинна мати одну армію. Осип Назарук перебував на державницьких позиціях, переймаючись болями та стражданнями нації. Ідейно-смислове навантаження, головним завданням якого є бажання збудити патріотичні почуття підростаючого покоління, викликане насамперед поставленими проблемами: чи потрібна війна і кола вона є справедливою.
Письменник закликав молодь любити свою Батьківщину, бути розважливою, працювати над своєю освітою. У творі «В першій лінії» автор пояснював другові, що таке справедлива війна і як інколи необхідно ризикувати власним життям заради «щастя інших». Спостерігаючи за стрільцями на передовій, письменник дійшов висновку, що там зникає усілякий страх.
В ім’я української історії
Під час листопадових боїв у Львові Осипа Назарука й інженера Володимира Шухевича відрядили до Києва до гетьмана Павла Скоропадського по допомогу. Гетьман під час зустрічі з галичанами погодився відправити на підмогу ЗУНР полк січових стрільців Євгена Коновальця, дислокований тоді у Білій Церкві.
Утім у Білій Церкві Стрілецька рада не пристала на пропозицію делегата Осипа Назарука допомогти Львову. 15 листопада січові стрільці під проводом Євгена Коновальця розпочали повстання проти гетьмана Скоропадського, бо «Київ важливіший за Львів».
«Я був дуже пригноблений цим, інстинктом відчував, що скріплення української державності скоріше можливе в Галичині, чим на Великій Україні. Але не було ради: люде, що довго сиділи тут і знали Україну краще, чим я, думали інакше», — згадував Осип Назарук у книзі «Рік на Великій Україні».
У складі ЗУНР на початку 1921 року він перебував у Ризі, де намагався взяти участь у перемовинах між Польщею та Радянською Росією та УРСР. Влітку 1922 став повноважним представником уряду Євгена Петрушевича в Канаді, збирав кошти на підтримку української справи.
У листопаді 1923 року переїхав до США, де в Чикаго очолив редакцію газети «Січові вісті». У 1928 році повернувся до Львова, де займався адвокатською практикою, став одним із провідних діячів Української католицької народної партії.
Коли у вересні 1939 року прийшли більшовики, Осип Назарук вирішив не чекати арешту, а перебрався до німецької зони окупованої Польщі. Через кілька місяців, 31 березня 1940 року, він помер у Кракові від інфаркту. Перед тим встиг написати книжку «Зі Львова до Варшави: утеча перед совітами в пам’ятних днях 2—13 жовтня 1939 року». А ще залишив вдячним нащадкам історичний роман «Роксоляна» (1930 р.).
«Присвячую українським дівчатам сю працю про велику українку, що сяяла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кров’ю і перлами. Присвячую на те, щоб вони у найтяжчих хвилях свого народу і своїх не тратили бадьорості духу і були опорою своїх мужів і синів та діяльними одиницями свого народ», — написав автор у передмові.
Одна з головних героїнь — Роксоляна — русинська дівчина, яка, потрапивши в татарський полон, зуміла не тільки вижити, а й піднятися на найвищий щабель турецької ієрархії — стати всемогутньою султаншею. Неважко здогадатися, що тривалий час творчість письменника була під забороною.
Лише у 1990 році у Львові вийшло друком відтворене репринтне видання 1930 року. Цікаво, що саме за романом Осипа Назарука було знято у 1996—2003 український серіал «Роксолана» з Ольгою Сумською у головній ролі.
Фільм про становлення характеру, велике кохання, про непросте виживання й утвердження видатної українки тоді припав до душі багатьом глядачам. До речі, саме вивчення джерельних матеріалів з історії Туреччини та України дозволило автору майстерно й психологічно правдиво створити образи головних героїв.
