Українка відмовилася евакуюватися з Уханю заради свого песика

Можна тільки здогадуватися, хто зрежисував саме на 20 лютого, в день шостої річниці розстрілу Героїв Небесної сотні, цей ганебний спектакль з авіаперельотом українських заручників Уханя. Майже місяць чинний уряд свідомо чи несвідомо своїми недолугими повідомленнями про евакуацію/відміну евакуації наших громадян з епіцентру епідемії коронавірусу розбурхував хворобливу уяву телеглядачів і користувачів соцмереж.

 

Суперечливі заяви посадових слуг народу, помножені на «грамотні» накидання запорєбриківських телеканалів, методично підливали екскрементів до казана загальної істерії. Після того як цей казан вивернувся на голови замордорених панічними атаками піддослідних, на гребені цунамі з характерним запахом укотре спливла фігура невтомного міністра внутрішніх справ. Арсен Аваков, відомство якого весь час чи то допомагало, чи то заважало прийняти борт iз 45 евакуйованими з Уханя українцями і 27 іноземцями, що довго й безнадійно кружляв над Україною, переможно відзвітував про його посадку. 

 

Для багатьох як ошелешених, так і звиклих до блюзнірства чинної влади незаплямованим клаптиком людського в цьому безумному хороводі глухоти і глупоти стала українка, яка відмовилася взяти в ньому участь, — Анастасія Зінченко. Дівчина відмовилася евакуюватися заради свого чотирилапого друга.

 

Неймовірними зусиллями зібравши всі необхідні для перевезення песика документи, Настя отримала категоричну заборону взяти його в літак практично на порозі додому. І вирішила дочекатися, коли право і здоровий глузд у її країні таки переможе.

 

«Вірус, що уразив українців, значно небезпечніший від того, від якого люди тікають iз Китаю, — написав на своїй сторінці у «Фейсбуцi» журналіст Сергій Тихий. — Від нього не існує ліків — тільки власний імунітет людських розуму і сумління. Ця хвороба, мов збільшувальне скло, — підкреслює, гіпертрофує людські якості. Найгірше в людях стає ганебним і смердючим, найкраще — народжує надію. Є в нас люди, які це бачать, відчувають, розуміють. Їх менше, але багато. Найперше, що їм треба забезпечити чимшвидше, — це навчитися триматися гуртом. Дівчино з песиком — повертайтеся!».

 

«Усі ці «холерні бунти» — це не про моральні якості населення, — зауважує з огляду на евакуаційну епопею інша блогерка, Радміла Корж. — Налякана пересічна людина, яка розуміє, що їй хрін хто гарантує безпеку й у випадку чого — нормальне лікування, почне захищати своє право на безпеку і життя тими самими методами, які ми бачимо. Будь-де у світі. А тим більше в нас, де нарід ще й має все ж таки якісь здібності до самоорганiзації. Тому оце все — це прояв ставлення до можливості держави в цілому, ну й до нашої так званої «системи охорони здоров’я» зокрема. А за медіа, технології і роздування паніки — окремо гидко». 

 

Інна ТЕСЛЕНКО