У столиці в останні роки відчувається брак вільних місць на кладовищах. Тож цією ситуацією намагаються скористатися деякі підприємливі громадяни, пропонуючи за немалі гроші «підселяти» нових мерців у могили вже давно захоронених.
Зараз у Києві нараховується близько 30 офіційних кладовищ, але відкритим для поховань «простих смертних» фактично є лише одне — Північне, розташоване в Броварському районі. Решта ж вважаються закритими чи напівзакритими, на яких місця «заброньовані» для близької рідні померлих або їх тримають для поховань видатних людей, як, скажімо, на Байковому чи Військовому цвинтарі, а також для якихось неординарних випадків.
Зважаючи на те, що в місті, за статистичними даними, щодня помирає в середньому 70 людей, які не підпадають під ці критерії, простим киянам для упокоєння душ померлих родичів доводиться шукати різні варіанти. Комусь таки вдається «вибити» чи «викупити» (звісно ж, за хабар) місце на якомусь із центральних кладовищ, дехто домовляється з місцевою владою приміських сіл про поховання на їх цвинтарі, а хтось користується й послугами так званих «чорних підхоронювачів», які пропонують помістити труну з покійником у давнє захоронення їхнього родича...
Останнім часом такий спосіб «підселення» мерців набуває поширення. На різних інтернет-сайтах можна знайти чимало оголошень із пропозицією прийняти домовину вашого покійника у «їхню» могилу — звісно ж, за солідну плату. «УМ» поцікавилася, як це можна зробити на практиці та чи законні такі оборудки підприємливих ділків, для яких гроші важливіші за моральні, родинні та християнські цінності?
Я вибрав «найкрутішу» пропозицію в рубриці «Земля під індивідуальну забудову» (наче це будівництво житла. — Авт.), в якій «благодійник» пропонував місце у старому похованні на елітному Байковому кладовищі за 20 тисяч доларів(!) — навіть помістив схему його розташування на території цвинтаря. Щоб дізнатися про всі умови підзахоронення, я зателефонував йому з вигаданою легендою.
— У мене смертельно хвора улюблена теща — відлік уже йде буквально на години, — тремтячим голосом, щоб розжалобити «місцепродавця», почав торги. — Хотілося б поховати її по-людськи, і щоб нам із коханою дружиною та дітьми зручно було провідувати її могилку. Тож ваша пропозиція мені підходить, тільки розкажіть, будь ласка, детальніше про саме місце поховання, а також хотілося б трохи зменшити ціну.
— Могила розташована на центральній алеї поряд із Лобановським, Амосовим, Тарапунькою — так що ваша теща буде задоволена такими сусідами, — пожартував чоловік у слухавці, наче йшлося про продаж квартири. — Майже 30 років тому хазяйка цієї ділянки тут захоронила свого батька, про що в неї є відповідні документи. Оскільки, за законом, повторне захоронення в одну могилу дозволяється через 20 років, то я, як юрист, гарантую вам, що ніяких проблем у вас не буде.
— Але ж, згідно з тим же законом, підзахоронювати дозволяється лише близького родича покійного, — показую свою обізнаність, щоб «збити ціну».
— Тож, може, хоча б поторгуємося про вартість «підселення»?
— Не хвилюйтесь, це питання ми також вирішимо, і ваша теща стане найближчою родичкою нашого дідуся, — запевнив юрист. — А торгуватися за таке місце просто недоречно, тим більше що частину грошей треба віддати самі розумієте кому...
Я пообіцяв йому подумати і передзвонити пізніше. Але зателефонував ще декільком подібним торговцям могилами, координати яких знайшов на інших сайтах. Один із них пропонував місце на Лісовому «всього за 165 тисяч гривень». При цьому розповів якусь заплутану історію, начебто це місце «зарезервував» за життя його дідусь поряд зі своєю дружиною, але він доживав віку не в Києві, тому й був похований понад 20 років тому не в столиці. А за документами, його нібито поховали саме на цьому місці на Лісовому цвинтарі. Оскільки визначений законом термін дозволу на підзахоронення вийшов, то мій співбесідник, як онук, зараз уже має право робити це, чим і хоче скористатися. Інша продавчиня могильної «нерухомості» переконувала мене, що може на законних підставах «підселити» мою тещу до своєї померлої 15 років тому мами на Совському кладовищі. При цьому також обіцяла владнати всі «формальності» — навіть із малим терміном поховання попереднього мерця. І подібних пропозицій в інтернеті я знайшов декілька десятків. Тож виходить, що на них є попит, і заможні кияни користуються цим, щоб захоронити своїх родичів на якомусь центральному некрополі.
Для перевірки такого припущення я обдзвонив декілька закритих та напівзакритих кладовищ. На Байковому, Троєщинському та Куренівському мені пояснили, що місць для нових поховань у них немає, але є зарезервовані родичами поряд зі своїми рідними. Або ж можна «підселити» мерця в уже існуючу могилку, якщо з дня першого поховання пройшло 20 років і у бажаючого це зробити є документи, що підтверджують його родинні зв’язки з небіжчиком. А от на Лісовому кладовищі, де я хотів «упокоїти тещу в могилу сусідки, котру похоронив 25 років тому», мені відповіли, що це можна зробити, якщо є свідоцтво про смерть сусідки — навіть без документа про родинні зв’язки. У приватних же розмовах із працівниками цвинтарів вдалося дізнатися, що випадки таких «підселень» за гроші непоодинокі. Буває, що «свіжих» мерців ховають у старі, занедбані могили. Був навіть випадок, коли через багато років на таку могилу матері приїхала донька з Канади, а на ній уже стоїть пам’ятник іншій людині. Її родичі розповіли, що в адміністрації кладовища їм запропонували цю ділянку як нічию, та впросили жінку не ексгумувати їх небіжчицю, а на пам’ятнику дописали ще й прізвище давно похованої мами...
Вирішити проблему з нестачею місць для поховання у столиці можна лише з введенням в експлуатацію нового кладовища, вважають фахівці ритуальних служб. Але це питання не розв’язується вже багато років. Скажімо у листопаді 2006-го міськадміністрація звернулася до Київської обладміністрації з проханням виділити ділянку під цвинтар у Броварському районі. Однак Богданівська та Зазим’євська сільські ради, на чиїх землях передбачалося його розташувати, заявили, що вони розділені на паї і передані приватним власникам, а інших вільних ділянок у селах немає. Також у відведенні земельної ділянки 27,4 га під будівництво 2-ї черги Південного кладовища міськадміністрації відмовила Києво-Святошинська райрада. Не вдалося створити кладовище і на ділянці площею 20,3 га, яка належить Пуща-Водицькому лісогосподарству. Зараз же проблема відкриття нового столичного цвинтаря взагалі зависла. Тож попит на «підселення» мерців у чужі могили за великі гроші буде тільки зростати...
ДУМКИ З ПРИВОДУ
Святослав Кутняк,
заступник голови постійної комісії Київради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу:
— У столиці дійсно виникла критична ситуація з нестачею місць для поховань, тому що з 1991 року не відкрито жодного нового кладовища. Тоді як, скажімо, лише в 2015-му померло більше 24 тисяч мешканців Києва. Із них 14 тисяч були кремовані, решта поховані на фактично єдиному відкритому Північному кладовищі, «підселені» до родичів на закритих та напіввідкритих цвинтарях чи упокоєві на приміських. Я вже декілька років порушую цю проблему на засіданнях нашої комісії, сесіях Київради, перед міськадміністрацією та на інших рівнях, але вона так і не вирішується. Мені з великими труднощами вдалося під час прийняття доповнень до «Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року» внести до неї відповідні положення, але це не гарантує їх виконання. Оскільки, скажімо, на найближчу перспективу передбачалося виділити кошти лише на облаштування туалетів на Північному кладовищі та розробку проєкту нового крематорію на Лівому березі, але вони досі не освоєні. Щодо відкриття нового кладовища, то землю під нього чомусь не знаходять, наприклад, у районі вулиці Пухівської, хоча постійно виділяють її під забудову. Терміново потрібно будувати й новий крематорій, оскільки старий уже не справляється з навантаженням і потребує капітального ремонту, на який зупинити його практично неможливо, та розширити колумбарій. Якщо міська влада ближчим часом не вирішить цих проблем, то вже років через п’ять ховати небіжчиків буде ніде.
Іван Кононенко, юрист:
— Не варто піддаватися на пропозиції щодо «підселення» вашого небіжчика в чужу могилу, оскільки це — незаконно. Відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу», землі, на яких розташовані місця поховання, є об’єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду. Отже, людина, родич якої похований на певній ділянці, не є її власником і не має права підзахоронювати сюди сторонню особу, якщо вона — не близький родич раніше померлого, що мають підтверджувати відповідні документи. Використання закритого або окремих ділянок діючого кладовища для повторного поховання може бути допущене тільки після завершення кладовищного періоду (не раніше, ніж через 20 років після останнього захоронення) за погодженням із місцевими органами державної санітарно-епідеміологічної служби. Поховання урни з прахом у родинну могилу дозволяється незалежно від часу, що пройшов від попереднього захоронення в неї труни.
