Усе менше «Слуг народу» лякає думка про можливу криву коаліцію (своя ж розвалюється) з колишніми — з чим дідько не жартує — «донами», а все більше обтяжує вимушена конкуренція з Юлею.
Адже лише її тимчасовий союз зі «слугами» був бар’єром для хоч і різнопартійної, але об’єднаної спільною ідеологією, широкої і монолітної опозиції проти правлячого режиму.
І це вже інше питання — яке гуляй-поле може початись у пореформеній і водночас недореформеній Україні; знекровленій війною і децентралізованій будь-як. Із розбалансованими механізмами влади й управління. У задушливих обіймах реваншистiв.
...Пацани зі «слуг», кайф потрібно міняти! Он соціологи тільки про це й трублять — рейтинг котиться донизу. А третій палець «Батьківщини» загрозливо стирчить перед черговим головним толокняним чолом як закономірний факт. Але чолу, напевне, навіть не здається, що це маятник на годиннику його безславного фіналу.
Перші розбиті горщики, що порушили вимушене тимчасове перемир’я і підтримку (укладені ще під час президентських виборів) між «Батьківщиною» та «Слугою народу», з гуркотом вивалились на загал після прийняття Верховною Радою закону про зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. «Батьківщина» вимагала всі земельні торги відкрити після референдуму.
Монобільшість у своєму репертуарі. За затвердженим сценарієм, вона по жодному з питань альтернативу, навіть здорову, ніколи не розглядає взагалі. А якщо і ставить на голосування, то автоматично голосує проти. Ну що ж, у них більшість — у них своя «правда».
Юлію Тимошенко це остаточно вивело з себе. І тепер вона про втрати не переймається. Усіх геть! І союзництво з президентською раттю також. Юля закусила уздечку, друзів-ворогів не помічає. Однак її зрозуміти можна, якщо не виправдати: вона живе й бореться у відчутті, що її кинуть усі. І умовно свої, й однозначно чужі. Так уже було, і не один раз.
І вона на високій швидкості несеться, спалюючи за собою мости і не оглядаючись на тили, котрих насправді не було й немає. Наразі з новими союзниками. Щойно створено спілку старих-нових облич: «Батьківщина», «Європейська Солідарність», «Голос». Нічого дивного чи нелогічного в цьому немає.
У всіх трьох партій є ідеологія (на відміну від прокремлівських, колишніх «донів» та інших каламутних псевдопартутворень), і вони за нею близькі. З цими засадами, якi вiдповiдають проукраїнським настроям, ця широка опозиція разом зі «Свободою» вийшли 8 грудня на столичний майдан. Застерігати владу від здачі інтересів держави Україна на зустрічі в Парижі за нормандським форматом.
Обриси нового профілю
Отже, терпець лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко урвався після невдалих закулісних перемовин, прийнятого законопроєкту про зняття мораторію на продаж землі — вона перейшла у відкрите протистояння з президентом Володимиром Зеленським. Взаємні шпильки-звинувачення перенеслись у публічний простір i соціальні мережі.
Фабулу цієї історії вже описувала «УМ». Після заяви про перехід в опозицію Юлія Тимошенко в телеефірі розкритикувала економічні ініціативи влади, передусім запуск ринку сільськогосподарських земель. За її словами, вона раніше пропонувала співпрацю Зе-команді, але там відмовились і пішли своїм шляхом, котрий вона не сприймає.
Однак народний депутат восьмого скликання від БПП Сергій Лещенко, котрий має непогані стосунки з оточенням президента, натякнув у ході тієї ж телепрограми, що Тимошенко обмінювала підтримку своєї парламентської фракції на потрібні призначення у низку державних компаній України. Зокрема, у продовольчо-зернову корпорацію і в Державне агентство з управління зони відчуження.
Звинувачення в українських реаліях так собі, на «трієчку». Лобіювати своїх людей, укрупнювати й зміцнювати свою команду на симпатичні для впливового політика напрямки — історична «традиція» нинішнього часу.
Тим більше що «Батьківщина» ще з самого початку формування провладної верхівки брала участь у переговорах щодо складу Кабміну разом з офісом президента та Ігорем Коломойським. Тоді ж і ширились чутки, що, мовляв, iз призначеннями міністрів прем’єр Олексій Гончарук сам упорається, а від «Батьківщини» очікували кадрових пропозицій на інші вакансії.
І от тепер Тимошенко розповіла, що насправді радила кадри, яких вона називала «досвідченими» для вирішення торговельної проблеми з Китаєм. «Так, абсолютно! У в’язницях сидять (керівники зернової компанії) за те, що вкрали передплату за борошно, що його давав Китай. І ми запропонували розв’язати цю кризу — повністю відновити стосунки у цьому китайському контракті. Ми пропонували людину, котра має прекрасні стосунки з КНР», — розкрила карти Юлія Тимошенко.
Утім наступного дня президент Зеленський через соцмережі вирішив позмагатись у гострослів’ї. «Так, Юлія Володимирівна дійсно пропонувала. Вона принесла список своїх людей для призначення на «солодкі» місця. Натомість обіцяла впродовж року голосувати за всі закони разом зі «Слугою народу» у Верховній Раді.
Звичайно, ми відмовили (лідеру «Батьківщини у вирішенні кадрових питань. — Авт.). Адже епоха договорняків закінчилась назавжди. Але подивіться, як гарно зараз виглядає «опозиція». Така фігура! А знаєте, чому? Тому що зараз їй просто не дають «солоденького», — не без задоволення собою відповів Зеленський.
Леді Ю в боргу не залишилась. Вона ще не такі цирки, як «95 квартал», бачила. «Раз на п’ять років декотрим українським президентам здається, що вони взяли джек-пот! А далі все за сценарієм... Ну, ви в курсі.. Словом, чекаємо Вас на корпоративах... Можна зі своїм піаніно:)», — парирувала Юлія Тимошенко.
Відтак на горизонті замайоріло подальше погіршення стосунків з офісом президента.
Опозиційне перезавантаження по-тимошенківськи
Але ж артпідготовка до партійних «воєнних» дій почалася завчасно. У Юлії Тимошенко специфічні стосунки з Банковою були завжди, незалежно від прізвища глави держави. Вона змушувала напружуватись усіх керманичів президентського кварталу. Деякі з них застосовували завжди один і той самий метод: відсікти від леді Ю сильних союзників, затоптати, перетворити на баласт усіх, хто може її посилити, — ця задача, її виконання i виконавці через короткий термін завжди ставали відомими.
І що маємо на сьогодні? Найбільшим потужним десантом до лав «Батьківщини» можна вважати вчорашніх партійців із «Народного фронту». Дехто влився як новий партійний кадр, а дехто, посипаючи голову попелом, вийшов зі стану блукань між партійною доцільністю і вічним покликом амбіцій. Ваш вихід на світло, пане Яценюк.
Падіння його акцій на Грушевського сталося ще за попереднього прем’єра. Подейкують, що через несанкціоновані обійми з Юлею Тимошенко. І це не просто політичні ревнощі, це — невпевненість у власних політичних талантах.
Сьогодні також слід зазначити, що на захист лідера «Батьківщини» дружно стали блогери, журналісти, котрі традиційно відображали позицію партії «Народний фронт» та її лідера Арсенія Яценюка. Зрозуміло, що випадковостей у такій тонкій справі бути не може.
Так само, як і те, що з «НФ» люди просто переходять у «Батьківщину». Наприклад, колишній член фракції «НФ» Вадим Підберезняк, обраний до Ради восьмого скликання за списком партії, очолив нещодавно Миколаївську обласну організацію «Батьківщини».
Звісно, без благословiння Арсенія Яценюка таку рокіровку можна було б зробити лише під супровід гучних скандалів.
Перспективні кадри потрібні кругом. А тим більше, якщо вони колись виколихувались «Батьківщиною», а потім пішли дорослішати в групи Арсенія Яценюка, Олександра Турчинова, Арсена Авакова. До речі, останній ніколи не втрачав зв’язок з Юлією Тимошенко, так само як і Арсеній Яценюк.
А от щодо екссекретаря РНБО Олександра Турчинова, то, очевидно, розрив цей iз лідером «Батьківщини» був простим і болісним, бо в оточенні Турчинова про відновлення політичної взаємодії з Юлею Тимошенко нічого сказати не можуть.
Інтригуюча політбентега від Ахметова
І оцей увесь розквіт консенсусу відбувається не без участі одного з центрових олігархів України, або, як його ще називають, найдорожчого «політика» Ріната Ахметова. Про взаємодію леді Ю з Ахметовим і незалежні, й заангажовані аналітики говорили давно.
Політичні експерти припускають, що Ахметов також міг посприяти зустрічному курсу Яценюка й Тимошенко.
Як не крути, йому також потрібні свої багнети у Верховній Раді, і він узявся формувати своє політичне середовище у складі «Батьківщини». А з Арсенієм Яценюком в олігарха давні стосунки. Тобто напрацювання є.
Ну а в запасі у досвідченої команди «Батьківщини» — багатий арсенал політичної зброї. І його використовуватимуть на повну. Гроші на розбудову партії також потрібні.
Крім того, аналітики називають ще одного відомого політика — головного «радикала» Олега Ляшка — пробивною силою Ріната Ахметова. Саме довкола суду лідера Радикальної партії за бійку з головою «енергетичного» комітету Верховної Ради Андрієм Герусом із провладної фракції «Слуга народу» вибудовується стратегія у протистоянні зі «слугами» та офісом президента.
Показово, що на перших штрихах лінії оборони присутніми на суді були депутати з фракції «Батьківщина»: ексголова Служби безпеки України Валентин Наливайченко та Михайло Волинець.
А також депутати восьмого скликання від фракції «Народного фронту»: заступник голови фракції Андрій Тетерук і його колега по «НФ», а нині народний депутат від «Європейської Солідарності» Вікторія Сюмар.
У пiдсумку Олега Ляшка залишили на свободі під особисту поруку депутатів Вікторії Сюмар («ЄС») та Михайла Волинця («Батьківщина»).
А що від того маємо ми, українці? Коли не міняється устрій влади, підхід до відповідальності перед своїм народом, не відбуваються глибинні докорінні зміни у свідомості тих, хто займає високі пости, а змінюються лише обличчя і прізвища — чогось доброго чекати важко. Але в Україні відроджено віча часів Київської Русі.
І хто б там не стояв на сцені, якщо ми не побачимо в тому «комусь» перспективи українського державотворення, він може не достояти до завіси, що опускається з певною часовою періодичністю. Бо двигун внутрішнього згоряння терпіння і прагнень українців як був, так і залишився чотирициліндровим.
