Пророчий сон Євросоюзу

Недавно досвідченому сивому європейському політику наснився сон. Ніби родичі подарували йому папугу. Який ріже правду-матку в очі. І передбачає політичне завтра краще, ніж віщий бабак характер майбутньої весни.

Коли гості пішли, попка-дурник став за трибуну, вмонтовану в клітку. І почав виголошувати політичну промову. Про те, що Європейський Cоюз втомився від України за понад п’ять із половиною років війни між нею і Росією, яка анексувала український Крим та окупувала український Донбас.

* Бо українцям не подобається, що окремі європейські країни, зокрема Німеччина, дозволили Росії на їхніх територіях будувати газопроводи в обхід України.

* Також українцям не до душі, що чимала частина політиків Євросоюзу вмовляє державців України виконати вимоги Путіна. А той хоче, аби Україна не мала ніякої влади на окупованому Донбасі і на його українсько-російському кордоні, але там фінансувала, відбудовувала-розбудовувала міста, підприємства та інфраструктуру, зруйновані Росією. І ще він хоче, щоб Україна амністувала і фінансувала бойовиків, які стануть очільниками і представниками місцевої влади, поліцією Донбасу, депутатами Верховної Ради України, що блокуватимуть її роботу.

* Українцям не до вподоби, що російську делегацію повернули в Парламентську Асамблею Ради Європи і відновили всі її повноваження, попри санкції. Хоча Росія не припинила війну на Донбасі, не повернула Україні Крим, де постійно проводить арешти, порушує права людини. Українці між собою говорять, що це рішення, ймовірно, спочатку прийняли владні кола окремих країн Європейського Союзу.

* І це не все! Українці молять європейських політиків не знімати санкції з Росії, два десятки років просяться у НАТО і Євросоюз...

Словом, Європейський Союз втомився від України! Тим більше що зараз він уже сам потребує її допомоги в боротьбі проти Росії. З останньою в Євросоюзу суцільний кордон на сході, півдні, заході, півночі. «Замуравалі, дємани!» І вже залишився від Європейського Союзу крихітний уламочок колишньої Німеччини та отак усенький шматочок Франції, часів миру.

Спочатку Велика Британія пішла з Євросоюзу. По-англійськи несподівано. Але, не по-англійськи, помітно. І навіть потім прощалася довго й нудно. Багатьом теж так захотілося.

А потім усі інші землі Європи, крім згаданих та більшості територій України, окупувала Росія. Україну не змогла, бо якраз перепилася і українці встигли окопатися. Поталанило.

Росія з горя кинула пити. Цілих два дні не квасила. Але було пізно. Та й за час тверезості росіянам у голови «нєгасударствєнниє» думки поналазили. На кшталт «а нащо воно треба», в перекладі з російської великодержавної на цензурну.

І почалося. Командир кричить: «Вставай, страна огромная!» А вони йому: «А на хріна?» (У перекладі на майже цензурну мову.) І лежать. 

Командир їм: «За родіну, блін, за сталіна, блін, впєрьод, блін!» (У перекладі з великодержавної на цензурну.) А вони біжать назад. Він стріляє по них, вони — по ньому. Ніхто ні в кого не влучає, бо всі п’яні. Так і бігають. Такі матюки стоять, що аж у Брюсселі чути.

У ньому злякалися і здалися. Тепер будують світле майбутнє у Сибіру. І заво­йовують його у складі російської армії. А хто не злякався, той не закалявся (це не про загартування, задумливо споглядай корінь). Але таких хоробрих мало.

Тож хай краще Україна виконає пропозицію шановного пана Франка-Вальтера Штайнмайєра, тих часів, коли він ще був міністром закордонних справ Німеччини: проведе демократичні вибори на окупованій Росією частині Донбасу. Он і президент Франції пан Емманюель Макрон закликав реалізувати «формулу Штайнмайєра».

Євросоюз цю формулу регулярно реалізовує в окупованих Росією Угорщині, Італії, Нідерландах, Чехії, Сербії, на загарбаних Росією німецьких і французьких територіях тощо. Без виведення окупаційних російських військ. Без повернення біженців, яких, як і на Донбасі, мільйони. Вірніше, з Європейського Союзу та решти загарбаної Європи втекли вже сотні мільйонів людей.

«Формулу Штайнмайєра» Євросоюз впроваджує у себе і без демократизації суспільного життя, проводячи вибори поряд із закатованими та розстріляними непроросійськими кандидатами в депутати і їхніми прибічниками. Зрештою, ці ви­бори проходять ще й під вогнем російської артилерії.

То чому ж це українці проти виборів у таких умовах? Ну то й що, що громадяни Росії, зокрема російські військовослужбовці, запаслися на Донбасі і в Криму захопленими порожніми бланками паспортів України, а також паспортами так званих «ДНР» — «ЛНР»? Ну то й що, що Путін в останні місяці масово роздає громадянство Росії жителям Донбасу? Чому українці проти того, щоб громадяни Росії за гроші України обрали місцеву владу Донбасу і своїх депутатів до українського парламенту?

Їй-бо, українці, як їхні діти. Не хочу каші, хочу борщу. Не хочу борщу, хочу каші. Тільки заважають Євросоюзу торгувати з Росією.

...Тут виступ папуги закінчився, а з ним — і сон шановного європейського політика. І пан політик цьому дуже зрадів. Бо, виявляється, землю Євросоюзу не топче імперський чобіт ерефівського окупанта, не ллється кров громадян ЄС — військових і мирного населення. Не подалися в світи з Євросоюзу сотні мільйонів біженців.

Погляд ковзнув по свіжій електронній мапі Європи. На ній усе було, як і до сну: кордони Європейського Союзу упиралися в Україну та Білорусь, збігалися зі східними межами прибалтійських і скандинавських держав. Не було Росії і на півдні, заході та півночі Євросоюзу.

Посмішка політика стала ще ширшою. Але тут-таки він нахмурився. Бо як уже зморила Україна. Навіть поспати спокійно не дає...