Лічені дні залишаються до прем’єри найочікуванішої повнометражної картини грудня — історичної драми «Чорний ворон», яку знімали за мотивами однойменного роману Василя Шкляра.
Вже 5 грудня стрічка про боротьбу українських повстанців проти радянської влади в 1920-х роках вийде на екрани кінотеатрів.
У центрі сюжету історія життя та кохання Івана на прізвисько Ворон, який став учасником повстанського руху часів Холодноярської республіки.
Для зйомок фільму було залучено понад тисячу акторів масових сцен і близько 30 для перших планів. Головну роль Ворона в картині виконав молодий український актор Тарас Цимбалюк.
— Тарасе, яке було відчуття, коли дізналися, що саме вас затвердили на головну роль фільму «Чорний ворон»?
— Оскільки це мій перший повний метр, ще й така актуальна тема, про яку я знаю з дитинства, — це була подія для всієї нашої сім’ї. Я відчув величезну радість i водночас величезну відповідальність, яка лягла на мої плечі.
Тато мене з дитинства муштрував, щоб я читав класику. З українців мені дуже подобаються Франко, Шевченко, Куліш — глибокі дуже. Василь Стус — один iз найулюбленіших поетів нашої сім’ї.
Історією я теж цікавився. На жаль, окрім «Чорного ворона», твори Василя Шкляра до цього часу не читав, хоча чув про автора багато. Зараз я дуже радий, що знайомий iз романом Василя Миколайовича і тим, що його крутий твір став основою екранізації, на показ якої ми всі дуже чекаємо.
— Як відреагував батько на таку новину?
— Тато відреагував скромно, але дуже радісно. Я знаю, що іноді він приховує свою радість. Узагалі, батько не дуже емоційний у мене. За освітою він історик, тому знає про події значно більше за інших.
Пам’ятаю, одного разу, коли я був маленьким, запитав у тата, чому Холодний Яр називають саме так. Він тоді по-особливому подивився на мене і відповів, що там є місця, в які ніколи не потрапляє сонце. І я тоді навіть зрозуміти не міг, про що ми насправді говорили.
Коли батько дізнався, що я гратиму Івана Ворона, він зрадів, що ця тема піде в народ, бо своїх героїв треба знати.
— Як тепер ви оцінюєте події, які відбувалися в Холодному Яру?
— Це були важкі часи, коли наші керманичі відмовились від армії, на жаль, не вперше в історії. І лише от такі загони повстанців могли хоч щось зробити, якось рятувати народ. Мені тато розповідав про це в усіх фарбах у дитинстві. Тоді я був вражений: наскільки в нас була несправедлива ситуація, в якій ми не могли нічого вдіяти — мусили терпіти. І надалі все це призвело до ще страшніших подій — Голодомору 1932-33 років.
— Як ви готувалися до ролі?
— Спочатку я прочитав роман Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон». Потім, щоб перейнятися атмосферою, яка панувала у тих лісах, перейшов до книги Юрія Горліса-Горського. Це, звичайно, безмежний портал у ті роки: так тонко передана атмосфера, що ти забуваєш, що читаєш книгу. Паралельно я дивився документальні фільми, читав статті маловідомих очевидців.
— Розкажіть про свого героя, який він? І що є між вами спільного?
— Мій герой — це уособлення багатьох ідеальних чоловічих рис i характеру. Це людина, яка готова жертвувати собою заради країни, готова віддати своє життя, аби люди жили. Мені до нього дуже далеко. Хоча є щось спільне між нами, ми дивимось в один бік.
— Чого Іван Ворон може навчити молоде покоління українців? І чого він навчив вас?
— Іван Ворон учить нас простому поняттю, що міцна держава — це, в першу чергу, повага та любов до своєї історії та мови. Нормальне самоврядування, закони — все це формується на фундаменті мови та любові. Щоб об тебе ніхто не витирав ноги — ти маєш знати свою історію. Тим паче таку історію, яка в нас склалася, дуже трагічну, але дуже повчальну. Тому ми просто не маємо права її не знати. Іван на власному прикладі показує, через що люди пройшли в той час.
— Що для вас було найважчим у зйомках фільму?
— Усвідомити відповідальність, яка лягла на мої плечі. Я її відчув у період підготовки, старався, як губка, вбирати основні моменти, щоб у мене склався той пазл і щоб я максимально наблизився до історичних подій. Я усвідомив, наскільки це важко, ще читаючи сценарій. Фізично мене нічого не дивувало, бо я вже їздив верхи на конях i займався фехтуванням у попередніх проєктах. Було важко зіграти сцени, пов’язані з батьком Ворона та його дружиною. Доводилось накручувати себе, щось згадувати, аби очі налилися тією емоцією, якої від мене вимагав режисер Тарас Ткаченко.
— Серед локацій, на яких знімали, була й рідна для вас Черкащина. Що саме там знімали?
— У місті Тальне ми знімали приїзд потяга з головним чекістом Євдокімовим i його підрозділом, який приїхав виправити недостатній тиск на регіон, де мешкали головні герої. Це були круті кадри: і потяг, і масовка.
Мама і тато в мене — викладачі, вони привезли дітей iз гімназії подивитися на знімальний процес. Там ще декілька автобусів зупинилось, і загалом понад сто осіб на галявині споглядали за процесом.
