У кожну подорож ми їдемо за емоцією.
У Тульчин Вінницької області можуть вирушати поціновувачі історичного детективу: і донині лишаються не до кінця з’ясованими обставини вбивства на початку 1921-го в сусідньому селі Марківка понад десятиліття тульчанина Миколи Леонтовича — активіста місцевої «Просвіти», експосадовця Української Народної Республіки, який відстоював автокефалію Української церкви, учителя, композитора.
Можна знайти за 4,5 години їзди від Києва підтвердження розуміння 100 років тому урядом УНР на чолі з Симоном Петлюрою важливості культурної дипломатії, коли хор Кошиця за державний кошт за три роки зробив промоцію України в десяти країнах Європи понад двомастами концертами з незмінним виконанням «Щедрика».
Можна просто пройтися «Леонтович арт-кварталом», де на узбіччях установлено величезні музичні інструменти, чи центральною вулицею з іменем композитора, з якої зовсім недалеко вже й до його меморіального музею, який нещодавно осучаснили.
«Подільський Версаль», активіст «Просвіти» і... Суворов
Незважаючи на історичні перипетії, і донині у Тульчині можна відчути колишній розквіт за часів, коли поселення у долині між невисокими пагорбами, в межиріччі річок Тульчинки й Сільниці на Поділлі, стало резиденцією претендента на польську корону Станіслава «Щенсного» Потоцького. Він збудував тут у 1782 році розкішне палацо, яке отримало назву «подільський Версаль», а також храми, фабрики сукна, полотна, сідел, возів, оборонної зброї. Тульчин був столицею одного з найбільших магнатів iз найбільшими земельними володіннями.
Утім уже з 1793 року, після другого поділу Речі Посполитої, місто опиняється у складі Російської iмперії. У березні 1796-го звідси керує російською армією Олександр Суворов, який згодом став основним героєм російської присутності у Тульчині. Він — на баскому коні — з 1954 року стоїть пам’ятником на площі свого імені метрів за 700 навпроти палацу Потоцьких. Ця відстань віднедавна стала «Леонтович арт-кварталом».
Нині в місті проживає до 16 тисяч мешканців. Раніше розкішний палац Потоцьких не так давно почали реставрувати, зрозумівши після проведення у 2017-му першого Operafest Tulchyn, що можуть збирати тут тисячі туристів.
Із 2017-го центральна вулиця Тульчина носить ім’я композитора Миколи Леонтовича. Навіть коли він тут жив — загал тульчан не надто шанував учителя співів й активіста «Просвіти», каже дослідниця життя і творчості видатного українського композитора мистецтвознавиця Валентина Кузик. Бо то така вдача провінційного штибу: недолюблювати яскравих і непихатих та ще й проукраїнських активістів.
Оцінили Миколу Леонтовича лише після приїзду в Тульчин у 1920 році хору Стеценка разом iз диригентом Павлом Тичиною (так-так). А в той час уже гриміла слава в Європі хору Кошиця, який співав «Щедрика» в обробці Леонтовича. Це тоді, на початку 1920-го, брюссельське видання Ons Vaderland писало, що зарубіжні країни мають повчитися в УНР як дбати про культуру! «Уряд Української Республіки підтримує національне мистецтво так високо, що є ідеалом для інших держав».
Наші 1920-ті: політичний детектив
А вже у ніч на 23 січня 1921 року Миколу Леонтовича — 43-річного композитора, який до того працював в уряді Української Народної Республіки і відстоював право існування Української автокефальної церкви, — у батьковій хаті у селі Марківка застрелив чекіст.
1 лютого, за архівними документами УНБ імені Володимира Вернадського (фонд 50), щоб ушанувати 9 днів по смерті Леонтовича, в Київському музично-драматичному театрі зібралися, зокрема, композитори і музиканти Кирило Стеценко, Дмитро Ревуцький, Борис Лятошинський, Григорій Верьовка, Гнат Хоткевич, дослідник Климент Квітка, художник Юхим Михайлів, актор і режисер Лесь Курбас, письменники Павло Тичина, Валер’ян Поліщук. Найперше — вони хотіли знати обставини та деталі вбивства й організували відповідний комітет.
Ця активність відомих діячів трохи розметушила відповідні органи — і 9 лютого з’явився секретний рапорт начальника Гайсинської районної радянської робітничо-селянської міліції про те, що «агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки...» Щоправда, цей папірець радянська влада приховуватиме десятиліттями.
Тульчинський період Миколи Леонтовича — 12 років.
У 1921-му, оскільки митці вимагали результативного розслідування, лише 2 березня офіційно повідомлять про смерть Миколи Леонтовича. А у квітні влада юридично зареєструє Комітет пам’яті Леонтовича (відкинувши з назви згадку про розслідування смерті), до якого ввійшли 53 члени: 45 персоналій та 8 творчих колективів.
Це завдяки їм біля Володимирського собору у Києві з’явилася вулиця Миколи Леонтовича, провели 60 концертів, визволяли з Лук’янівської в’язниці митців і випрошували гроші для вдови Миколи Лисенка та родини померлого Кирила Стеценка.
Утім ближче до 1930-х уже помітно почали «прикручувати гайки». Справу про вбивсто Миколи Леонтовича «зам’яли», у 1928 році взагалі визнали композитора «шкідливим націоналістом». Ще на початку 1926-го КПЛ, яке стало відповідно до віянь часу товариством, звинуватили у проведенні націоналістичної лінії, а через два роки розкритикували на урядовому рівні й ліквідували, «оскільки ім’я Леонтовича було визнано неактуальним для радянської доби». Про все це розповідає мистецтвознавиця Валентина Кузик.
Від ластівочки — до різдвяних дзвоників
Почала трохи скресати крига і стосовно непересічної для української історії постаті композитора Миколи Лентовича у 1960-х. Ще у 1936 році американець українського походження Петро (Пітер) Вільховський, який працював для радіо NBC, переклав «Щедрик» англійською, якого на континенті презентував ще хор Кошиця 5 жовтня 1922 року, тоді ж у США було зроблено перший аудіозапис уже на той час знаменитої щедрівки.
У 1955 році «Щедрик» уже можна було почути в різдвяному випуску CBS — американської телерадіомережі, однією з трьох найбільших у США. Щоправда, тривалий час переспів нашої щедрівки не ідентифікувався як композиторський твір українського автора.
У Тульчині з року 100-річчя Миколи Леонтовича,1977-го, в будинку, де композитор переважно мешкав упродовж останніх 12 років, діє музей. Тим часом «Щедрик» став позивною мелодією американських космічних кораблів «Спейс Шаттл». А хвилею масової популярнсті став 1990 рік, коли на екрани вийшла рекордна за прокатними зборами американська різдвяна комедія Кріса Коламбуса за участю юного Маколея Калкіна «Один удома». Далі ще чотири сиквели.
Тіна Пересунько — дослідниця тріумфу «Щедрика» за кордоном в оновленому
музеї Миколи Леонтовича в Тульчині.
Фото Валентини САМЧЕНКО.
У Тульчині минулого року за підтримки уряду та Мінкульту реалізувався проєкт «Леонтович Арт-квартал», відбулося урочисте відкриття пам’ятника «Щедрик». Цьогоріч у рамках проєкту «Ревіталізація Музею-квартири М. Д. Леонтовича в Музей мелодії пісні «Щедрик» шляхом діджиталізації фондів та створення фізичного та віртуального інтерактивно-комунікативних просторів» програми «Малі міста — великі враження», який виграла Тульчинська міська рада, у закладі відбулися кардинальні зміни. Три експозиційні кімнати обновили сучасними стендами з QR code та інтерактивними тачпанелями. Відтепер кімнати присвячено темам «Життя Леонтовича», «Капела ім. М. Леонтовича» та «Щедрик».
Детальну інформацію про найважливіші моменти життя та творчості композитора можна зчитувати з екранів, а також можна побачити багато автентичних речей. У меморіальній вітальні на столі стоїть подарований батьком на весілля композитору столовий сервіз. Там же улюблена книжка «Робінзон Крузо» 1880 року, яка належала Миколі Леонтовичу. Ноти з його підписом, його музичні інструменти...
Кімната «Щедрик» сформована з напрацювань музикознавиці Валентини Кузик i молодої дослідниці Тіни Пересунько. Свої напрацювання музею надав і мистецтвознавець Анатолій Завальнюк. Партнером проєкту також стала Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва, яка дуже допомогла зі збором інформації. «Завдяки QR code ви зможете закачати у свої гаджети ту чи іншу книгу про Леонтовича і таким чином забрати частинку музею із собою! — каже речниця проєкту «Малі міста — великі враження» Лілія Бевзюк-Волошина. Значний інформаційний масив музею викладено на його сайті leontovychmuseum.org.ua.
У день відкриття оновленого музею, 16 листопада, на облаштованій сцені в центрі Тульчина в рамках фестивалю «Від «Щедрика» до Carol of the bells» виконали з десяток варіацій найвідомішого твору Миколи Леонтовича колективи з різних міст України. А перед тим пройшла конференція «Щедрик» — мистецький арсенал України». Її учасники у кулуарах побіжно згадали про важливість внесення «Щедрика» до списку найцінніших надбань ЮНЕСКО. Щоправда, пропозиція Тульчинської ОТГ не може бути прийнятою у нішу збереження нематеріальної культурної спадщини, оскільки «Щедрик» Миколи Леонтовича є авторським твором. Утім це означає лише те, що потрібно знайти відповідну нішу.
...А особливим враженням відвідин Тульчина залишиться несподіваний спів у вітальні Будинку-музею Миколи Леонтовича Чоловічої хорової капели імені Ревуцького.
